Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

разів робив заходи, щоб скинути його з кошевства, та це не вдалося, і тоді Меншиков, щоб перетяти Гордієнкові шлях на Україну, опанував своїм військом Омельники, Кременчук, Потоки, Монжаліївку та містечка по Орелі. Тільки й це не помогло. Першого березня Гордієнко з 1000 запорожців вийшов з Січі і, прилучивши до себе виділи, що стояли по Кодаках, пішов на Переволочину. Там відбулася козацька рада, у якій брала участь також і Переволо-чанська запорозька залога з полковником Нестулієм, і всі козаки, що були на раді, ухвалили приєднатись до Мазепи й шведів.

У середині березня Гордієнко рушив на Царичанку, а проти нього туди ж вийшов бригадир Кемпель з трьома тисячами російських драгунів Запорожці рішуче атакували драгунів і сто душ з них порубали, біля сотні захопили у бранці, а останніх розігнали. Після того Гордієнко погромив ще російське військо під Келебєр-дою і почав добувати всі городи по Орелі й Ворсклі. Український простий люд ще добре пам’ятав славу своїх заступників і оборонців волі — запорожців і почав узброюватися та прилучатись до запорожців, так що під рукою Гордієнка скоро зібралось 15 000 душ, хоч помочі запорожцям з того було мало, бо селяни проти рушниць та гармат російського війська мали тільки вила та коси, козацькі ж українські полки до того часу за наказом царя Петра були вже перегнані з України у північні краї, щоб не могли передатись на бік запорожців.

Одчинивши собі шляхи, Гордієнко пішов у Диканьку, де стояв Мазепа зі своїм невеликим військом. У Диканьці ці два давні вороги, Мазепа й Гордієнко, що тепер робилися спільниками, зустрілись і умовились про дальніше, а 27 березня обидва вони мали побачення з королем Карлом XII у місті Великі Будища, причому Гордієнко привітав короля промовою на латинській мові. Одповідь на промову кошового отамана, теж на латинській мові, давав державний шведський секретар Гермелін, похваляючись допомогти Україні повернути собі стародавні права. Після тих урочистих промов король частував Мазепу, Гордієнка й запорозьку старшину обідом.

Березня 30 Гордієнко перевів своє військо повз Полтаву до Нових Санжарів і там розташувався табором. Через якийсь час до кошового дійшли вісті, що чигиринський полковник Галаган ворогує проти запорожців: зрадливо їх захоплює і передає генералу Меншикову звістки про всі рухи Війська Запорозького. Полковник Гнат Галаган сам раніше був січовиком і військовим старшиною. З Січі він останніми роками перейшов в Україну і був полковником українського козацького війська. Як однодумець Мазепи, Галаган разом з ним передався на бік шведів, але роздивившись, що у короля дуже мало війська, і знаючи, яка велика сила війська у царя Петра, він зразу збагнув, на чиєму боці буде перемога, і потай втік од Мазепи до царя. Російському урядові була дуже потрібна така досвідчена у запорозьких справах і звичаях людина, і Галаганові був даний охочекомонний полк у Чигирині, з котрим він і чинив тепер запорожцям всякі шкоди. Щоб покарати Галагана за зраду Війську Запорозькому, Гордієнко послав на Чигирин полк запорожців, та вони не змогли добути Галагана, бо Меншиков спромігся прислати йому поміч.

Тим часом на Січі між тою частиною запорожців, що не пішла

з Гордієнком, раз у раз повставали сварки. Прихильники Гордієнка зачіпали тих московських людей, що сиділи залогою у Кам’яному Затоні і погрожували добути ту кріпость зброєю, прихильники ж Москви не давали того зробити. На початку квітня партія поміркованих взяла гору і, скинувши поза очі з кошевства Гордієнка, обрала замість нього Петра Сорочинськош.

Російський уряд дуже радів з приводу обрання у Січі нового кошового, та не минуло й кількох тижнів, як настрій січовиків знову одмінився, і більшість, до якої прилучився й сам Сорочинський, ухвалила на раді повстати за свої права й вольності і послати до кримського

Запорожець часів Гордієнка Хана ПрОСИТИ ЙОГО ПО

МОЧІ.

Тим часом на полки Гордієнка почав наступати з російським військом генерал Рене. Він вибив невеликі ватаги запорожців з Маячки та Нехворощі на Орелі і, вирізавши по тих містах всю людність разом з жінками й дітьми за те, що вони допомагали запорожцям, всі оселі попалив. Далі він перейшов до Сокілки на Ворсклі і став там табором з 7000 драгунів та піхоти.

Квітня 17 до Сокілки на поміч запорожцям прийшов шведський генерал Крузе з 3000 шведів і, оточивши разом з запорожцями російський табір, атакував його. Становище росіян було скрутне: у битві вони стеряли 1500 москалів і мусили, покинувши свій табір, пробиватися крізь вороже військо, і врешті пробились.

РУЙНУВАННЯ СТАРОЇ СІЧІ ЗАПОРОЗЬКОЇ

Довідавшись, що новообраний кошовий Війська Запорозького Петро Сорочинський об’явив себе так само, як і Гордієнко, ворогом російської зверхності, цар Петро звелів Меншикову послати з Києва три полки російського війська Дніпром, щоб добути і зруйнувати Запорозьку Січ.

Полковник Яковлев, ведучи ті полки водою, напав на Келе-берду, де стояла запорозька залога, і, вибивши її й мешканців, спалив усе місто. У погромі тут запорожців Яковлеву дуже пособили донські козаки, колишні спільники запорожців.

Після Келеберди Яковлев підступив до Переволочини. У цьому місті була невелика кріпость, у котрій стояв з залогою у 1000 запорожців полковник Зінець, маючи ще під своєю рукою тисячі зо дві узброєних абияк мешканців-переволочан. Оточивши Перево-лочину чималою силою, Яковлев вимагав, щоб запорожці віддалися на його ласку, коли ж ті не схотіли здатись, російське військо почало громити кріпость з гармат, а далі й штурмувати її. Запорожці оборонялись уперто, до загину, але їх було у кілька раз менше, ніж війська у Яковлева, і вони всі загинули у бою. З мешканцями Переволочини Яковлев розправився з нечуваною лютістю, він звелів вирізати до ноги всіх, не минаючи жінок та дітей, а тих, хто ховався по хатах та-інших будівлях, попалив живцем разом з будівлями. Багато людності з жаху й розпуки кидалося, рятуючись, у Дніпр і гинуло у його хвилях. За кілька годин од Переволочини лишилися самі димарі — були попалені навіть млини на воді.

Зруйнувавши Переволочину, Яковлев повіз своє військо Дніпром униз і легко опанував обидва Кодаки, бо там були тільки дрібні запорозькі залоги по кілька десятків козаків. Всі запорожці були тут так само повбивані, мешканці перегнані у Новобого-родський городок, всі ж будівлі в обох Кодаках були попалені й поруйновані дощенту.

Од старого Кодака військо російське пішло далі на південь Дніпром і східним його берегом і 7 травня прибуло до Кам’яного Затону. Прилучивши там до себе російську залогу,