Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Раніше ніж зробити те, Дорошенко вимовив собі спокійне життя на Україні, а московський уряд не додержав свого слова — гетьмана було вивезено у Москву, продержано там кілька років у почесному арешті, призначено потім воєводою у Вятку і, нарешті, року 1682 йому було подаровано село Ярополче Волоколамського повіту на Московщині, де він року 1698 і помер далеко від свого рідного краю.

Не подавши Дорошенкові вчасно помочі, турецький султан все-таки не хотів зрікатися Західної України і восени 1676 року вислав за Дністр своє військо. Король польський, хоч і вийшов йому назустріч, та мусив скоро замиритися, зректись наново Поділля, Брацлавщини, Південної України й Запорожжя. Ці землі таким чином юридично перейшли під протекцію султана.

Запорожці і під час цього приходу турків та татар на Україну робили їм усілякі перешкоди. Сірко побивав їх на перевозах через річки, та тільки його сила у порівнянні з силою турків та татар була дуже малою і не могла допомогти королеві.

Тепер на Правобережній Україні з’явилося два зверхники — Росія й Туреччина. Але султан не хотів ділитися і рішив силою од-воювати Чигиринщину. На початку року 1677, збираючись походом на Чигирин, султан, щоб мати на Україні гетьмана з своєї руки, звелів вивезти зі Стамбульської в’язниці Юраська Хмельниченка і проголосити його утретє гетьманом України.

Весною Юраська привезли морем у Крим, а звідтіля, наступаючи з турецьким та татарським військом на Україну, він наблизився до Запорожжя і прислав на Січ посланців, умовляючи через них запорозьке товариство прихилитись до нього і йти разом з ним одвойовувати Україну від поляків та від росіян. Але запорожці слухали послів Хмельниченка неприхильно, а Сірко не поїхав на побачення з Юраськом, як той вимагав. Проте тепер, коли Дорошенка на Україні вже не було, а з ним разом була страчена й надія на незалежність України, запорожці рішили зовсім не брати участі у війні Туреччини з Росією, а обстоювати лише свої власні права й інтереси і перш за все просити турків вернути на Запорожжя тих січових товаришів, що були захоплені в Умані та Ладижині.

Цих своїх замірів Сірко не виявляв і весною того року їздив за наказом царя у Батурин на нараду з Самойловичем та Ромоданов-ським про те, як обороняти Україну од турків. Що було говорено на тій раді, невідомо, а тільки, повернувшись на Січ, Сірко казав товариству такі слова: «Цар та гетьман тільки підманюють мене листами, покладатись же на них неможливо, треба самим про себе дбати!»

Ромодановський хотів було для оборони Кодака поставити туди російську залогу, та Самойлович одраїв те робити, щоб не дратувати запорожців. Всю весну Сірко, незважаючи на гетьманські накази, не зачіпався ні з турками, ні з татарами, маючи надію визволити тим запорозьких бранців з неволі, Самойлович же брав те за зраду і щоразу писав Сіркові докірливі листи.

Літом 1677 року турецьке військо, сплюндрувавши все по дорозі, привело Хмельницького під Чигирин, та в серпні їх було там погромлено і як турки, так і татари, одійшли од Чигирина за свої кордони.

Зваливши одного супротивника — Дорошенка, Самойлович все думав, як би звалити й другого оборонця незалежності України — Сірка, і послав цареві доноса, начебто Сірко хоче сам бути гетьманом Правобережної України і прихиляється до згоди з кримським ханом та турецьким султаном. З приводу того доносу

11 грудня 1678 року на Січ прибув царський посол, а на другий день туди ж прибув і ханський посланець, привізши з собою на обмін запорозьких бранців.

Зібравши товариство на раду, Сірко запросив у коло царського посланця і, приймаючи з його рук царську грамоту, звелів прослати перед себе на землі, підклавши шапку, військову корогву, поцілував грамоту в печать, клав собі на голову і передавав судді Кудлаю. Кудлай передав її писарю, наказавши читати голосно, щоб все товариство чуло. Вислухавши грамоту, запорожці кланялися й дякували царю за ласкаве слово. Все це так робилося за давніми звичаями прийняття царських грамот.

Після того Сірко просив посла казати про діло. Посол просив одкласти те на завтра, але, примушений Сірком говорити, сказав:

— Відомо вам, що великий государ, вас, отамана, і все Військо низове держав у своїй милості і жалуванням дарував і тепер жалує, наказував вам під час походу бусурманів на Чигирин іти з своїм військом проти ворогів, а ви не тільки не пішли під Чигирин, а навіть, коли кримський хан тікав до Дніпра, не вдарили на нього. Через що так вчинили?

На цю промову, переказуючи скорочено, Сірко одповів так:

— Під Чигирин ми не ходили через те, що війська на Січі було обмаль, та ще й через те, що турки й татари мали думку раніше, ніж на Чигирин, на Січу йти та, добувши її й зміцнивши, засісти у ній. Та й через те ми замирилися з ханом, щоб тим часом продати йому татарських бранців та щоб козакам було вільно йти на море й на річки по рибу. Кілька разів писали ми Івану Самойловичу, щоб пустив з городів до нас козаків і припасу прислав нам, а гетьман і козаків не пустив, і запасу не прислав, через що запорожці змушені були харчуватися самою тільки рибою; коли ж ми замирилися з ханом, то за татар беремо великий викуп, і по сіль у Прогної без перешкод ходимо; якби ж ми з ханом не замирилися, то всі померли б з безхліб’я. Б’ємо чолом великому царю, щоб наказав гетьману прислати Полтавський полк, тоді ми по весні, як тільки припаси пришлете нам, розмиримося з ханом і підемо на Крим війною.

Але всі обвинувачення Сірка у зраді царю треба вважати цілком безпідставними, бо через два місяці після того він уже сповістив Самойловича й царя про те, що турки й татари лаштують новий похід на Україну, а на початку літа, коли турки й татари вже йшли на Чигирин, Сірко виплив з товариством байдаками у лиман і біля устя річки Корабельної атакував і потопив кілька турецьких галер, що везли припас турецькому війську, а після того поплив у річку Буг і спалив там зроблений турками міст, зруйнував заставу і, погромивши бусурманів, визволив чимало невольників, а декілька татарських загонів примусив повернутись у Крим.

Все-таки шкода, що наробив туркам Сірко, не спинила їх — серед літа вони обложили