Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

полягало в факті праці за часів окупації. Нажаль, на підставі таких поодиноких свідчень є неможливо судити про масовість страт… Отже, й ця справа теж чекає на свого дослідника – коментар WEB–упорядника)(обратно) 164

Під час наступу радянських Збройних сил у складі наступаючих частин діяли так звані польові військкомати, які мобілізували до діючої армії всіх здатних тримати зброю, навіть 16–17–літніх юнаків. На відвойованій території України їх було мобілізовано близько 250 тис. Цих молодих «бійців», нерідко зовсім не навчених, не обмундированих, навіть без складання присяги, кидали у бій без прикриття з повітря, танкової підтримки, артилерійського забезпечення. Вони масово гинули, часом не встигнувши навіть побачити ворога.

(обратно) 165

Відступ радянських військ на початковому етапі війни викликав необхідність вдатися до репресивних заходів. Було видано наказ Сталіна «Ні кроку назад!» за № 227. Були створені штрафні батальйони, в які мали направлятися всі бійці і командири, які дезертирували або були запідозрені у бажанні дезертирувати, відступити без наказу з поля бою, так звані панікери, боягузи. Ці батальйони, роти мали першими йти в атаку. Їх ставили на найтяжчих ділянках фронту, «щоб дати їм можливість спокутувати кров'ю свої злочини перед Батьківщиною».

(обратно) 166

Українська Повстанська Армія (УПА) — збройна сила Організації Українських Націоналістів бандерівської фракції. Базою УПА стали повстанські загони, що сформувалися у Волинських і Поліських лісових масивах провідними діячами ОУН(Б). Крім того, до них були приєднані збройні формування під командуванням Тараса Бульби–Боровця. Провідники ОУН(Б) вважали, що формування УПА розпочалося у жовтні 1942 р.

(обратно) 167

Організація Українських Націоналістів.

(обратно) 168

У відповідь на відмову провідників ОУН(Б) відкликати Акт проголошення української незалежної держави 30 червня 1941 року нацисти заарештували провідних діячів організації С. Бандеру, Я. Стецька, В. Горбового, В. Яніва та ін. Будь–яка політична діяльність націоналістів була заборонена.

У листопаді 1941 року командування айнзатцкоманди Ц–5, що дислокувалася у Києві, віддало наказ усім штабам поліції безпеки і СД «Райхскомісаріату Україна» заарештовувати і таємно страчувати без суду членів бандерівської ОУН. Репресії розгорнулися також і проти мельниківської фракції ОУН за спроби розгорнути діяльність у Києві Української Національної Ради.

Особливо айнзатцґрупи активізували свою діяльність після того, як мельниківці організували вшанування пам'яті жертв розстріляних більшовиками 359 вояків Української народної армії в листопаді 1921 р. під Базаром на Житомирщині. На панахиду прибуло понад 40 тис. українців з різних районів «Райхскомісаріату Україна». Нацисти заборонили українцям будь–яку політичну діяльність, спрямовану на відновлення національного життя. Окупаційні власті заборонили Українську Національну Раду (УНР), створену в Києві мельниківською ОУН. Вони посилили переслідування національно–визвольного руху. Особливо після виступу райхскомісара України Е. Коха у грудні 1942 р., який заявив, що він не гарантує жодних прав українцям, які сподівалися на державну незалежність. Почалися масові арешти серед організаторів та учасників цієї акції. У листопаді–грудні 1941 р. було затримано 720 чол., більшість з яких було розстріляно або повішено. У Києві був заарештований основний осередок ОУН(М), який групувався навколо УНРади. У січні–лютому 1942 р. були розстріляні літератори О. Теліга, І. Ірлявський, І. Рогач, П. Олійник, усього понад 40 провідних членів ОУН(М).

(обратно) 169

Весною і влітку 1942 року у Волинських лісах активну діяльність розгорнули відновлені, після заборони нацистами восени 1941 року, збройні загони під командуванням отамана Тараса Бульби–Боровця. Вони перебрали назву Українська повстанська армія (УПА). Невдовзі почалися переговори між бандерівцями і бульбівцями про спільні дії. Однак переговори не дали позитивних наслідків. Тарас Бульба–Боровець не бажав підпорядковуватись бандерівському керівництву.

У липні 1943 року провід ОУН(Б) силою зброї включив бульбівські загони до своїх формувань, давши їм назву Українська повстанська армія. Т. Бульба–Боровець, не побажавши увійти до складу новоствореної УПА, зі своїми прихильниками утворив Українську народну революційну армію (УНРА). Однак провідники ОУН не полишали думки про підпорядкування загонів Т. Боровця–Бульби. У серпні 1943 р. вони оточили один з його куренів, примусивши воювати у складі УПА бандерівській, було вбито 5 командирів УНРА. Загони Т. Бульби–Боровця постійно переслідувалися бандерівськими підрозділами. Щоб не збільшувати кількість жертв, він вирішив розформувати УНРА і діяти в підпіллі. Однак умови для діяльності були несприятливі, ці території незабаром зайняла Червона армія. У листопаді 1943 р. Т. Бульбу–Боровця німці заарештували (Це відбулося під час його переговорів з німцями. Див. спогади Т. Бульби–Боровця «Армія без держави» – коментар WEB–упорядника) і відправили в табір Заксенгаузен.

Військові підрозділи ОУН під керівництвом А. Мельника об'єдналися у формування під назвою «Оборона України». Це формування було перекинуто на боротьбу проти українських і білоруських партизанів. Пізніше через небажання воювати на боці німців воно було розформоване.

(обратно) 170

Сам С. Бандера весь той час — аж до 1945 року — сидів у німецькому концентраційному таборі.

(обратно) 171

Бандера Степан Андрійович (1.12.1909–15.10.1959), український політичний діяч, один із лідерів українського національно–визвольного руху 30–50–х років. Убитий в Мюнхені агентом КДБ Б. Сташинським.

(обратно) 172

Тоді, коли втікачі від німецьких репресій на Східній Україні йшли в радянські партизанські загони, на Західній Україні вони, звичайно, входили до рядів УПА.

(обратно) 173

Протистояння між ОУН С. Бандери і ОУН А. Мельника було започатковане в 1940 р. розколом єдиної ОУН. Воно продовжувалося і набирало все гостріших форм. У цілому суперечки, що існували серед лідерів національно–визвольних сил, гальмували