Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— То хто ж тобі велить завдавати йому шкоди? — мовив принц Джон із різким сміхом. — Ти, мабуть, ще розповідатимеш, що я тебе підмовляв його вбити. Ні, в'язниця — це найкраще. Він опиниться у такому самому становищі, у якому перебував, коли ми починали свою справу. Адже ми затіяли все це, сподіваючись, що Річард залишиться в полоні у Німеччині. Відомо, що дядько наш, Роберт[61], жив і помер у замку Кардифф.

— Так-то так. — сказав Вальдемар, — але ваш предок Генріх значно міцніше сидів на престолі, ніж це можливо для вашої світлості. Як на мене, немає кращого підземелля, ніж склеп під церквою.

— В'язниця чи могила, — це мене не обходить, — обізвався де Брасі. — Я умиваю руки.

— Негіднику! — крикнув принц Джон. — Сподіваюсь, ти не донесеш йому про нашу бесіду?

— Я ще ніколи не був донощиком, — гордовито відповів де Брасі, — і не звик, щоб мене називали негідником.

— І впертий же ти, де Брасі! — сказав принц Джон. — Невже ти мене залишиш після всіх твоїх запевнянь у відданості й ревності?

— Я не хочу вас залишати, — відповів де Брасі. — Я готовий служити вам, як личить лицарському званню, на турнірах і на ратному полі. Але ці темні справи суперечать моїм обітницям.

— Якщо більше нема кому виконати цю небезпечну справу, я беру її на себе, — сказав Фіц-Урс, — хоча мені й важко підняти спис проти Левиного Серця. Де Брасі, будь особистим охоронцем принца. Якщо мені вдасться надіслати вам сприятливу звістку, успіх нашої справи забезпечений. Гей, паже, біжи до мене додому і скажи зброяреві, щоб чекав на мене! Передай Стівену Уезеролу, дужому Торсбі і трьом списоносцям із Спангау, щоб негайно з'явилися до мене. І нехай покличуть Х'ю Бардона, розвідника… Прощавай, государю, до кращих часів!

Сказавши це, він вийшов із кімнати.

— Вирушив брати в полон мого брата, — сказав принц Джон Морісові де Брасі, — і відчуває при цьому так мало докорів совісті, наче йдеться про позбавлення волі якогось саксонського Франкліна. Сподіваюсь, що він виконає всі наші розпорядження і з належною повагою поставиться до особи нашого люб'язного Річарда.

Де Брасі замість відповіді тільки посміхнувся.

— Клянуся Пресвятою Дівою, — продовжував принц, — ми дали йому найточніші вказівки. Тільки ти, можливо, не чув нашої розмови, бо ми з ним стояли біля ніші вікна. Я суворо наказав йому берегти Річарда, і горе Вальдемарові, якщо він порушить мою волю!

— Чи не краще було б мені сходити до нього, — запропонував де Брасі, — і ще раз повторити веління вашої світлості? Якщо я не чув ваших слів, то, може статися, і Вальдемар їх не розчув?

— Ні, ні! — сказав принц роздратовано. — Він розчув, повір мені. До того ж мені треба з тобою поговорити. Підійди-но сюди, Морісе, дай мені обіпертися на твоє плече.

У цій дружній позі вони обійшли весь зал, і принц завів приятельську бесіду в такому тоні:

— Якої ти думки про Вальдемара Фіц-Урса, мій милий де Брасі? Він сподівається бути при мені канцлером. Але ми гарненько подумаємо, перш ніж доручити таку важливу посаду людині, котра не надто поважає нашу родину, судячи з того, наскільки охоче він узявся захопити Річарда. Ти, може, думаєш, що дещо втратив нашу прихильність, бо сміливо відмовився від цього неприємного доручення? Ні, Морісе. Моя повага до тебе швидше зросла завдяки твоїй чесності й твердості. Я вважаю, що заарештувати мого нещасного брата — не така велика заслуга, щоб за неї нагороджувати титулом канцлера. Зате ти своєю лицарською відмовою заслуговуєш на жезл головного маршала. Подумай-но про це, де Брасі, та іди робити свою справу.

— Примхливий тиран! — бурмотів про себе де Брасі, вийшовши від принца. — Кепсько буде тому, хто тобі довіриться. Але головний маршал Англії. — мовив він, простягаючи руку вперед, немов бажаючи схопити цей жезл, і набувши величної постави, — це звання, заради якого варто попрацювати.

Як тільки де Брасі вийшов з його покоїв, принц Джон наказав покликати до себе свого старшого розвідника Х'ю Бардона одразу після того, як той поговорить із Вальдемаром Фіц-Урсом. Дізнавшися від цього головного шпигуна, чи дійсно Вальдемар вирушає в дорогу і хто ті люди, що поїдуть з ним, він наказав Бардонові встановити ретельний нагляд за Морісом де Брасі і повідомляти про всі його дії.

— Якщо Моріс мене зрадить, — сказав принц Джон, коли Х'ю Бардон пішов від нього, — я з нього голову зніму, хоча б у цю мить сам Річард був біля воріт міста Йорка.

Повернімося тепер до Ісаака з Йорка. Сівши верхи на мула, подарованого йому розбійником, він у супроводі двох йоменів вирушив до прецепторії Темплстоу вести переговори про викуп своєї дочки. Як тільки ліс скінчився, він відпустив провідників, нагородивши їх срібною монетою, і став поганяти свого мула. Але, не доїжджаючи чотирьох миль до Темплстоу, він почувся погано; у спині і в усім тілі зчинилася така ломота, а душевна тривога так виснажила його й без того кволий організм, що лише на превелику силу доплентався він до невеликого торгового містечка, де проживав єврейський рабин, відомий своїми медичними знаннями і добре знайомий Ісааку.

Натан Бен-Ізраїль прийняв свого стражденного одноплемінника з тією гостинністю, яка передбачається єврейськими законами і якої суворо