Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

добувала. Врешті Сірко таки відгромив орду і пробився з товариством на Січ. Через місяць після того невсипущий козацький ватажок вже опинився з запорожцями за Бугом, напав на Тягиню, спалив її і спустошив Буджак аж до Білгорода. ЛЖЕЦАРЕВИЧ СИМЕОН У СІЧІ

Покуштувавши сибірського заслання, Сірко став тепер вороже дивитись на російську зверхність і, почувши, що Дорошенко хотів скоритись Самойловичеві, одраїв йому те робити: на початку ж року 1674 на Січі сталася подія, яка ще дужче розраїла Сірка з московським урядом. Ще коли Сірко ходив під Тягиню, на Січ прибув з кількома донськими козаками молодий парубок, що звав себе сином царя Олексія Михайловича Семеном. Він розказував, неначе його за наказом царя було ув’язнено і заслано в Соловецький монастир за те, що він вдарив свого діда по матері Милославського. Через те, мовляв, він, рятуючись од неволі, втік з монастиря на Запорожжя, маючи надію, що запорожці дадуть йому притулок.

Прибувши на Січ, Сірко довго умовляв невідомого сказати правду і, боячись Бога, не дурити Військо Запорозьке, але невідомий божився, що говорить правду. Щоб ще більше вивірити парубка, Сірко підмовив січового панотця допитати його на духу про те, хто він, коли ж той і на сповіді перед хрестом присягнув на тому, що справді є сином царя московського Олексія Михайловича, Сірко вже повірив всьому, що зайда розказував, і так повірив, що ніхто не мав сили вкинути в його душу зневір’я. Він лишив парубка жити на Січі вільно, а товариству наказував, щоб царевича добре годували і поводилися з ним чемно.

Скоро після того Сірко спорядив перший після довгої перерви похід запорожців чайками на море, хоч, на жаль, з історії невідомо, куди саме плавали запорожці і які були наслідки того походу. На початку березня 1674 року Сірко знову вже був на Січі, а через кілька днів туди прибули посланці царські Чудінов та Щоголів, маючи наказ захопити самозванця Семена і привезти до Москви. Сірко зустрів посланців урочисто, але, як тільки почалася розмова про самозванця, сказав, що вірить царевичу, а не посланцям. Березня 12 він скликав раду, і на тій раді царські посли передали кошовому царську грамоту з наказом видати самозванця послам; у тій же грамоті запорожців запевняли, що царевич Семен прожив на світі всього 4 роки і вже давно помер. Коли грамоту було вичитано, Сірко не повірив їй, маючи з слів самозванця підозріння, що грамота підроблена боярами. Вклонившись раді, він сказав:

«Отамани-молодці і ви, панове товариство, Військо Запорозьке низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми видавали когось, хто приходив на Січ шукати собі притулку? Як цього одного видамо, так Москва всіх нас по одному розволочить! Цей хлопець не злодій і не харциз, а певний царевич!»

Після промови кошового козаки з обурення почали гукати, що бояр треба утопити, бо вони хочуть обдурити військо. На майдані зчинився такий галас, що самому ж Сіркові довелося заспокоювати запорожців, щоб пожаліли його, кошового, і не топили послів.

Цей випадок яскраво показує, як твердо Сірко обстоював стародавні запорозькі звичаї про волю всякого, хто приходив на Січ. Так само Сірко вчинив у другому випадку, коли ж того року захопив До-рошенкового посланця Івана Мазепу, який віз листа до султанського великого візира — він не видав його ні Самойловичу, ні боярину Ромодановському, незважаючи ні на які їхні уперті домагання.

На тій же раді, про яку зараз велася мова, Сірко ще звертався до товариства з словами: «Пошлемо сказати Дорошенкові, щоб не віддав клейнодів Ромодановському, бо у Ромодановського така правда: як одібрав клейноди у Юрка Хмельниченка, то не оддав нам, Війську Запорозькому — то так і тепер зробить!»

Після ради Сірко довго приватно розмовляв з Чудіновим, дорікаючи московському урядові і боярину Ромодановському за всякі од останнього кривди на Україні і за те, що Ромодановський, обіцявши йому у листі царську милість, пізніше, коли Сірко, повіривши, поїхав до нього, віддав його у неволю.

Врешті всі наради й розмови скінчилися на тому, що Сірко того ж місяця вирядив царських послів з Січі, до Дорошенка ж од всього Війська Запорозького послав представником Степана Білого з 25 товаришами, щоб умовити його не віддавати неньки України «під російську зверхність», а спільно з Самойловичем обстоювати її від усіх сусідів.

Коли Чудінов прибув у Переяслав до Ромодановського і розказав про події на Січі, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину та дітей Сірка і перевезти їх у Переяслав. Це було новою кривдою Сіркові, бо, виряджаючи Чудінова з Січі, він послав у Москву посланців спитати самого царя у вічі, чи син його той хлопець, що пробував на Січі, чи він справді самозванець, і як тільки дістав од царя підтвердження, що то не його син, то зараз же вислав самозванця під вартою у Москву, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.

Під впливом запорозьких послів Дорошенко передумав скорятися Самойловичеві і почав оборонятися од нього й од московського війська, та тільки сила його була дуже невелика, і 9 червня військо його було побите, а рідний його брат Андрій був поранений. Після того, не маючи порятунку, Дорошенко знову послав ли-сти до султана й хана кримського, переказуючи, що як за два місяці не подадуть йому помочі, то він змушений буде піддатися царю.

НАПАДИ ЗАПОРОЖЦІВ ПІД ПРОВОДОМ СІРКА НА ТАТАР

У серпні 1674 року турки прийшли на поміч Дорошенкові й опанували Поділля й Брацлавщину, а кримський хан пішов Мурав-ським шляхом на Лівобережну Україну. Самойлович та Ромода-новський, почувши про те, зараз же одійшли на східний бік Дніпра, Дорошенко ж знову почав підбивати під себе правобережні полки.

Сірко хоч і був душею з Дорошенком, та одвічні традиції Війська Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському

Кошовий Сірко з військом у степах. Малюнок Погрібняка

голдівникові. Він скористався з того, що татари вийшли з Криму на північ, і, вдаривши на необоронений Крим, наробив там такої шкоди, що хан зараз же повернув з України назад. Покинув Дорошенка й Калга-султан, що був при ньому, і, захопивши на Правобережній Україні багато людей у неволю, погнав їх до Криму. Сподіваючись того, Сірко засів із запорожцями біля Таванського перевозу, і, коли татари почали перевозитись, він упень погромив їх, визволив ясир і захопив увесь татарський табір, на доказ чого послав Самойловиче-ві намет самого Калги-султана в подарунок. Повернувшись з-під Тавані, Сірко пішов за Буг, погромив і там