Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
Після прикрого випадку, коли під час огляду полку в Красному Селі у червні 1901 року кінь Скоропадського спіткнувся й вершник зазнав травм, він змушений був протягом тривалого часу лікуватися, а потім відновлювати сили у власному маєтку.
Початок російсько–японської війни не пройшов осторонь перспективного і енергійного офіцера. Оскільки столичні частини до участі в бойових діях не залучалися, Павло подав рапорт про переведення до одного з діючих з’єднань у Маньчжурії. Відповіддю на це клопотання стало його призначення ординарцем намісника імператора на Далекому Сході Е. Алексеева. На шляху до Мукдена він виконував особисте доручення імператриці Марії Федорівни, опікуючись спорядженим нею санітарним потягом № 755. Прибувши через місяць (у травні 1904) на місце, осавул П. Скоропадський отримав від імператриці телеграму зі словами вдячності за виконане завдання.
Спочатку ординарець зі столиці перебував у штаті 3–го Верхньоудинського козацького полку, а згодом став ад’ютантом командувача Східного загону Маньчжурської армії генерал–лейтенанта А. Келлера. Саме тут Павло отримав бойове хрещення, і саме тоді війна завдала йому першої душевної рани: на очах у ад’ютанта загинув генерал Келлер. Новий командувач Східного загону генерал–лейтенант Іванов також був задоволений дисциплінованим та хоробрим офіцером і висунув його до нагородження орденом Св. Володимира 4–го ступеня з мечами й бантом.
Однак честолюбного офіцера вабила романтика справжнього ратного життя з боями та незгодами, поразками й перемогами. Він домагався, щоб командування доручило йому один із фронтових підрозділів. Восени 1904 року П. Скоропадського призначено командиром 5–ї сотні 2–го Читинського козацького полку Забайкальського козачого війська 3–го Сибірського корпусу. В сутичках із японцями солдати й офіцери сотні продемонстрували злагоджені дії та мужність, а їхній командир за особисту хоробрість був удостоєний золотої Георгіївської зброї.
Здібний осавул постійно перебуває у полі зору командування. Незабаром його знову відкликають на посаду ад’ютанта головнокомандувача російської армії на Далекому Сході генерал–ад’ютанта М. Линевича. Перебуваючи за дорученням генерала у діючих з’єднаннях, Павло не пропускав нагоди особисто взяти участь у сутичках із ворогом. Командир 2–ї Східносибірської стрілецької дивізії доповідав у штаб головного командування про участь осавула в операціях 9–го Сибірського козачого полку.
Високий рівень теоретичної підготовки та здатність тверезо оцінювати ситуацію П. Скоропадський виявив під час складання аналітичних довідок і доповідних записок, у яких не лише розкриваються причини невдач російських військ, а й містяться рекомендації щодо їх усунення.
Відразу по закінченні далекосхідної кампанії, в грудні 1905 року, Микола II призначив Павла Скоропадського своїм флігель–ад’ютантом із підвищенням у званні до полковника. Цс призначення не зменшило вимогливості офіцера до себе й підлеглих, навпаки, стимулювало пошук засобів підвищення боєздатності підпорядкованих йому підрозділів. Так, на початку 1907 року флігель–ад’ютант П. Скоропадський надіслав рапорт на ім’я командира Кавалергардського полку князя Юсупова, в якому містилися рекомендації щодо формування й навчання полкових кулеметних команд. Відчуваючи визначальні тенденції розвитку стратегії й тактики, форм і засобів ведення бою, полковник Скоропадський прагнув вивести російські війська на новий рівень, який диктувався тогочасним станом військової думки, озброєнь і техніки.
Протягом 1908–1909 років ім’я П. Скоропадського фігурувало в багатьох атестаціях, на підставі яких давалося підвищення у військовій ієрархії. У вересні 1910 року він прийняв командування 20–м драгунським Фінляндським полком. Перетворивши менш ніж за рік цей полк на зразкову частину, у квітні 1911 року П. Скоропадський став командиром лейб–гвардії Кінного полку. Чергове підвищення у званні до генерал–майора й зарахування до імператорського почту вивели Павла у число наближених до монархічної родини осіб та найбільш авторитетних і талановитих молодих воєначальників Російської імперії.
Він з іще більшим завзяттям виконував свої обов’язки, перетворивши Кінний полк на зразковий, на одну з найбільш боєздатних одиниць російської армії. Незабаром після цього почалася Перша світова війна…
Ця подія стала переломною в історії Російської імперії й самого П. Скоропадського, кардинально змінивши звичний плин часу та хід подій. Однак спочатку світовий збройний конфлікт здавався звичайною війною, яка швидко скінчиться і після якої люди повернуться до мирного життя.
У серпні 1914 року кавалерійський полк під командуванням Павла Петровича героїчно бився з ворогом під Краупішкеном. Солдати і офіцери продемонстрували не лише високу бойову майстерність, а й силу духу, хоробрість та відвагу. За вміле керівництво військами, які зуміли захопити частину ворожих позицій, П. Скоропадський був нагороджений орденом Св. Георгія 4–го ступеня, який особливо шанувався серед військових. Сам Павло Петрович сприймав орден не лише як особисту нагороду, а й як відзнаку для всього роду Скоропадських. Із Георгіївським хрестом на черкесці Павло Петрович з’являвся на всі світські прийоми та офіційні зустрічі.
Вже після перших сутичок із супротивником Скоропадський відчув, що війна кількома генеральними битвами не закінчиться. Це пригнічувало його, навіваючи недобрі передчуття. Але як справжній воїн він не піддавався настроям, а сумлінно робив свою справу. У вересні 1914 року Павло Петрович отримав подяку командувача 10–ї армії генерала Флуга за вдалу організацію оборони переправ через Німан, що їх намагалися подолати німецькі війська.
На початку жовтня талановитого полководця очікувало нове підвищення: за наказом імператора він прийняв командування 1–ю бригадою 1–ї гвардійської дивізії, до складу якої входили Кінний і Кавалергардський полки. Особовий склад цих частин добре знав свого колишнього командира, який користувався великим авторитетом. Командир дивізії генерал–лейтенант Казнаков призначив його своїм заступником, а власного сина, який мав звання корнета, віддав служити до Кавалергардського полку. В січні 1915 року Павла Петровича як Георгіївського кавалера було запрошено до роботи Георгіївської думи, члени якої визначали тих, хто був гідний цієї відзнаки.
У бойових походах на території Німеччини й Прибалтики, в щоденних турботах про солдатів та офіцерів П. Скоропадський мужнів як людина й набував воєнного досвіду. Влітку 1915 року, коли події на фронті набули загрозливого характеру, його призначили командиром 5–ї кавалерійської дивізії, якою він командував майже півроку. В березні 1916 року Павло Петрович перебрав на себе командування 1–ю кавдивізією, яка успішно діяла в Прибалтиці. Влітку того ж року йому присвоїли звання генерал–лейтенанта. В осінніх боях того року він керував діями спочатку 8–го армійського, а потім — Гвардійського кавкорпусу, який успішно оборонявся на р. Стоході.
