Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Король польський Ян Собеський, що кілька років все воював з турками, був надзвичайно вдячний Сіркові за його напади на татар. Він кілька разів присилав на Січ посланців з подарунками й подякою Війську Запорозькому і проханням до Сірка воювати спільно з поляками проти ворогів Христа. Сірко приймав королівських посланців прихильно, але од спільних походів ухилявся, бо у такому разі йому довелося б воювати проти Дорошенка, що обстоював Україну від Польщі. Тим часом зносини короля з Сірком дуже бентежили російський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз посилати цареві доноси на Сірка, кажучи, що Сірко хоче бути гетьманом України під рукою польського короля.

Обурений нападами запорожців на підвладних турецькому султанові татар та на турецькі городи, султан Махмуд IV рішив скінчити з запорожцями, так, щоб і сліду од них не лишилося. Він не міг далі терпіти, щоб якась жменька людей перешкоджала йому здійснювати широкі плани. Але раніше, ніж іти на Запорожжя зі зброєю, він, як оповідають народні перекази, хотів спробувати прихилити їх до себе по добрій волі і неначебто послав на Січ такого листа:

«Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я — султан, син Магомета, брат сонця й місяця, нащадок і ставленик Бога, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого й Малого Єгипту, цар над царями, державець над державцями, надзвичайний лицар, якого ніхто не переможе, невсипущий охо-ронитель гробу Ісуса Христа, оборонець самого Бога, надія й утіха мусульман, страх і великий заступник християн, — наказую вам, запорозькі козаки, підклонитись під мою руку по добрій волі без ніякого змагання і мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд четвертий».

Сірко й усе січове товариство неначебто дуже глузували з султанського листа і на раді склали таку одповідь султанові:

«Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тілом їжака не вб’єіи? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не вартий ти синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею й водою будемо битись з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подо-лянський злодіяка, самого гаспида нащадок і всього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвіст, різницька собака, нехрещений лоб — хай би взяв тебе чорт! Оттак •тобі козаки відказали, плюгавче! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книжці, а день у нас такий, як і в вас, поцілуй же в ... нас! Кошовий отаман Іван Сірко зо всім Кошем Запорозьким».

Такого листа справді міг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й Іван Сірко, а тільки щоб такого листа справді було послано султанові од Війська Запорозького, то того ні в якому разі не могло бути, бо всі історичні документи упевнюють нас у тому, що у своєму листуванні Військо Запорозьке завжди було обережне й ввічливе і писало не простою мовою, а дуже кучеряво.

Чи були справді такі листи чи ні, а тільки ще восени 1674 року султан прислав зі Стамбула у Крим на кораблях 15 000 яничар і звелів хану, взявши тих яничар і всю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Січ і вигубити всіх запорожців до ноги.

Добре знаючи запорозькі звичаї, хан після наради з мурзами підступив до Січі саме на Різдвяні свята, коли запорожці звичайно гуляють. Татари наблизились до Січі нишком серед ночі. Захопили на бенкеті за кілька верст од Січі п’яних вартових і мордуванням примусили їх виявити, що хоч січова брама на ніч і замикається, та у Січ можна увійти потайно через пролаз, яким запорожці ходять до річки по воду. Зрадівши таким відомостям, хан звелів турецькому паші вести своїх яничарів через пролаз усередину Січі і зчинити там різанину, сам же з ордою обступив Січ з поля, маючи думку добивати запорожців, які тікатимуть з Січі.

Паша звелів туркам пролазити у Січ по одному і дожидати од нього гасла до початку бою. Та тільки він помилився — всі яничари не вмістилися в Січі: поза стіною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не зміг уже пролізти в Січ, щоб подати гасло; а тим часом запорожці помітили незвичайних гостей, збудили Сірка, і той зразу звелів козакам палити з вікон у яничарів з рушниць. Перші ж постріли підняли на ноги всі курені. З усіх вікон, мов горох, полетіли у яничарів кулі. Половина запорожців тільки знала-набивала рушниці та передавала тим, що стояли біля вікон, так що пальба не втихала й на хвилину. Яничари не зразу опам’яталися, що треба стріляти, та й стріляти їм за тіснотою було дуже незручно. Частина яничарів скоро кинулася тікати, та, давлячи один одного, вони щільно запакували пролаз своїм трупом, так що вже ніхто не мав сили ні увійти у Січ, ні вийти з неї, а запорожці тим часом били та й били яничарів з рушниць, аж поки всі вулиці поміж куренями вкрилися купами турецького трупа, живих же яничарів дуже порідшало, тоді Сірко звелів товариству хватати списи та шаблі і кінчати яничарів ручною зброєю. Поки встало сонце, у Січі полягли од зброї запорожців майже всі 13 500 яничарів, що вмістилися в ній; тільки невелику купку турків запорожці помилували й забрали у бранці.

Хан, стоячи за стінами Січі, довго дожидав, коли ж то будуть запорожці вибігати з Січі; коли ж деякі втікачі, перелізши через стіни, сповістили про те, що сталося, то скрикнув: «Сірко шайтан, а не людина!» — і, мов навіжений, кинувся з усією ордою тікати до Криму.

Через мерзлу землю неможливо було ховати трупи, та й сам труп підплив кров’ю і позмерзався цілими купами, так що за наказом Сірка запорожці, щоб позбутися трупів, рубали яничарів на шматки і, витягши з Січі на річку, спускали в ополонки.

, . „ • Майже цілий тиж-

Кримскии хан з ордою тікає з Запорозької Сіні.

х, п день