Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
На другий день зранку Ісаак зібрався встати і їхати далі. Але Натан став супроти цього не тільки як гостинний хазяїн, але і як лікар, стверджуючи, що за таку необережність хворий може накласти життям.
Ісаак заперечив і сказав на це, що від його поїздки в Темплстоу залежить більше, ніж його життя і смерть.
— У Темплстоу? — повторив Натан здивовано. Він ще раз пощупав пульс Ісаака і промурмотав собі під ніс: — Лихоманки начебто немає, але марить чи трохи з'їхав з глузду.
— Чому ж мені не їхати до Темплстоу? — сказав Ісаак. — Я знаю, Натане, що це — обитель людей, які ненавидять синів обраного народу, однак тобі відомо, що у важливих торгових справах ми іноді змушені вступати в стосунки з кровожерливими назарейськими воїнами і бувати в прецепторіях тамплієрів, так само як у командорствах іоаннітських лицарів.
— Знаю, знаю, — мовив Натан, — але чи відомо тобі, що там тепер Лука Бомануар — начальник ордену, або гросмейстер?
— Цього я не знав! — сказав Ісаак. — За останніми звістками із Парижа, Бомануар був у столиці Франції і благав Філіппа про допомогу у війні проти султана Саладіна.
— Після цього він прибув до Англії зненацька для своїх співбратів, — продовжував Бен-Ізраїль. — З'явився з піднесеною рукою, готовий карати й переслідувати. Обличчя його палає гнівом проти порушників обітниць, і всі тремтять перед ним. Ти, мабуть, чув це ім'я?
— Так, воно мені добре знайоме, — відповідав Ісаак. — Язичники кажуть, що цей Лука Бомануар карає на горло за кожну провину проти назарейського закону. Наші брати прозвали його лютим винищувачем сарацинів і жорстоким тираном синів ізраїльських.
— Він справджує це прізвисько! — зауважив Натан-цілитель. — Інших тамплієрів удається пом'якшити, пообіцявши їм насолоди чи золото, але Бомануар зовсім не такий: він ненавидить сластолюбство, нехтує багатством і прагне всією душею до того, що в них називається вінцем мученика. Нехай Бог Іакова якнайшвидше дарує цей вінець йому та всім його сподвижникам! Ця гордовита людина занесла свою залізну руку над головами синів Іудеї, вважаючи вбивство єврея настільки ж бажаним Богові, як і смерть сарацина. Він піддає огуді й ганьбі навіть цілющість наших лікарських засобів, приписуючи їм сатанинське походження. Покарай його Бог за це!
— І все-таки, — сказав Ісаак, — я мушу їхати до Темплстоу, хоча б лик Бомануара палав, як горно вогненне, сім разів розпечене…
Тут він нарешті пояснив Натанові, чому так поспішає. Рабин уважно вислухав Ісаака і виявив йому своє співчуття.
— Ти бачиш, — сказав йому Ісаак, — чому мені не можна баритись. Може, присутність цього Луки Бомануара, їхнього головного начальника, відверне Бріана де Буагільбера від задуманого злодіяння. Може, він ще віддасть мені мою любу дочку Ревеку.
— Тоді їдь, — сказав Натан Бен-Ізраїль, — і будь мудрим, бо мудрість допомогла Даниїлові[62] навіть у рові левиному. Однак, якщо вдасться, постарайся не навертатися на очі гросмейстеру. Можливо, найкраще було б тобі віч-на-віч поговорити з Буагільбером — ходять чутки, нібито серед цих окаянних назареян немає єдності… А ти, брате, повертайся до мене, немов у дім батька свого, і повідом мені про свої справи. Я вельми сподіваюсь, що привезеш із собою і Ревеку, ученицю премудрої Міріам, яку оббрехали ці нечестивці: цілющу дію ліків вони назвали чаклунством.
Ісаак розпрощався з другом і за годину вже під'їжджав до прецепторії Темплстоу.
Обитель лицарів Храму була розташована серед зелених луків та пасовищ, дарованих ордену мирянами завдяки дбанням колишнього настоятеля. Будівлі відзначалися міцністю — прецепторія була ретельно укріплена. Двоє вартових у чорному вбранні і з алебардами на плечах стояли на варті біля підйомного мосту. Інші такі ж похмурі постаті мірним кроком походжали назад і вперед по стінах, нагадуючи більше привидів, ніж живих воїнів. Час від часу двором проходив хто-небудь із лицарів у довгій білій мантії, зі схиленою головою і складеними на грудях руками. Зустрічаючись один з одним, вони мовчки обмінювалися повільними й урочистими поклонами. Мовчання було одним із правил їхнього статуту[63], відповідно до біблійних текстів: «У багатоглаголанії немає спасіння» та «Життя і смерть у владі язика». Аскетична суворість статуту, яку давно змінило розпусне й вільне життя, знов увійшла у свої права під суворим оком Бомануара.
Ісаак зупинився біля воріт, роздумуючи, як йому пробратися за огорожу обителі. Він добре розумів, що знову пробуджений фанатизм тамплієрів не менш небезпечний для його нещасного племені, ніж їхня розбещеність. Уся різниця полягала в тім, що тепер релігія могла стати джерелом ненависті і бузувірства братії, а раніше він зазнав би образ і вимагань через своє багатство.
У цей час Лука Бомануар прогулювався в садку прецепторії і вів довірчу й сумну бесіду з одним із членів свого ордену, який разом із ним приїхав із Палестини, прецептором Конрадом Монт-Фітчетом.
Гросмейстер був людиною похилого віку; його довга борода та густі кущуваті брови давно вже посивіли, але очі блищали таким вогнем, який не погасили й роки. Колись він був грізним воїном, і суворі риси його сухорлявого обличчя зберігали вираз войовничої лютості. Разом із тим у зовнішності цього бузувіра аскетична виснаженість поєднувалася із самовдоволенням святенника. Однак у його поставі й обличчі було щось величне — адже він звик відігравати важливу роль при дворах монархів різних країн і наказувати знатним лицарям, які звідусіль збиралися під прапор його ордену.
