Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Голицина і зважаючи на те, що московське військо, роздратувавши татар, покинуло Запорожжя не обороненим, Іван Гусак з запорожцями зараз же після невдалих походів Голицина увійшли у зносини з ханом і замирилися з татарами без відома російського уряду як самостійна держава, забезпечивши собі при тому всі землі по правому боці Дніпра, аж до лиманів Дніпровського та Бузького.

Довідавшись про згоду запорожців з татарами, Мазепа зараз же спинив посилку на Запорожжя борошна, зерна й усякого припасу, московський же уряд затримав їхнє жалування. На Запорожжі у ті часи ще дуже мало сіялося хліба, і через те Війську Запорозькому прийшлося дуже скрутно — борошна не було відкіля взяти, і доводилося їсти саму тільки рибу. У тій пригоді кошовий отаман Іван Гусак, обміркувавши становище Запорожжя на раді, послав до польського короля посланців з листом, у котрому Військо Запорозьке скаржилося на те, що московський уряд порушує його стародавні вольності і хоче поробити козаків невольниками бояр. Разом з тим запорожці просили короля прийняти їх під свою державу, як було ще за батьків та дідів.

Король не наважився задовольнити бажання запорожців, боячись мати через те війну з Росією, але з великою пошаною привітав і виряджав запорозьких посланців.

Довідавшись про зносини кошового Гусака з польським королем, Мазепа через посланців вимагав од запорожців, щоб скинули Гусака з кошевства, та тільки запорожці любили свого молодого й рухливого кошового і не звернули на вимоги Мазепи ніякої уваги.

Добрі стосунки запорожців з татарами протяглися недовго. Довідавшись, що татари, користуючись безпекою з боку Запорожжя, почали набігати на Правобережну Україну, запорожці не стерпіли того і послали полк козаків на поміч коронному польському гетьманові Яблоновському проти татар, а наприкінці року 1690 почали нападати й на степові татарські кочовища.

ГУСАК ТА ПЕТРИК

На початку року 1691 на Січ прибився Петро Іваненко, прозваний на Січі Петриком. Той Петрик мав добру освіту і, пробувши чимало років старшим канцеляристом генеральної військової канцелярії на Гетьманщині, одружився з племінницею генерального писаря Кочубея і був добре досвідчений в справах тодішньої політики. Захопившись з ранніх літ оповіданнями й народними думами про боротьбу давніх козацьких гетьманів за волю України і розуміючи тогочасне її становище, Петрик прийшов до думки, що Мазепа разом з московськими воєводами ведуть український люд до гіршого поневолення, ніж було до повстання Богдана Хмельницького, і зважився спробувати підняти український простий люд проти своїх новоявлених панів, а разом і проти російських урядовців, що багато українських земель порозбирали у свою власність разом з людьми.

Мазепа, довідавшись про те, що Петрик у Січі і про його заміри, почав вимагати, щоб запорожці видали зайду, але на те не згодилися ні рада козацька, ні сам кошовий отаман Іван Гусак; навпаки, запорожці охоче слухали запальні промови Петрика про занепад та недолю України і скоро обрали його військовим писарем.

Мазепа не наважився одверто сваритися з Кошем через Петрика і у всьому догоджав запорожцям, посилаючи на Січ борошно, залізо й інші потрібні запорожцям припаси, а сам тим часом посилав у Москву доноси про те, що запорожці хочуть зрадити царя, бо не видають зрадника Петрика.

Петрик тим часом справді умовляв кошового отамана Гусака підняти війну проти Мазепи. Між іншим він говорив Гусакові таке:

«Хоч шість тисяч з собою орди візьми за Дніпро, так я горло своє ставлю, коли тобі не поклониться вся Україна. Гетьман зразу у Москву втече, бо там його вся душа, а в Україні тільки його тінь! Невже нам не поможуть наші брати, котрих сердюки, рандарі та дуки, що їм царі маєтності пороздавали, мало живцем не їдять? Та вони тільки почують, що ти з Військом рушаєш з Січі, то самі тих чортових панів подавлять, а ми вже прийдемо на готове!»

Од таких промов Петрика поміж запорожцями пішло замішання, та тільки кошовий і військова старшина не дуже-то сприятливо ставилися до його замірів, і Гусак, хоч у всякому листі дорікав Мазепі за роздачу старшині земель, за поневолення люду, за одку-пи і за будування Самарських городків, та тим часом все не страчував надії на те, що російський уряд сам лагідно задовольнить бажання українського люду й запорожців щодо повернення на Україні стародавнього ладу й самоврядування.

Тим часом полк охочих запорожців, під проводом Юська, ходив проти татар на поміч фастівському полковникові Семену Палію і, напавши на орду, що поверталася з німецької війни через Куяльницьку пересип, чимало захопив татар у бранці і одняв у ворогів багато здобичі.

Не діждавши од кошового Гусака згоди на участь Війська Запорозького у війні проти Росії, Петрик покинув Січ і поїхав через Кизикермен у Крим до хана, взявши з собою 60 козаків, що захопилися його мріями про визволення українського посполитого люду од поневолення. Він мав думку робити так, як робив Богдан Хмельницький, себто стати до спілки з татарами і наблизитися з ордою до Січі, щоб легше умовити Військо Запорозьке подати йому помочі. Його жвавість та запальні промови зробили на хана вплив, і 11 квітня 1692 року хан, з одного боку, і Петрик од імені Війська Запорозького, з другого, склали умову, за якою хан мав допомогти Петрикові одібрати Гетьманщину й Слобожанщину од російської держави до своїх рук. Петрик же за те повинен був перевести східні слобідські полки на спустошену Правобережну Україну, щоб тим одчинити татарам Муравські шляхи до самої Росії. Запорозьке Військо, від імені котрого Петрик складав умову, за свою участь у війні мало добути у свою владу землі західних слобідських полків: Ахтирського і Сумського.

Склавши таку умову з ханом, Петрик послав кілька листів до Запорозького Коша, умовляючи Військо Запорозьке пристати до нього. Ті листи всякий раз читалися на радах і викликали між запорожцями замішання. Голота січова тяглася до замірів Петрика, маючи гадку погріти руки біля маєтків української старшини, що вже звалася панами, старшина ж Війська Запорозького, пам’ятаючи руїну Правобережної України і страхаючись, що боротьба запорожців у спілці з татарами проти Росії може привести до такої ж недолі й Лівобережну Україну, не згоджувалась переходити на бік Петрика.

Найбільший вплив на запорожців зробив лист Петрика 22 червня 1692 року, у котрому він між іншим писав так:

«Не один раз говорив я вам, панове молодці, яка небезпека загрожує нашій Україні і до якого занепаду іде вона через сусідніх державців: наче люті леви, роззявивши пащі, хочуть вони проковтнути нас повсякчас і поробити своїми невольниками. Не дивно, що так робить король польський — ми здавна були