Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

чином, переходила роль польських панів.

Російський уряд охоче затверджував таке роздавання земель і поневолення українського селянства, бо це наближало устрій Гетьманщини до устрою Великоросії і до того ж сіяло розбрат між українською старшиною і простим людом і тим робило старшину безсилою.

Згодом, коли вже й селянські землі були поділені поміж старшиною, дійшла черга й до земель козачих. Для того, щоб оддати комусь козачі землі, козаків, що жили по них, повертали у поспільство, доводячи всякими кривдами, що вони були не прирож-денні козаки, а видралися у козацтво сваволею. Таким чином, гетьман разом з старшиною сам собі копав яму, бо поспільство, а почасти й козаки, почали мати і його й старшину за своїх ворогів і шукали заступництва од своєї старшини у московських урядовців, котрим це було дуже бажано, бо зменшувало вплив української старшини на людність.

Скориставшись пригнобленим становищем народу на Гетьманщині, король Ян Собеський почав закликати селян і козаків з Лівобережної України на Правобережну, поновив там козаччину і надав права козацьких полковників в Корсуні — Іскрі, в Богусла-ві — Самусю, на Побужжю — Абазіну і у Фастові — Палію. Колишні виселенці з Київщини й Чигиринщини тисячами посунули тепер з Лівобережної України, а найбільше з полків Галицького, Лубенського й Миргородського назад на Правобережну Україну і разом з переселенцями з Волині й Поділля хутко залюднювали ситі й веселі ґрунти Київщини. До року 1688 Правобережна Україна вже добре залюднилася, а козацтво набувало у ній чималої сили. Польща втішалася з того, та тільки недовго, бо разом з тим, як козацтво набувало сили, зростала й неохота його бути під владою Польщі.

На Запорожжі після смерті славного Івана Сірка, як я вже згадував, почався занепад. Мляві кошові отамани, скоряючись російському урядові та Бахчисарайській умові, попустили туркам збудувати на низу Дніпра дуже міцні кріпості, і тепер, одрізані од моря, запорожці зовсім забули про свої колись славні морські походи. Військо Запорозьке не наважувалося виступати самостійно, як виступав Сірко, а ходило у походи тільки за наказом з Москви, неначебто другорядне російське військо; коли ж у році 1687 запорожцям дозволено було воювати татар, як вони хочуть, і кошовий отаман Грицько Сагайдачний над осінь того ж року пішов на Ки-зикермен і Аслам-город, то той похід мало дав запорожцям слави, користі ж не дав ніякої; на початку ж січня 1688 року татари самі підступили до Січі і три дні добували її, хоч так само, як і запорожці, одійшли до городів ні з чим.

Маючи на мислі гнати за татарами і віддячити їм за напад, Сагайдачний звернувся до Мазепи, щоб прислав на потугу хоч 1000 козаків, та той, хоч і обіцяв прислати, та не зробив того, і новий похід Сагайдачного не відбувся.

Незадоволені на Мазепу за пригнічування посполитого люду, запорожці почали підбурювати до повстання проти нього та старшини селян у Лубенському та Миргородському полках. Мазепа зараз же послав про це доноса у Москву і дістав од російського уряду наказ приборкати запорожців зброєю. Врешті до цього не дійшло, бо напровесні запорожці самі вийшли з Гетьманщини.

САМАРСЬКІ РОСІЙСЬКІ ГОРОДКИ

Скориставшись занепадом Запорожжя, російський уряд рішив, що тепер вчасно здійснити умову з Мазепою, і звелів йому, не гаючись, збудувати біля устя річки Самари, на північному її березі, Новобогородську кріпость, щоб мати у ній зачіпку як проти татар, так і. проти запорожців. Почувши про той наказ, запорожці захвилювалися і спочатку хотіли було зброєю обороняти свої віковічні самарські ліси й пасіки і не дозволяти московської будівлі, та тільки, коли Мазепа прийшов до Самари з 20 000 козацького війська та 10 000 стрільців московських, запорожці обмежилися тим, що послали царівні Софії скаргу на порушення їх вольностей і, затаївши у своєму серці образу, скорилися.

Будування Новобогородської кріпості почалося у березні 1688 року, і поки воно тяглося, на Січі відбулося кілька дуже бурхливих рад, і на одній з них Грицька Сагайдачного за те, що потурав Москві, було скинуто з кошевства, а на його місце обрано вдруге Хви-лона Лихопоя; та тільки й той продержався недовго, бо восени того ж року замість нього запорожці обрали кошовим Івана Гусака, що перед тим уславився хоч і дрібними, та щасливими зачіпками з татарами.

У серпні 1688 року будування Новобогородської кріпості було закінчене і там засіла московська залога з комендантом Косого-вим; біля окопів кріпості було залюднено посад кількістю у 1000 родин. Ті новопоселенці разом з московськими людьми захопили всі запорозькі пасіки, що були по лісах понад Самарою, вирубували ліси і чинили запорожцям, а найбільше запорозькому монастирю, всякі шкоди, і через те запорожці назавжди мали збудування Новобогородської кріпості тяжкою й найбільшою собі кривдою й образою, але, не маючи сили стати на перешкоді тій будівлі, раз у раз дорікали Мазепі за те, що допустив до того.

КОШЕВСТВО ГУСАКА

По весні року 1689 російський уряд спорядив новий похід на Крим: сто двадцять тисяч московського війська, сполучившись із козацьким військом гетьмана Мазепи, посунуло лівим берегом Дніпра на Запорожжя і, прилучивши до себе ще й Військо Запорозьке з кошовим отаманом Іваном Гусаком, попростувало через степи на Крим. Незважаючи на величезну по-тодішньому силу, що мав під своєю рукою князь Голицин, цей похід так само скінчився ні на чому, як і перший.

Підступивши 20 травня під Перекоп, Голицин не наважився його штурмувати і, простоявши під кріпостю кілька день, з соромом повів все військо назад.

Наблизившись у місяці червні до річки Самари, Голицин почув, нібито ченці-запорожці з Самарсько-Миколаївського монастиря нарікають на московський уряд за те, що він захопив біля Новобогородської кріпості запорозькі землі й ліси, і підмовляють запорожців до змагання.

Щоб покарати ченців, він звелів щільно оточити монастир військом і зчинив у ньому повний погром — монастир стрільці пограбували, а нещасних ченців били різками, мордували як хотіли і, врешті, порозганяли по лісах.

Почувши про погром свого монастиря, запорожці почали хвилюватися, та тільки кошовий Гусак не насмів вжити проти грабіжників та насильників зброї, а лише звертався до Голицина з проханням спинити стрільців, та Голицин не звернув на його прохання ніякої уваги.

Мазепа ж і пальцем не рушив у оборону святого для запорожців і всієї України місця.

Управившись з запорозьким монастирем, Голицин нагледів на Самарі, вище Богородської кріпості, в урочищі Сорок байраків ще одне місце, придатне під кріпость, і протягом місяця збудував там другий городок на залогу 500 стрільців і назвав його Новосергієв-ським.

Під впливом образи й кривди з боку