Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун
Рубець, примостившися вигідно у кріслі біля вікна, почав читати, погладжуючи час до часу свій вус.
— Їй Богу, це все правда, — говорив він, дивуючись, — з головою жінка, що й казать. Не всяк може збагнути Петра. У ньому справді поєднуються людські й демонічні протиріччя. Ця придворна дама правду написала, що цар буде жаліти пташину з підбитим крильцем, але із приємністю буде приглядатися як мучиться людина, посаджена на палі.
— Деспот…
— Старовіри прозвали його Антихристом і гинуть за це під кнутами.
— Т-а-к. Петро ні в чому не змінився з того часу, коли фройляйн Арнгайм, до речі відважна жінка, проживаючи в Петербурзі, записала свої спостереження про царя, царський двір і москалів. Петро не злагіднів. Залишився таким же жорстоким, яким був і раніше. Адже ж погубив свого сина Олексія і далі дубасить палицею своїх вельмож.
— Петро не любить ні нас, ні козаків, ані європейців. Його беруть завидки, що Европа весь час поступає вперед, а його держава ніяк не може дотримати Европі рівного кроку…
— Малощо кроку? Петрові не легко вдається европизувати москалів і це його лютить.
— Европеїзація Московщини — це доволі довгий процес, — мовив Рубець, крокуючи повагом по кімнаті, — що може тривати цілі десятиліття або й століття. Звичайно, що Петрові не терпиться і він хотів би, щоб упродовж однієї ночі сталося чудо й москалі зробилися справжніми європейцями. Але такі чуда не діються. Час починає перемагати шалені Петрові замисли та його наснагу. Психіку народу не легко змінити. Ось підемо сьогодні на бенкет. Побачиш там вельмож, одягнених у вибагливий французький чи німецький одяг, у перуках, із дорогоцінними перснями на руках. Проте від того вони ані не стали європейцями, ані не змінилася їхня психіка. Все це їм накинене й чуже, до чого вони звикатимуть дуже довго. А втім, фройляйн Арнгайм підкреслила зовсім правильно, що в московській психіці є щось таке, чого європейці не можуть зрозуміти й, мабуть, ніколи не зрозуміють…
Бенкет відбувався у царському літньому палаці.
Велика бенкетна заля аж блищала від золотом і сріблом розшитих мундирів, чужоземного вибагливого одягу та багато зодягненого жіноцтва. Попадалися серед гостей і церковні достойники. Найближчою з духовенства особою до царя був псковський архиєпископ Феофан Прокопович. Він же й виголосив заздоровицю в честь цареві, вихваляючи Петра як великого модернізатора Московщини. На грудях Прокоповича вигравав виложений самоцвітами хрест. У його розумних і хитрих очах годі було впізнати чи вихвалювання Петра у нього таки справді щире, чи тільки вдаване, лукаве. Але всі мовчки слухали довгу орацію Прокоповича, а коли він її закінчив, підносячи заздоровицю за царя, всі зірвалися з місць і бенкетна заля загриміла гучним «Слава імператорові Росії! Слава! Слава!»
На устах саксонського графа фон Гайдена блукала ледве замітна лукава усмішка і її вловив кмітливий Рубець, знайомий із графом іще з Астрахану. Граф випивав обережно й розмовляв здержано з царськими вельможами, котрі пили кріпко, бож інакше випивати їм не було можна у присутності царя. Траплялося, що підхмелений цар наливав горілку силоміць в уста такому вельможі, який пив мало на бенкеті. Ніхто з вельмож не знав, що підхмелений цар може вдіяти в часі бенкету.
Жінки виглядали залякані й наче без життя. Підпиті вельможі поводилися з жінками грубо й некультурно, що дуже вражало західних європейців. Цар полюбляв європейські танки й танцював із такою вервою, що жінкам аж дух запирало. Коли цар ішов у танок, усі вельможі мусіли танцювати. Старі сенатори дріботіли смішно ногами, швидко захекувалися й ледве переводили дух. Знаючи царську химерну вдачу, вони насилу дотягали танок і скоренько зникали опісля в бічних покоях, ховаючись від кмітливого царського ока. Правда, їм треба було час до часу показатися у бенкетній залі, бо хоч Петро випивав багато, проте не впивався до безтями і добре пам’ятав обличчя усіх учасників. Можна було за те, що не танцюєш обірвати потиличника, ляпаса або здорового штовхана під ребра. Не диво, що царські вельможі заздрили чужоземним послам і гостям, до яких цар Петро не мав розгону й вони не мусіли терпіти його грубих, а часто й диковинних витівок.
Протанцювавши польонез, цар обтер хустиною обличчя і покрокував живо до гурта духовників, котрі сиділи при столі, заставленому різними напоями.
— Об чім дискутують святіші отці? — підсівся до них цар, усе ще витираючи хустиною спотіле обличчя.
— Говоримо про великі зміни, які настали в нашій святій Церкві за володіння Вашого Величества, — мовив архиєпископ Серафим.
— Не все дається легко, владико, — зітхнув цар, беручи в руки чарку з вином. — Заскорузлі старовіри коять весь час багато лиха. В їхніх очах я антихрист і лютеранію заводжу в Росії. Вони обмежені людці і не можуть розуміти того, що все, що я роблю, чиню для добра Росії.
— Вони не доросли, щоб розуміти замисли Вашого Величества. Ті замисли зрозуміють майбутні історики, — встряв у розмову єпископ Никодим.
— Ти правду рік, владико, — відповів цар, — мене лають поза очі, що я підпорядкував Церкву державі. Хіба ж щось злого в тому? Держава й Церква — це одне. Цезаропапізм — хтось скаже. Хай і так. Але цезаропапізм наш — руский. Собственно руский.
— Хай благословенні будуть твої діла, наш імператоре! — майже вигукнув архиєпископ Серафим.
Архиєпископ Феофан Прокопович тицьнув цареві в руки невеличкий папірець. Цар швидко перебіг його очима і його обличчя нервово пересмикнулося.
— Коли це трапилося?
— Два дні тому.
— Дураки, — проворчав цар сердито. — Федоре Юрійовичу! — вигукнув він до князя Ромодановського.
— Слухаюся Вашого Величества, — підійшов скорим кроком до царя князь Федір Юрійович Ромодановський, начальник царської тайної канцелярії.
— Знову куча юродових розкольників спалилася живцем у Лозовій, — говорив цар. — Пошли туди негайно драгунів і звели це селище розорати, щоб і сліду не лишилося. Хто остався в живих, перегнати до інших селищ. Чоловіків-розкольників взять у кайдани й перевести до Петропавлівської фортеці. Тайний приказ розправиться з ними…
Роздратований цар підвівся і, залишивши духовників, подався жвавою ходою разом із князем Ромодановським у глибину бенкетної залі.
