Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

урядовцям на муку та заслання і чинив запорожцям всякі шкоди. За такі вчинки свого покручня запорожці у своєму листі не пошкодували на його голову всяких прокльонів, та тільки все те пішло марно, бо Галаган був у царській ласці, збудував собі біля Боровиці добрий будинок і жив, як кажуть, «паном на всю губу», глузуючи з безсилого лютування своїх бувших товаришів.

Тим часом до осені 1710 року справа з переходом запорожців під протекцію кримського хана була вирішена і, зважаючи на те, що російський уряд погрожував послати військо, щоб зігнати запорожців з Кам’янки, за згодою турецького султана для Січі Запорозької призначене було інше місце, нижче Тавані, недалеко Олешок, біля протоки Кінської та лиману Кардашина. Тільки запорожці того року не вспіли перейти у Олешки, бо султан турецький, під впливом шведського короля, розірвав мир з царем і розпочинав нову війну.

ПОХІД ГОРДІЄНКА НА УКРАЇНУ

На початку листопада з Бендер прибув до Коша на Кам’янку Гордієнко і тут після бурхливої ради був знову обраний кошовим отаманом. Користуючись війною Туреччини з Росією, Гордієнко напровесні 1711 року вийшов з кількома тисячами запорожців з Січі на захід і, сполучившись з невеликою силою татар та Пилипом Орликом, разом з ними уступив в Україну. Треба гадати, що нижченаведений уривок пісні згадує саме про цю зустріч Орлика з запорожцями.

Ой, прибила хвиля човник,

Човник-лебедочку.

Ой, вискочив з нього Орлик Та й почав бесідочку:

«Пугу, братця, пугу! Пугу, запорожці!»

Справа Орлика та Гордієнка спочатку пішла добре. Україна радо вітала запорожців, своїх давніх оборонців, і охоче приставала до козаків Орлика. Умань, Богуслав та Корсунь охоче піддалися Орликові. Разом із запорожцями козацькі ватаги, зібрані Орликом, навіть погромили генерального осавула Бутовича, посланого Скоропадським з гетьманськими козаками проти Орлика, самого ж Бутовича захопили у бранці, та тільки і Гордієнка, й Орлика спіткало розчарування. Ні козаки, ні татари не мали добрих гармат і через те не спромоглися добути Білої Церкви, де засіла у замку російська залога з гарматами, а поки вони облягали те місце, татари кинулися грабувати людність та заганяти людей у неволю. Ніякі благання Орлика до Калги-султана, щоб спинив орду, не пособили, татари погнали у Крим тисячі українського люду і тим, зрештою, загубили справу Орлика, бо одвернули од нього земляків.

ПОХІД НА САМАРСЬКІ ГОРОДКИ

Поки Гордієнко з Орликом та Калгою-султаном ходили на Україну, хан кримський Девлет-Гірей пішов на російські землі Моравськими шляхами, а позаяк ті шляхи виводили на Слобожанщину, то татари й напали на слободи й городи Харківського полку. Сюди ж за собою хан закликав і тих запорожців, що не пішли за Гордієнком, та ті не схотіли воювати своїх земляків і умовили хана добути раніш Кам’яний Затон та Самарські городки. Хан повернув з Слобожанщини на Самар і разом з запорожцями добув Новосергієв-ський городок, а російську залогу забрав у неволю; Новобого-родська ж спільники не спромоглися добути, бо ні у татар, ні у запорожців не було гармат, і хан, покинувши Самар, подався з ордою у Крим.

Тим часом проти татар вибрався генерал Бутурлін з російським військом та гетьман Скоропадський з українськими козаками. Не маючи вже з ким воювати, вони атакували Новосергієвський городок і, добувши його, повистинали запорозьку й татарську залогу, що там було засіла, а всіх селян з села Вільного за те, що ніби вони допомагали запорожцям, вивели за місто і по жеребку десятому одрубали голову, кому ж припало лишитись живому, тих разом з жінками та дітьми було заслано у Сибір.

ПЕРЕХІД ЗАПОРОЖЦІВ В ОЛЕШКИ

Від Новосергієвська Бутурлін та Скоропадський вільно пішли на південь. Запорожці уступались перед великим їхнім військом і, покинувши устя Кам’янки, перевезлися на татарський бік Дніпра та й отаборились у призначеному їм місці біля Олешок. Сюди ж вийшов з ордою хан і не пустив далі російського війська.

Війна царя Петра І з Туреччиною 1711 року скінчилася для нього нещасливо. Після перемоги над шведами він легковажив ворогів і занадто необачно пішов на турків, аж на річку Прут. Там його зустрів турецький візир великим військом, а запорожці з Гордієнком перетяли позад нього всі шляхи, захоплювали обози і одрізали російське військо од Дніпра. Становище царя Петра Олексійовича стало дуже скрутним — турки почали оточувати його військо і, щоб зрятуватись, він мусив одкупитись грішми та ще зректись на користь турків багатьох своїх придбань, а саме: повернути туркам Азов з землями по низах річок Дону та Міусу, зруйнувати й розкопати Кам’яний Затон та Самарські городки, а гармати з Кам’яного Затону віддати туркам і «відняти свою руку» од запорожців разом з усіма землями, що до них з давніх часів належали.

Коли султан перемовлявся з російським послом про замирення, то у Стамбул їздили, як представники од України й од Запорожжя, Пилип Орлик та Кость Гордієнко. Вони дуже домагались того, щоб султан примусив царя зректись всієї України, та посол роздав візиру та іншим султанським радникам 100 000 червінців, і султана умовили згодитись на одлучення од Росії самого тільки Запорожжя, що ж до України, то з неї Правобережна мусила повернутись знову до поляків, Лівобережна ж лишилася за царем.

По скінченню війни Гордієнко прибув зі своїм відділом січовиків до Олешківської Січі і почав порядкувати січові будівлі. Фактично у цей час запорожці володіли й значною частиною Правобережної України, поки поляки не вспіли ще забрати її до своїх рук. Це виходить з того, що наприкінці року 1712 Гордієнко призначив полковником в Умань січового товариша Поповича та й ще посадив своїх людей у інші міста України.

За ворожі вчинки запорожців та Гордієнка російський уряд видав під той час наказ, щоб на Запорожжя не пускати з Гетьманщини нікого, а коли б хто пішов, так того не пускати назад. Незважаючи на той указ, люди, як і колись, тікали з Лівобережної України і не давали Війську Запорозькому дуже зменшуватись, та й взагалі після війни 1711 року становище Війська Запорозького поліпшало, бо після зруйнування Самарських городків та Кам’яного Затону запорожці знову стали хазяїнами всіх земель, які од віку їм належали. Завдяки ж згоді з татарами людям стало можливим жити по всіх запорозьких вольностях безпечно од татарських наскоків, і

Запорозький зимівник

через те береги запорозьких річок, а також захисні байраки, балки та вибалки хутко почали вкриватись зимовниками й бурдюгами втікачів з обох половин України.

Проте добрі часи запорозького життя протяглися недовго. Під час миру з Росією запорожці не дуже-то потрібні були