Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

турецький флот вгору Дніпра, та те не вдалося. Тоді кошовий направив байдаки до західного берега Дніпра та, закопавши гармати і всю здобич біля Стрілиці у пісках, а чайки потопивши, продерся серед ночі крізь орду і прибув на Січ суходолом, привівши навіть з собою 27 бранців з галер.

Походом Мороза й Чалого на море запорожці одтягли на себе турецький флот і орди кримського хана і тим дуже полегшили царю Петру Олексійовичу справу біля гирла Дону, так що 17 липня 1696 року він з російським військом та українськими козаками, що були під проводом наказного гетьмана Лизогуба, добув міцну турецьку кріпость Азов.

МАЗЕПА НА ЗАПОРОЖЖІ

Сподіваючись з боку турків помсти за Азов, цар звелів Мазепі робити багато човнів і по весні йти походом на бусурман на низ Дніпра разом з російським військом під проводом князя Долгорукого. Коли 25 травня року 1697 гетьман виступив уже в похід, до нього прибув з Запорожжя козак Михайло і переказав дуже потрібні вісті про заходи ворогів. Разом з тим він розказав про дуже цікаву подію, що скидалася на втечу з неволі гетьмана Самійла Кішки, а саме: Михайло був у неволі у турецького крамаря 15 років і, коли останнім разом плив зі своїм паном у торговельних справах з Царгорода у Козлов, невольники, що були на їхній галері, збунтувались, порозбивали кайдани, повбивали всіх бусурманів і виплили галерою у Дніпр, а біля Стрілиці галеру покинули і разом з ним, Михайлом, серед великої небезпеки од татар пішки прибули на Січ.

Червня 24 Мазепа з військом та обозами прибув до Дніпра і, ставши проти Кодака вище порогів, діждав там згори Дніпра свої човни з борошном та іншим припасом і почав спускати ті човни униз через пороги, сам же перевізся на правий берег Дніпра і пішов з козацьким військом до порога Вільного й Кічкасу зустрічати човни.

Певно, що запорожці не дуже сприяли Мазепі, бо не дали до його човнів досвідчених лоцманів, і поки Мазепині човни прибули до Кічкасу, то з них розбилося об каміння й пішло на дно Дніпра разом з припасом 17 байдаків морських та 53, обкладених очеретом, менших:'

Липня 22 гетьман з козацьким військом став табором біля Чор-томлицької Січі. Запорожці, хоч і не любили Мазепу, та шанували у ньому гетьмана України і на чолі з кошовим отаманом Яковен-ком зустріли його урочисто з мушкетною й гарматною пальбою. Це було Мазепі так любо та втішно, що він подарував на товариство 2000 золотих власних грошей.

Прибувши на Тавань, московське й козацьке військо почало будувати біля старої кріпості нову, і коли вже її майже кінчали, до Тавані підступили татари й турки. Кримська орда наблизилася з східного берега, білгородська орда підступила з правого, Дніпром же підпливало військо турецьке.

Незважаючи на те що у Мазепи й князя Долгорукого було біля 200 000 війська, вони, побачивши татарські орди, не наважилися на них напасти і мерщій почали одходити назад, повз Запорозьку Січ, на річку Орель. У Тавані ж лишили всього 6000 сполученого війська російського й козацького та ще 1000 запорожців з кошовим отаманом Яковенком.

Побачивши, що в Тавані лишилося обмаль війська, татари почали її облягати так, що Яковенкові, щоб врятувати кріпость, довелося викликати з Січі все Запорозьке Військо і послати гетьману звістку, щоб давав помочі. Мазепа й Долгорукий вернули з Опішні 20 000 війська назад у Тавань, та поки те військо прибуло, татари поробили навкруг нової кріпості свої шанці, увійшли рівчаками під самі стіни Тавані і, підкопавши мури, зірвали їх вибухом у трьох місцях. Проте, коли вони кинулися на штурм, запорожці разом зі спільниками відгромили їх і сяк-так поновили стіни. Не добувши Тавані, татари підступили під Кизикермень, а коли їх спільники відгромили й там, вони, простоявши під кріпостями, поки почалися холоди, рушили назад у Крим та Білгород.

Через зиму, а саме серед літа 1698 року, Мазепа й князь Долгорукий знову вибралися походом на Крим, та тільки ще дужче сорому набралися. Вони йшли з Орелі через Самару, східною стороною Дніпра, та тільки не дійшли далі Тавані і звідтіля вирядили під Перекоп виділ війська у 10 000 душ. Той виділ нічого з Перекопом не вдіяв, а мерщій повернувся назад. Діждавши його, і князь Долгорукий з гетьманом потяглися на Україну, покинувши Тавань на самих запорожців. Запорожцям довелося тяжко, та військо добре розуміло, яку вагу для життя Запорожжя мали кріпості на Тавані, і пильно обороняло їх од татар.

НОВА ЗГОДА СУЛТАНА З ЦАРЕМ

Року 1699, січня 14 цар підписав з турками замирення на два роки, а далі й мир на 30 літ. За тою умовою всі кріпості на острові Тавані, а також Кизикермень росіяни повинні були зруйнувати і повернути туркам, останні ж не мали права поновляти їх. Козакам дозволялося вільно плавати по рибу й по сіль до самого лиману, а за те коли б хто з козаків під час миру нападав на бусурманів, того російський уряд мав карати на смерть.

Такі умови були дуже шкідливі Війську Запорозькому. Перш за все ті умови робили неможливим для запорожців брати з татар здобич. Вдруге, що дозвіл вільно плавати запорожцям на лимани лишився тільки на папері, бо устя Дніпра було в руках бусурманів.

ПОРУШЕННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ

Під час війни, після опанування Таванню й Кизикерменом, Військо Запорозьке стало було хазяїном нижнього Дніпра й лиману і після п’ятнадцятирічної перерви тільки що почало поновлювати свої славні морські походи, а тут саме ті походи мусили увірватись. Передачу туркам Тавані, за котру запорожці стільки років боролися і чимало пролили своєї крові, вони мали навіть собі образою.

Незадоволення запорожців скоро виявилося у тому, що коли було прислане російське й козацьке військо руйнувати Таванські городки, то запорожці не тільки не хотіли пособляти російським генералам у тій справі, а навіть робили всякі перешкоди, у листопаді ж місяці послали в Москву скаргу на недодачу платні і на порушення вольностей Війська на річці Самарі, що споконвіку належала Військові.

Незважаючи на ту скаргу запорожців, російський уряд надумав збудувати на запорозьких землях ще одну кріпость. Року 1700 на Запорожжя прийшов виділ російського війська і почав будувати ту кріпость на східному боці Дніпра проти Микитиного Рогу, на урочищі Кам’яний Затон.

Ця подія, котру Військо Запорозьке розуміло як найбільшу собі образу й кривду, призвела до рішучого незадоволення запорожців російською зверхністю взагалі. Незадоволення те виявилося у тому, що коли цар Петро І року