Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

Поразки на східному фронті, що їх зазнавали німецькі війська, нестача людських ресурсів змусили командування вермахту вдатися до створення військових частин з населення окупованих територій. Губернатор Галичини, бріґадефюрер СС О. Вехтер, звернувся до Гіммлера з ідеєю створення СС–Добровільної дивізії «Галичина» з місцевого населення. У березні 1943 року Гіммлер отримав підтримку Гітлера. Щоб не пробуджувати в українців ідеї незалежної України, дивізія мала називатися не українською, а галицькою. Ідея створення дивізії дістала загальну підтримку серед українців, за винятком бандерівського крила ОУН.

Наприкінці 1943 р. у дивізії «Галичина» нараховувалося до 15 тис. вояків. У боях з радянськими військами під Бродами в липні 1944 р. дивізія була розбита. Певна частина дивізійників перейшла до УПА або розійшлася по домівках. З решток та нового набору дивізія була сформована знову. У жовтні 1944 р. дивізію кинули в Словаччину на придушення антифашистського повстання. Наприкінці війни дивізія була переформована в Першу дивізію Української Національної Армії і після капітуляції Німеччини здалася Західним альянтам.

Поразка німецьких військ під Сталінградом взимку 1942–1943 рр. поглибила нестачу особового складу армії. Це змусило керівників райху перейти до більш гнучкої політики, оголосивши, що Вермахт захищає не тільки Німеччину, а й усю Європу. Німці оголосили про створення національних збройних формувань, зокрема Російської визвольної армії (РОА) і Українського визвольного війська (УВВ), створюваних на добровільній основі. Було сформовано кілька частин УВВ, але в серпні 1943 р. їх розпустили. (Насправді УВВ проіснувало як окрема формація, підпорядкована командуванню Вермахта, аж до закічення війни. У складі УВВ перебувало до 180 тис. вояків. Але цілісною формацією воно не було: звичайно його частини (як, до речі, і частини РОА) в кількості не більше одного батальйона приділювано до більших з'єднань Вермахту, навіть на різних фронтах. Найбільшою цілою українською формацією по німецькій стороні була Дивізія «Галичина» (14–та дивізія Зброї СС) - до 22 тис. вояків (в кінці війни) – коментар WEB–упорядника).

Пізніше німецьке командування за згодою А. Гітлера прийняло рішення залучити до боротьби всі антикомуністичні сили, що перебували у Німеччині. З цією метою були випущені з ув'язнення націоналістичні провідники С. Бандера, А. Мельник, Т. Бульба–Боровець та інші політичні противники. Почалися переговори між останніми та німецькими керівниками про умови створення військових формувань. Німці бажали, щоб Український національний комітет, створений 12 березня 1945 р., очолив авторитетний український провідник. Головою комітету став генерал–хорунжий Павло Шандрук. (До складу УНК увійшли представники всіх українських політичних сил: мельнивівці, бандерівці, уенерівці, гетьманці. Генерал Павло Шандрук належав до табору УНР, очолюваного президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Саме на його прохання/доручення Шандрук, погодився очолити УНК. Шандрук не був політиком, але професійним військовиком, — це теж значною мірою вплинуло на його призначення — він був прийнятною кандидатурою для всіх. Докладніше про справу створення УНК див.: І. Буртик, «Тернистий шлях II–ої дивізії УНА», а також спогади ген. Шандрука «Arms of Valor». – коментар WEB–упорядника). Комітет приступив до створення української національної армії, основою якої стала дивізія «СС–Галичина», (Повна назва Дивізії в тому часі: 14. Grenadier Division der Waffen der SS (Ukrainische nr. 1) - тобто «14–та ґренадирська дивізія Зброї СС (Українська ч. 1)». Вжита тут назва «СС — Галичина» є некоректна, штучно популяризована, насправді дивізія так ніколи не називалася. (Найперша назва: SS–Freiwilligen Division «Galizien», тобто СС–Добровільна дивізія «Галичина») – коментар WEB–упорядника) перейменована в Першу українську дивізію. Одночасно П. Шандрук був призначений Національним комітетом головнокомандуючим української армії.

Перша українська дивізія була відкликана зі Словенії, де вона воювала проти югославських партизанів Тіто. Поблизу м. Радштадт у Австрії вона здалася у полон американцям і була інтернована в Італії. (Неточність. Насправді більша частина дивізії пішла до англійського полону і саме вона була пізніше інтернована в Італії. До американського полону потрапило менше 1.000 дивізійників — це дійсно сталося біля м. Радштадт, яке було збірним пунктом для «американської» частини; для «англійської» частини таким пунктом було м. Шпітталь (Австрія), бл. 60 км на південь від Радштадту. – коментар WEB–упорядника).

Halt! Zurück! (нім.) — Стій! Назад!

Наступ на Берлін розвивався з великими труднощами через потужну оборону німецький військ. Німці воліли здатися в полон західним військам, ніж радянським. Після складення зброї в Італії, Голландії, Північно–Західній Німеччині, Данії. Німецьке командування домовилося із союзниками про капітуляцію усіх німецьких військ на заході. 7 травня 1945 р. у штабі союзного командування у Реймсі адмірал Фрідебурґ і генерал Йодль підписали протокол про беззастережну капітуляцію Німеччини від імені виконуючого обов'язки канцлера ґрос–адмірала К. Деніца.

Берлін був уже здобутий радянськими військами. На вимогу Сталіна 8 травня у передмісті Берліна — Карлгорсті — представники німецького командування на чолі з фельдмаршалом В. Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію. Акт від імені союзного командування підписали заступники Д. Айзенгауера маршал авіації А. Теддер і генерал К. Спаатс, французький командуючий генерал Ж. Делаттр де Тасіньї, від імені радянського уряду маршал Г. Жуков. У СРСР 9 травня було оголошено Днем перемоги.

Робітнича посвідка фабрики.

УНРРА — Міжнародна організація у справах біженців і переміщених осіб створена в грудні 1946 року при ООН. УНРРА організувала табори для біженців у Німеччині та Австрії для тимчасового перебування перед від'їздом на постійне проживання на батькіщину або в еміграцію.

У 1931 році розпочалося будівництво Біломорсько–Балтійського каналу, водного шляху між Білим морем і Онезьким озером. Через Онезьке і Ладозьке озера та ріки Свір і Неву сполучалися Біле і Балтійське моря. Основною робочою силою на будівництві каналу були в'язні тюрем і концтаборів, що