Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

комісарами ставити по запорозьких землях межі й кордони. Гордієнко протестував перед урядом з приводу того, що запорозькі землі межують без згоди й участі Військового Коша, і доводив, що ще од часів литовського князя

Вітовта межа Запорожжя починалася од старого Очакова і йшла берегом моря й лиману до самого устя Дніпра, «де урочище Сто Могил і ще й море було наше, — писав він, — поки з берега кінь доставав дно копитами, Дніпр же завжди був запорозький і ніяких меж на ньому не було».

На протести Запорозького Коша російський уряд не звертав ніякої уваги. Росія на півночі ув’язалася у тяжку війну, на півдні ж хотіла мати спокій і, щоб не сваритись з турками, віддала їм всі землі по низах річок Інгулу, Висуні й Інгульця до устя річки Кам’янки. Ця подія ще дужче обурила запорожців проти російського уряду.

БУЛАВІН ТА ЗАПОРОЖЦІ

Рік 1706 кошовим отаманом на Січі пробув Тимофієнко, а 1707 — Петро Сорочинський. Наприкінці того року на Січ прибув з Дону донський козак Булавін, що підняв на Дону оружие повстання проти російського уряду. Він просив помочі Війська Запорозького, але Сорочинський рішуче постав проти того і навіть примусив Булавіна виїхати з Січі у Кодак. Незадоволена тим запорозька молодь та голота скинула Сорочинського з уряду і обрала знову кошовим Гордієнка. Проте й Гордієнко не згодився допомагати Бу-лавіну і тільки дозволив приєднатися до нього окремим козакам. Цей вчинок Гордієнка теж показує, що ще й року 1707 Гордієнко не мав на мислі одривати Запорожжя од російської держави.

Руїни. Малюнок Сластьона

Через кілька місяців на Січі розійшлася чутка про те, що Була-він погромив російське військо, опанував Новочеркаськом і проголосив себе отаманом Донського Війська. Запорозька молодь захвилювалася і на раді, що відбулася 13 травня 1708 року, дуже нарікала на військову старшину за те, що одраїла Війську йти разом з Булавіним проти російських воєвод, і ухвалила, поки не пізно, йти на Самар і поруйнувати там російські городки. Мабуть, що воно так би й сталося, коли б саме на той час не прибули з Межи-гірського монастиря ченці. Почувши, що робиться у Січі, вони винесли на майдан хрест та Євангеліє і умовили запорожців не піднімати зброї на людей православної віри.

Під впливом ченців більшість запорожців вгамувалася, і похід на Самарські городки не склався; проте частина голоти кількістю біля 1500 душ покинула Січ і пішла до Булавіна. Під проводом отаманів Безпалого та Драного вони билися з російським військом побіля річки Торець, а далі, утиснуті бригадиром Шидловським, засіли у Бахмутському городку і там, одбиваючись од його війська, загинули всі до одного.

ШВЕДЧИНА

Тим часом шведський король Карл XII, звоювавши королів датського й польського, пішов з невеликим військом на російські землі, і восени року 1708 несподівано для всіх повернув з Смоленська на Стародуб, рішивши зимувати на Україні. Почувши про те, військова українська старшина приступила до Мазепи, умовляючи його скористатися походом шведів і визволити Україну од московської влади. Мазепа й сам добре розумів, що під зверхністю Росії Україна не вдержить своєї автономії, і, боячись, мабуть, щоб його не спіткала доля Брюховецького, рішив увійти у зносини з королем Карлом. Раніше він запевно не мав на мислі зрадити царя, бо тільки що своїм козацьким військом допоміг йому утихомирити повстання Булавіна і за наказом царя порозсилав козацькі полки воювати шведів на Литву й до Петербурга та й людність на Україні він не застеріг про майбутнє повстання проти російської зверхності.

Скінчилося на тому, що коли шведський король прийшов у Новгород-Сіверський, то Мазепа, лишивши частину свого війська у Батурині, сам зі старшиною та кількома тисячами козаків пішов за Десну і поєднався з шведським королем. Разом вони рушили до Батурина, та князь Меншиков з російським військом попередив їх і, підступивши під Батурин, почав його добувати. Козацьке військо завзято обороняло місто, та тим тільки роздратувало Менши-кова. Серед ночі полковий старшина Іван Ніс передався на бік Меншикова і показав йому потайний пролаз у місто. Російське військо, не гаючись, потайно серед ночі увійшло у місто і люто помстилося за змагання. Меншиков звелів вирізати всю людність Батурина до ноги і, захопивши всі Мазепині скарби, гармату і всякий припас, саме місто спалив і зруйнував дощенту.

А в городі, у Батурині, мужиків та жінок Упень сікли та рубали,

Церкви палили, святії ікони Під ноги топтали.

Діставши од Мазепи звістку про те, що він став до спілки з шведським королем, кошовий отаман Кость Гордієнко дуже здивувався, бо завжди знав Мазепу за ворога волі свого народу і найбільшого ворога самого Гордієнка. Проте захоплений з давніх літ мрією оборони незалежності Запорожжя і всієї України од всіх сусідів, він рішив забути свою зневагу до Мазепи і, поєднавшись з ним та шведським королем, спробувати повернути Україні добуту за часів Богдана Хмельницького волю.

Жовтня ЗО цар Петро Олексійович повідомив Гордієнка про Мазепину зраду, умовляючи його і все Військо Запорозьке лишитись вірним йому, а листопада 12 повідомив про обрання у Глухові нового гетьмана Скоропадського і умовляв Гордієнка бути слухняним новому гетьманові. Тоді ж на Січ були прислані од царя коштовні подарунки, а саме: кошовому 500 червінців, старшині 2000 червінців і на козаків 12 000 червінців. Тільки й ті подарунки не прихилили Гордієнка до Москви, і у відповідь він послав цареві листа, повного дорікань за порушення московською державою Переяславської умови з Богданом Хмельницьким і рішуче вимагав, щоб російські кріпості на Самарі та Кам’яному Затоні були розкопані й поруйновані, а на Україні щоб було знищено все російське й українське панство, козацтву ж та люду посполитому щоб була повернута повна воля й стародавні права.

Не діставши на ті свої вимоги одповіді, Гордієнко на початку року 1709 вирядив два виділи запорожців кількістю на 6000 душ у Старий і Новий Кодаки, певно, з тією метою, щоб Меншиков, захопивши ті кріпості, не перетяв йому шляхів на Україну і до шведського війська. Запорожці хвилювалися, і хоч більшість їх була прихильна до Гордієнка, а проте була чимала партія, що страхалася воювати проти російського війська. На січових радах, коли збивалися суперечки про те, на чий бік стати: чи за шведів, чи за царя, Гордієнко не один раз складав з себе кошевство, але козацька голота й молодь всякий раз примушувала його знову приймати булаву, прихильників же російської зверхності розганяла і навіть била.

Довідавшись про настрій кошового Гордієнка, російський уряд кілька