Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Поки тяглося те листування між сусідами, запорожці, отаборившись над річкою Підпільною, біля несходимої пущі Лугу-Ба-завлуку, робили навколо свого нового Коша окопи і розпочали січові будівлі, не рахуючись з тим, кому та земля належала на папері, бо знали, що справді та земля разом з Дніпром, річкою Підпільною та Базавлуком споконвіку була запорозька.
Літом того ж 1734 року старий сіромаха Пилип Орлик, що, покинувши після смерті Карла XII Швецію, проживав у Салоніках, прислав разом з кримським ханом до запорожців листа, умовляючи їх одцуратися ворогів — гнобителів неньки України, та листи його не зробили на запорожців ніякого впливу, бо всі були захоплені радістю з приводу переходу на рідні місця.
Проте турецький султан не хотів так легко зректися запорожців, а тим більше запорозьких земель, що за Прутською угодою одійшли під його державу, і послав у Білу Церкву до графа Вейсба-ха спитати, за яким правом російська цариця, прийнявши запорожців під свою протекцію, лишає їх на землі падишаха та ще й робить там кріпость. Граф одповів, ніби ніякої будівлі на Базавлу-ці російський уряд не робить, запорожцям же, мовляв, наказано слухатись султанових наказів. А тим часом сам викликав кошового отамана Івана Малашевича зі старшиною у Білу Церкву, і там кошовий і всі його товариші кількістю 153 чоловіки 2 вересня 1734 року присягнули на вірність цариці.
Скоро після того з запорожцями за їх проханням була підписана у городі Лубнах умова, на підставі котрої вони приймались у підданство російських царів. Головні підвалини тієї умови були такі:
1) Всі провини запорожців проти Росії забути.
2) Мешкати запорожцям по тих місцях, де року 1709 зруйнована їхня Січ.
3) Користуватись запорожцям здобиччю від рибальства по річці Дніпру, а по степах полювати безборонно, починаючи од ро-
сійських кордонів. Військова печать з нових клейнодів4) Мати запорожцям свою старшину за своїми звичаями.
5) Бути вірними російському престолу і пильнувати кордонів держави російської.
6) Підлягати запорожцям старшому генералові російських військ на Україні.
7) Запорожці мають отримувати за свою службу платні щорічно 20 000 карбованців на все Військо.
Після того на Січ було послано російського генерала Тараканова, щоб передати Війську подарунки і одібрати од запорожців присягу. Довідавшись, що посланець наближається до Січі, кошовий отаман і все товариство рішили зустріти його якнайбільше урочисто. Військо вийшло за Січ і стало по обидва боки шляху, а Малашевич привітав тут Тараканова промовою. Після промови кошового запорожці палили з мушкетів та з гармат, а коли увійшли у Січ і приступили до церкви, що до того часу була вже збудована, то генерала зустрів панотець і одправив молебень. Після служби Військо зібралось на майдані на раду. Там було вичитано царську грамоту про те, що запорожці приймаються під Російську державу, доручено Запорозькому Війську нові військові клейноди, і все Військо кількістю 7115 козаків присягнуло. Виявилося з курінних реєстрів, що всіх запорожців у той час налічувалось біля 20 000, та тільки більшість їх, як і завжди, була на вольностях.
Скоро після того на Січ прибув і посланець турецького султана з грішми, подарунками і листами од хана та Орлика, щоб умовляти запорожців не передаватись до Росії, та було вже запізно: запорожці зустріли його без великої пошани і дорікали за проданих у неволю товаришів, одповідь же на листи Орлика та хана дали глузливу та лайливу.
Жовтня 10 року 1734 кошовий отаман Іван Малашевич повідомив графа Вейсбаха, що ті запорожці, котрі не були в Січі під час присяги, присягнуть, коли повернуться на Січ, у присутності своїх курінних отаманів.
З четвертого та п’ятого моїх оповідань можна бачити, що, починаючи од часів смерті кошового отамана Івана Сірка, сила й вага Війська Запорозького хутко почала зменшуватись, і з незалежної од сусідніх держав військової громади, що року 1648 спромоглася разом з Богданом Хмельницьким підняти на ноги й узброїти народне українське військо у 200 000 козаків, вона менше ніж через сто літ, року 1734, перейшла у підданство Росії вже як підлеж-не російському генералу козацьке військо, без зазначення навіть меж своїх земель, мало не з такими самими правами, як військо Донське, Уральське й інші. Дивуватись тому нема чого, бо сто літ раніше сусідні з Запорожжям держави — Польща та Росія мали дуже небагато постійного війська, і 20 000 запорожців тоді являли собою велику силу, у XVIII ж сторіччі, коли Російська держава легко виставляла у поле по триста тисяч війська, запорожці, що лишились у такій самій кількості, як і у XVII віці, і до того не могли вже мати помочі на знесиленій та пригніченій Україні, втратили своє значення, бо перестали бути великою силою. Наставав вік, коли завзяття та вдача окремих людей втрачували на війні свою вагу і доба лицарства одходила в минулу давнину.
ДОДАТОК ДО V ОПОВІДАННЯРеєстр кошових отаманів Війська Запорозького за добу 1710—1734 років
Роки: 1710 Йосип Кириленко
Лаврін Степаненко Кость Гордієнко-Головко
1711 — 1713 Кость Гордієнко-Головко
1714 Іван Малашевич Василь Осипів
1715 Василь Осипів 1716—1718 Іван Малашевич 1720 Іван Пилипів 1722 Василь Титаревський
1727 Павло Хведорів
1728 Павло Сидоренко
Кость Гордієнко-Головко,
Іван Гусак
1731 Іван Малашевич
1733 Іван Малашевич Іван Білецький
1734 Іван Білецький Іван Малашевич
Отю&дант татНОВА СІЧ (РОКИ 1734-1775) УПОРЯДКУВАННЯ СІЧІ НА Р. ПІДПІЛЬНІЙ
Осівши напровесні року 1734 новим Кошем над річкою Підпільною, недалеко устя річки Базавлуку, запорожці, почуваючи себе у небезпеці од помсти татар за свою зраду їм, якнайскоріше почали робити навкруг Коша окопи та зміцнювати своє нове гніздо засіками, на вали ж постягали біля десятка гармат, захованих по берегах Дніпра з давніх часів у пісках.
Поки навкруг Січі робились окопи, усередині її будувались курені та інші січові будинки і була закладена дерев’яна
