Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

— Слухай, Василіє Андрійовичу, — мовить Рубець, — вибір гетьмана вельми важлива справа для нас. Тобі про це добре відомо. Нам увесь час одмовляють. Так оце ми надумали попробувати ще й таку можливість, і прохаємо тебе — учини нам милість і виєднай авдієнцію у матушки-цариці. Нагородимо тебе добре.

— Умгу, — мугикає обер-секретар, — усе-таки це діло очень сложное.

— Знаємо, — притакують емісари, — але ти, Василіє Андрійовичу, знаєш найліпше у котрі двері слід постукати, щоб вони нам одчинилися.

— Воно так, — мовить обер-секретар, — можна попробувати. Але, для такого діла потрібно… — й тут Макаров робить рух рукою, що означає гроші.

— За гроші не турбуйся, Василіє Андрійовичу, — говорить Биковський і висипає на стіл золоті рублі. На вид золота в обер-секретаря розгублюються очі. Він напружено міркує.

— Гаразд. Зроблю що требується. Приходьте після завтра із прошенієм і дарунками для Її Величества. Все буде зроблено секретно. Добре, що батюшки-царя немає в Пітері. Попереджую, щоб ви не проговорилися про авдієнцію перед кимось зі сенату.

— Не турбуйся, Василіє Андрійовичу, — заспокоює його Рубець, — ми вміємо мовчати. В міжчасі ми завдамо сенатській канцелярії силу роботи, — посміхається він лукаво. — Світліший вискочить зі шкіри, як побачить з яким крамом ми приїхали до нього.

— Це добре, — притакує обер-секретар, згортаючи рублі. — Приходьте, як я сказав, після завтра до моєї канцелярії. Вас пропустять. Ось тут і пропуск для вас, — і він, накресливши розмашисто кільканадцять слів на сірій картці, подав Рубцеві.

— Спасибі тобі, Василіє Андрійовичу, — дякують емісари. Рубець вручує обер-секретареві маленьку шкіряну торбинку.

— Це що таке?

— Для твоєї дружини маленький подарунок, Василіє Андрійовичу.

Обер-секретар вельми радіє. Він тисне руки козацьким емісарам і відпроваджує їх увічливо до дверей.

— Чи не розщедрилися ми забагато? — міркує півголосом Черниш, крокуючи сенатським подвір’ям, на якому повно мармурових алегоричних статуй, а з пружних грудей Венери бризькає вода.

— Без хабаря тут ніде не обійдеться, Петре, — мовить Рубець, — обер-секретар наш давній знайомий. Коли ми тільки є в Петербурзі, завжди нам помагає…

Другого дня козацькі емісари зі самого ранку вештаються по сенатських канцеляріях і справді завдають сенатським чиновникам чимало клопотів різними заплутаними справами.

Його Сіятельство, граф Андрій Іванович Остерман, імперський віце-канцлер, напускається мокрим рядном на козацьких емісарів, мовляв, йому ніколи читати стільки різних бумаг, що їх вони йому піднесли. У нього повно й так преважливих справ. Ось Його Величество скоро приїде в Пітер, слід про все йому докласти, а вони приїхали й клопочуть голову бумагами. Справжнє безобразіє!..

Козацькі емісари слухають чемно, не моргнувши навіть вусом, крику віце-канцлера. Рубець чемненько й тихо, мов прищулена лисиця, починає говорити, що, мовляв, емісарам вельми прикро, що сміють турбувати Його Сіятельство, знаючи, який він зайнятий, але є немедленні справи, з якими вони приїхали від генеральної старшини, та які вимагають сенатського розгляду, а навіть і розгляду Його Величества.

— Навіщо ж тоді у вас є Малоросійська Колегія? — все ще сердиться віце-канцлер.

— Є справи, Ваше Сіятельство, що їх наш наказний і генеральна старшина просила розглянути поза відомством Малоросійської Колегії.

— Еге. Не ладите ви зі Семеном Лукичем, що?

— Не ладимо, Ваше Сіятельство.

— От, морока мені з вами, — дується віце-канцлер, споглядаючи з-під лоба на гору паперів, що їх поклали йому на стіл козацькі емісари.

— Ні, ви, мабуть, з ума зійшли! — викрикає він по хвилині. — Тут же стільки справ, що їх мені треба розглядати хіба півроку…

— Сміємо сказати, Ваше Сіятельство, — мовить Рубець, — що ми згідні з тим, що Ваше Сіятельство зволили сказати.

— Що-о?! — витріщується граф на козацьких емісарів, не знаючи, чи вони глузують з нього, чи говорять поважно.

— Дозвольте, Ваше Сіятельство, покласти ще одну справу, — говорить Биковський і кладе на столі майже під самі руки віце-канцлера товстенький пакет.

— Збожеволіли. Ви справді божевільні! — кричить віце-канцлер. — Я вас сейчас погоню з канцелярії… От, клятий народ, оті черкаси, — сопе сердито граф, звалюючись важко у широке крісло з різьбленою спинкою і царським орлом.

Козацькі емісари сидять сумирно і їх зовсім не зворушує ані не лякає гнів графа Остермана. Лише Черниш сполохався, почувши як кричить і сердиться віце-канцлер, але побачивши спокійні обличчя Рубця й Биковського, заспокоївся.

— Що це знову ви тут тицьнули мені? — втихомирюється по хвилині віце-канцлер.

— Уклінно просимо поглянути, Ваше Сіятельство, — підводиться Биковський з чемним уклоном.

— Знову якась єрунда, — бурмотить граф. Усе таки він розриває пакетик і на стіл висипаються кілька самоцвітів.

Віце-канцлер міряє очима козацьких емісарів і самоцвіти та крутить головою.

— От чорти. Де ви взялися на мою голову? — говорить він примирливо, ховаючи самоцвіти у таємну скритку свого стола. — Будемо старатися переглянути ваші справи, — підводиться він. — Передайте мій привіт Павлу Леонтієвичу і генеральній старшині.

— Перекажемо, Ваше Сіятельство, — підводяться і собі козацькі емісари.

— Вот хорошо. Приходьте сьогодні на вечерю до мого двору. Буде невелике товариство, — запрошує граф козацьких емісарів.

— Спасибі, спасибі, Ваше Сіятельство, — кланяються емісари.

Другого дня козацькі емісари були на авдієнції у цариці. Сенатський обер-секретар Макаров провів їх довгими коридорами літнього царського палацу до покоїв цариці й, шепнувши щось нишком придворній дамі лейді Мері Гемилтон, він по-змовницьки, підморгнувши емісарам, залишив їх самих.

Цариця прийняла ласкаво козацьких емісарів. Вона розглядала захоплено дорогі подарунки, що їх піднесли емісари, читала поволі супліку козацької генеральної старшини та, задивляючись на вродливого чорновусого Черниша, крутила довго суплікою в руках, неначе не знаючи, що їй вчинити. Цариця була видимо заклопотана. Вона не хотіла відмовити козацьким емісарам, бо їй подобалася їхня чемність і панські манери. Без розшитих золотом мундирів, прикрас, орденів, перук, навіть одягнені скромно, проте своєю чемністю і галянтністю заткнуть за пояс кожного