Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

на Дніпрі човнів. Першим з утікачів прибіг до Дніпра Мазепа з генеральним писарем Орликом, і надвечір 29 червня запорожці вже перевезли їх на західний бік Дніпра. Король Карл не міг поспіти за Мазепою: тяжка рана примушувала везти короля обережно, а тим часом російське військо хутко настигало шведів. Становище короля було дуже скрутним, і коли б запорожці не наготовили для нього заздалегідь перевозу, то, мабуть, він дістався б царю Петру у бранці. Гордієнко, перевізши Мазепу, зараз же пов’язав докупи два байдаки, і, як тільки уночі на ЗО червня король Карл прибув до Дніпра, Гордієнко вкотив його карету на байдаки і перехопився з байдаками на західний берег.

Шведське військо перевозилося на правий берег Дніпра увесь день 29 червня, але човнів для того зібрали дуже мало, бо їх перед тим забрав полковник Яковлев, пливучи до Січі. Через те до ранку ЗО червня на лівому березі Дніпра лишилося ще більш 16 000 шведів, а тим часом до Дніпра наспіло вже й російське військо.

Далеко з більшим поспіхом перевозилися через велику річку запорожці. Передбачаючи собі од побідників мордування та смерть, комонні запорожці перепливли Дніпр разом з кіньми, держачись за їхню гриву, піші ж кидалися у воду, захопивши до рук дошки з возів, ярма, колеса або в’язки очерету, і, держачись за ті речі, перепливали річку самоплавом. Через це, коли до Дніпра наблизилось російське військо, запорожців лишалося на лівому березі тільки 220 душ.

Коли шведський генерал запитав Мен-шикова, на яких умовах шведи можуть здатись, той одповів, що вони мають видати зброю і тоді будуть живі всі, опріч запорожців і інших підданців царя — зрадників. Шведи скорилися своїй долі, запорожці ж, знаючи, які нечувані муки їх чекали у руках московські« катів, кинулися з берега у Дніпр і здебільшого загинули у хвилях рідної річки.

Гетьман Іван Мазепа ПІСЛЯ ПОЛТАВИ

Тим часом Гордієнко вже вів Мазепу та Карла за Дніпром понад річкою Омельником, а далі порадив іти через верхів’я Інгульця, понад Інгулом, до річки Бугу. За кілька днів всі щасливо прибули до Бугу і стали табором на 25 верст нижче устя Інгулу. Липня 7 шведи вже перевозилися за Буг у турецьку землю, слідом почали перевозитися й запорожці, та тільки, може, половина їх встигла перевезтись, як надійшла звістка, що до Бугу настигають російські драгуни. Почувши про те, всі запорожці, що не вспіли перевезтись, повернули коней од Бугу і подались у добре їм знайомі байраки Дикого Поля, пізніше ж повернули до устя Дніпра і приєдналися до товариства, що було при кошовому отаманові Сорочинсь-кому.

Прибувши до Очакова, король Карл дозволив запорожцям іти, куди хочуть, і значна частина їх теж подалася на низ Дніпра, решта ж з кошовим Гордієнком, Мазепою та королем Карлом перейшла у Бендери, де 22 серпня року 1709 гетьман Мазепа, пригнічений тяжкими подіями останнього часу, й помер.

Таким чином, року 1709 землі Війська Запорозького, опріч південних їхніх степів, були захоплені російським військом, а самі запорожці були проголошені указом царя зрадниками. Всім українцям заборонено було знатися з запорожцями; навіть чумакам заборонено було ходити у Крим по сіль, щоб на низу Дніпра вони не мали змоги бачитися з запорожцями, увесь же люд полків Миргородського та Полтавського за те, що ставав на бік запорожців, було тяжко покарано засланням у Сибір і навіть смертною карою. Од Скоропадського, затвердженого на гетьманському уряді після втечі Мазепи, була одібрана влада і до нього було приставлено царського дорадника-боярина, який фактично й керував Україною.

Проте ватажок запорожців Кость Гордієнко і після всіх цих подій не стратив свого завзяття. Він разом з генеральним військовим писарем Пилипом Орликом мав надію, що перемога Російської держави була випадковою, а занепад України був тимчасовий. Вони обоє вірили, що шведський король знову стане могутнім; та й турецький султан, на їх думку, не повинен був згодитися на те, щоб Росія, зрештою, прилучила до себе Україну й Запорожжя. Обидва втікачі пестували у собі надію, що за допомогою Швеції й Туреччини Україна знову буде незалежною ні від кого державою. Під впливом таких надій у травні 1710 року в Бендерах запорожці, що лишилися біля Гордієнка, проголосили Орлика гетьманом України, а після того Гордієнко й запорожці, з одного боку, й Орлик, з другого, склали умову про те, як Орлик мав правити Україною і як забезпечувати права й вольності Запорожжя. Хоч та умова й лишилася назавжди мертвою, а проте вона цікава, бо виявляє бажання й міркування ідейних українців того часу й тодішніх запорожців. Ось скорочені головні пакти тієї умови:

1) На Україні мусить панувати віра православна з митрополією у Києві, залежною тільки од Цареградського патріарха.

2) Межа України з Польщею повинна бути по річці Случ, а з Московією — як зазначено у Переяславській умові з Богданом Хмельницьким.

3) 3 кримським ханством має бути приязнь.

4) Столиці України — Києву і всім городам українським повинні бути забезпечені давні права.

5) Гетьман повинен пильнувати, щоб ні полковники, ні інша військова старшина не забирала собі у підданці й не примушувала ні до якої панщини ані козаків, ані посполитих.

6) Гетьман не має права нікого призначати на посади, бо всі посади мають бути виборні.

7) Гетьман не має права нікого судити, а всі справи, навіть за образу самого гетьмана, передавати на генеральний суд.

8) Тричі на рік: на Різдво, на Великдень та на Покрову у гетьманській резиденції мають бути генеральні ради для вирішення всяких найважніших справ. На ті ради мають з’їздитись: генеральна старшина, полковники з усією полковою старшиною і сотники — виборні од полків, генеральні радники і представники Запорозького Війська. Без рішення генеральної ради гетьман може відправляти тільки пильні справи за радою генеральної старшини.

9) Побудовані російським військом на Запорожжі городки повинні бути зруйновані, і ніхто на запорозьких землях не має права будувати ніяких городів.

10) Городи: Трахтемирів, Келеберда й Переволочиш з перевозами повинні належати Війську Запорозькому, а також і увесь Дніпр з усіма річками, починаючи од Переволочини до самого Очакова.

Окрім цих головних пактів, було списано ще багато другорядних, що дуже докладно обгрунтовували конституцію України.

Травня 10 дня року 1710 король ухвалив обрання Орлика гетьманом і вищезазначену конституцію. Все було обмірковано добре,