Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— З благословення Бога, Діку, роби як знаєш, тільки допоможи мені визволити моє рідне дитя!

Локслі попрямував до Еймера, Ісаак ішов за ним, як тінь.

— Пріоре Еймер, — сказав Локслі, — прошу тебе, підійди до мене сюди, під дерево. Кажуть, ніби ти більше полюбляєш добре вино і приємне жіноче товариство, ніж це личить твоєму званню, сер абат. Але це мене не обходить. Ще говорять, що ти любиш породистих собак і баских коней, і може статися, що, маючи пристрасть до речей, які дорого коштують, ти не відмовишся і від мішка із золотом. Проте я ніколи не чув, щоб тобі були до вподоби насильство і жорстокість. Отже, Ісаак не проти того, щоб доставити тобі гаманець із сотнею марок срібла на твої втіхи й примхи, якщо ти умовиш свого приятеля тамплієра відпустити на волю дочку Ісаака.

— Це діло досить складне, — відповідав пріор. — З одного боку, це добре діло, а з іншого — воно на користь євреєві і тому суперечить моїй совісті. Утім, якщо єврей пожертвує, крім того, ще щось на церковні потреби, наприклад на прибудову спільної усипальні для братії, я, мабуть, візьму гріх на душу і допоможу йому виручити дочку.

— Ми не будемо сперечатися з вами через якихось двадцять марок срібла на усипальню — помовч, Ісааку! — або через пару срібних свічників для вівтаря, — сказав ватажок.

— Як же так, мій добрий Діку Самостріле… — спробував знову втрутитись Ісаак.

— Добрий… якого біса, добрий! — перебив його Локслі, бо йому урвався терпець. — Якщо ти ставитимеш свою мерзенну наживу нарівні з життям і честю твоєї дочки, їй-богу, я зроблю тебе жебраком не пізніше як за три дні.

Ісаак зіщулився й замовк.

— А хто поручиться мені за виконання цих обіцянок? — спитав пріор.

— Коли Ісаак повернеться додому, домігшися успіху через ваше посередництво, — відповідав ватажок, — клянуся святим Губертом, я вже простежу, щоб він чесно розплатився з вами. В іншому разі я розправлюся з ним таким чином, що він швидше погодиться заплатити в двадцять разів більше.

Пріор сів і не кваплячись склав послання Бріану де Буагільберу. Потім ретельно запечатав листа і вручив його єврею зі словами:

— Це буде тобі охоронною грамотою і допоможе не тільки знайти доступ у прецепторію Темплстоу, а й домогтися звільнення дочки. Тільки дивись, запропонуй гарний викуп за неї, бо добрий лицар Буагільбер належить до тих людей, які нічого не роблять задарма.

— Тепер, пріоре, — сказав ватажок, — я не стану затримувати тебе. Напиши тільки розписку Ісааку на ті шістсот крон, що призначені за твій викуп. Я сам одержу їх з нього, але якщо почую, що ти надумаєш торгуватися чи відтягати сплату, клянуся Пресвятою Марією, я спалю твоє абатство з тобою разом, хоча б мені довелося за це бути повішеним десятьма роками раніше, ніж слід.

Пріор менш охоче став писати розписку, але все-таки написав, що взяті в позичку в Ісаака з Йорка шістсот крон він зобов'язується повернути йому в такий-то термін чесно й неодмінно.

— А тепер, — сказав пріор Еймер, — я прошу повернути мені мулів і коней, відпустити на волю преподобних отців, що супроводжували мене, а також повернути мені коштовні персні, діаманти, так само як і дорогу одіж, відібрану в мене.

— Що стосується ваших ченців, сер пріор, — одказав Локслі, — ми їх, звичайно, негайно відпустимо. Коней і мулів також віддадуть вам, дамо і трохи грошей, аби ви могли благополучно доїхати до Йорка. Але що стосується перснів, ланцюжків, запонок та іншого, ви повинні зрозуміти, що ми люди совісні і не зважимося піддавати ваше преподобіє спокусі дозвільного марнославства. Адже ви давали обітницю відмовитися від мирської суєти і від усіх мирських спокус, тож навіщо ж ми будемо спокушати вас, повертаючи вам персні, ланцюжки та інші світські прикраси?

— Подумайте гарненько, панове, над тим, що ви робите! — сказав пріор. — Адже це значить накладати руку на церковне майно. Ці предмети inter res sacras[58], і я не знаю, які нещастя можуть вас спіткати за те, що ви, миряни, доторкаєтеся до них своїми руками.

— Про це я подбаю, ваше преподобіє, — втрутився пустельник із Копменхерста, — я сам буду носити ці речі.

— Друже чи брате мій, — мовив пріор у відповідь на таке несподіване розв'язання своїх сумнівів, — якщо ти справді належиш до духовного стану, прошу тебе серйозно подумати про те, що ти відповідатимеш перед своїм єпархіальним начальством за участь у подіях нинішнього дня.

— Е, друже пріоре, — заперечив пустельник, — слід тобі знати, що я належу до дуже маленької єпархії. У ній я сам собі начальник і не боюся ні єпископа Йоркського, ні абатів, ні пріора із Жорво.

— Отже, ти не справжній священик, — сказав пріор, — а один із тих самозванців, що блюзнять богослужіння і наражають на небезпеку душі тих, хто дістає від них напучення.

— Та у мене, — сказав пустельник, — голова луснула б від усієї вашої латини, якби її пам'ятати, а тому вона потроху й вилетіла з мого мозку. Що ж до того, щоб позбавити світ від марнославства й франтівства таких попів, як ти, відібравши в них перстеньки та інші розкішні дрібнички, то я вважаю, що це цілком законна й похвальна річ.

— А я вважаю, що ти нахабний самозванець! — вигукнув пріор, не тямлячи себе від гніву. — Відлучаю тебе від церкви!

— Сам ти злодій і