Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Вирішено! Вирішено! — сказав ватажок розбійників.

— Вирішено! — підхопили його сподвижники. — Християнин довів, що він людина вихована, і постарався на нашу користь краще за єврея!

— Боже вітців моїх, допоможи мені! — заблагав Ісаак. — Ви хочете зовсім погубити мене, нещасного! Я утратив тепер дочку, а ви хочете відняти в мене й останні засоби існування?

— Якщо ти бездітний, єврею, тим краще для тебе: немає для кого збирати гроші, — сказав Еймер.

— На жаль, мілорде, — сказав Ісаак, — ваші закони забороняють вам мати сім'ю, а тому ви не знаєте, яке близьке рідне дитя батьківському серцю… О Ревеко, дочка моєї коханої Рахілі! Якби кожен листок цього дерева був цехіном і всі ці цехіни належали мені, я віддав б усі ці скарби, аби тільки знати, що ти жива і врятувалась із рук назареянина.

— А що, у твоєї дочки чорне волосся? — спитав один із розбійників. — Чи не було на ній шовкового покривала, вишитого сріблом?

— Так! Так! — вигукнув старий, тремтячи з нетерпіння, як раніше тремтів від жаху. — Благословення Іакова хай буде з тобою! Чи не можеш ти сказати мені щось про неї?

— Тож виходить, це її тягнув гордовитий тамплієр, коли пробивався крізь наш загін учора ввечері, — сказав йомен. — Я хотів було послати йому навздогін стрілу, вже й лук натягнув, та побоявся влучити в дівицю і не вистрілив.

— Ох, краще б ти вистрілив! Краще б твоя стріла простромила її груди! Краще б їй лежати в могилі своїх предків, ніж бути під владою цього розпусного й лютого тамплієра!

— Друзі, — сказав проводир розбійників, — хоча він і єврей, але горе його зворушило мене. Скажи чесно, Ісааку: сплативши нам тисячу крон, ти справді залишишся без гроша?

Це питання Локслі змусило Ісаака сполотніти, і він промурмотів, що, може, усе ж таки залишаться якісь крихти.

— Ну, гаразд, — мовив Локслі, — торгуватися ми не станемо. Без грошей тобі так само мало надії врятувати своє дитя із пазурів сера Бріана де Буагільбера, як тупою стрілою вбити здорового оленя. Ми візьмемо з тебе такий само викуп, як і з пріора Ейме-ра, або на сто крон менше. Ця сотня склала б мою частку, і я від неї відмовляюся на твою користь. Тамплієри полюбляють блиск срібних шекелів не менше, ніж блиск чорних очей. Поспіши полонити Буагільбера дзенькотом монет, бо може статися велике лихо. Судячи з того, про що нас повідомили вивідачі, ти його застанеш у найближчій прецепторії ордену. Чи правильно я розсудив, відважні мої товариші?

Йомени, як звичайно, висловили свою повну згоду з думкою ватажка. А Ісаак, утішений звісткою, що його дочка жива і можна спробувати її викупити, кинувся до ніг великодушного розбійника. Локслі позадкував і вигукнув не без презирства:

— Ну, підводься мерщій! Я англієць і не охочий до таких східних церемоній. Кланяйся Богові, а не такому бідному грішникові, як я.

— Так, Ісааку, — сказав пріор Еймер, — схили коліна перед Богом в особі його служителя, і — хто знає — може, щире твоє каяття і гарні пожертвування на усипальницю святого Роберта дарують несподівану благодать і тобі, і твоїй дочці Ревеці. Я вболіваю за долю цієї дівиці, бо вона дуже вродлива й приваблива. Я її бачив на турнірі в Ашбі. Що стосується Бріана де Буагільбера, то на нього я маю великий вплив. Подумай же гарненько, чим ти можеш заслужити моє благовоління, аби я замовив йому за тебе добре слово.

— Ох, ох, — застогнав єврей, — з усіх боків мене обібрати хочуть. — Він став ламати руки у нападі скорботи й розпачу.

Тут Локслі відвів Ісаака вбік і сказав йому:

— Обміркуй гарненько, Ісааку, як тобі діяти. Моя порада — постарайся задобрити цього попа. Він людина марнолюбна й жадібна і, крім того, має сильну потребу в грошах на задоволення своїх примх. Не думай, що я повірив твоїм запевненням, нібито ти дуже бідний. Я добре знаю залізну скриню, у якій ти тримаєш мішки з грошима. Та хіба тільки це! Я знаю і той великий камінь під яблунею, що прикриває потайний хід до склепінного підвалу під твоїм садом у Йорку.

Ісаак сполотнів.

— Але ти не бійся мене, — продовжував йомен, — адже ми з тобою старі приятелі. Чи пам'ятаєш ти хворого йомена, якого дочка твоя Ревека викупила з йоркської в'язниці і тримала у себе вдома, поки він не одужав? Коли ж він зібрався піти від вас, ти дав йому срібну монету на дорогу. Хоч ти і лихвар, а ніколи ще не поміщав свого капіталу так вигідно, як тоді: ця срібна монета зберегла тобі сьогодні цілих п'ятсот крон.

— Отже, ти та сама людина, яку ми звали Дік Самостріл? — сказав Ісаак. — Мені таки здавалось, ніби я колись чув твій голос.

— Так, я Дік Самостріл, — відповідав ватажок, — а також Локслі.

— Але ти помиляєшся, мій добрий Діку Самостріле, щодо того самого склепінного підвалу. Бог свідок, що там нічого немає, крім деякого краму, яким я охоче поділюся з тобою, а саме: сто ярдів зеленого лінкольнського сукна на камзоли твоїм молодцям, сотня дощок іспанського тисового дерева, придатного для виготовлення луків, і сто кінців шовкової тятиви, рівної, круглої… Усе це я надішлю тобі за твоє добре до мене ставлення… Тільки, будь ласка, помовч про склепінний підвал.

— Не хвилюйся, буду мовчати, як бабак. І повір, що я щиро переймаюся долею твоєї дочки. Але зарадити справі не можу. У чистому полі мої стріли безсилі проти списів тамплієра: він миттю зітре мене на порох. Якби я знав, що з Буагільбером була