Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

У цю хвилину обложники побачили червоний прапор, виставлений з вікна кутової вежі, про яку Ульріка говорила Седрику. Відважний йомен Локслі перший помітив цей сигнал.

— Георгій Переможник! — крикнув він. — Святий Георгій за Англію! Уперед, сміливі йомени! Що ж ви залишили лицаря і шляхетного Седрика? Удвох, чи що, вони будуть штурмувати фортецю? Гей, ченче, шалена голово, покажи, як ти вмієш битися за свої чотки! Замок наш, у нас є союзники всередині фортеці. Бачите червоний прапор? Це умовний сигнал. Замок Торкілстон наш. Ще одне зусилля — і ми візьмемо фортецю!

По цій мові він натягнув лук і простромив стрілою груди одного з воїнів, який, за наказом де Брасі, заходився зрушувати величезний камінь зі стіни, збираючись обрушити його на голови Седрика і Чорного Лицаря. Другий воїн вихопив із рук умираючого залізний лом, яким той орудував, підсунув його під кам'яний зубець, але влучна стріла встромилася в його шолом, і він мертвий упав через парапет у рів, повний води. Інші бійці розгубилися, бачачи, що жоден обладунок не може встояти проти страшного стрільця.

— Злякалися, негідники? — крикнув де Брасі. — Mount joye Saint Denis![45] Подайте мені лом!

Він схопив лом і став підсовувати його під камінь, який був такий великий і важкий, що, якби впав униз, напевно, зламав би настил підйомного моста, котрий служив прикриттям для обложників, і, крім того, потопив би пліт, яким вони переправилися через рів. Усі побачили небезпеку, і навіть найхоробріші не наважувалися ступити на пліт. Локслі тричі стріляв у де Брасі, і кожного разу стріла відскакувала від його непроникної броні.

— Чорт би взяв твій іспанський обладунок! — бурчав Локслі. — Якби він був зроблений англійським ковалем, мої стріли давно б простромили його наскрізь. — І він закричав на повний голос: — Гей, товариші! Друзі! Шляхетний Седрику! Ідіть назад! Дайте звалити брилу!

Але вони не чули його голосу, бо грюкіт від сокири лицаря, який розбивав ворота, міг був заглушити двадцять бойових труб. Щоправда, вірний Гурт сплигнув на місток і побіг, щоб попередити Седрика про небезпеку або розділити його долю. Але попередження прийшло б занадто пізно, бо величезний камінь почав уже коливатися і де Брасі зрештою звалив би його вниз, якби біля самого його вуха не пролунав голос тамплієра:

— Усе пропало, де Брасі: замок горить.

— Та ти з глузду з'їхав! — вигукнув лицар.

— Вся західна сторона охоплена полум'ям. Я пробував гасити, але марно.

Бріан де Буагільбер повідомив цю жахливу новину із суворим спокоєм, що становив головну рису його характеру; але не так сприйняв приголомшливу звістку його спантеличений товариш.

— Святі угодники! — сказав де Брасі. — Що робити? Обіцяю поставити святому Миколаю в Ліможі свічник із чистого золота…

— Не квапся зі своїми обітницями, — перервав його тамплієр. — Вислухай мене, веди своїх людей униз, нібито на вилазку, розчини ворота. Там на плоту тільки двоє людей, кинь їх у рів, а сам зі своїми людьми біжи до передньої вежі. Тим часом я приспію до зовнішніх воріт і буду атакувати вежу з того боку. Якщо нам удасться знов оволодіти цим пунктом, будь певен, що ми зуміємо захищатися доти, доки не прийдуть до нас на виручку, або принаймні здамося на вигідних умовах.

Де Брасі нашвидкуруч зібрав своїх людей і кинувся вниз до воріт, які наказав розчинити навстіж. Як тільки це було виконано, дивовижна сила Чорного Лицаря дозволила йому ввірватися всередину, незважаючи на опір де Брасі та його воїнів. Двоє передніх одразу впали мертвими, а інші були відтиснуті назад, як не намагався їхній начальник зупинити тих, що відступали.

— Тварюки! — кричав де Брасі. — Невже ви дасте двом оволодіти нашим єдиним засобом до порятунку?

— Та це ж сам чорт! — сказав один старий воїн, сторонячись ударів Чорного Лицаря.

— А хоч би й чорт! — заперечив де Брасі. — У пекло ви, чи що, хочете від нього бігти? Замок горить, негідники! Нехай відчай додасть вам хоробрості, або пустіть мене вперед — я сам розправлюся з цим лицарем!

І справді, у цей день де Брасі постояв за свою лицарську честь і показав, що він гідний слави, завойованої в міжусобних війнах того жахливого часу. Склепінчастий прохід у стіні, куди вели ворота, став ареною рукопашного бою двох бійців. Гулко лунали під кам'яним склепінням люті удари, яких завдавали вони один одному: де Брасі — мечем, а Чорний Лицар — важкою сокирою. Нарешті де Брасі дістав такий удар, почасти відбитий щитом, що на весь зріст розтягся на кам'яній підлозі.

— Здавайся, де Брасі, — сказав Чорний Лицар, схилившися над ним і заносячи над решіткою його забрала фатальний кинджал, яким лицарі добивали повалених ворогів (зброя ця називалася кинджалом милосердя), — здавайся, Морісе де Брасі, підкорися беззаперечно, інакше тобі кінець!

— Не хочу здаватися невідомому переможцеві, — відповідав де Брасі слабким голосом, — скажи мені своє ім'я чи добий мене… Нехай ніхто не зможе сказати, що Моріс де Брасі здався в полон безіменному простолюдинові.

Чорний Лицар прошепотів кілька слів на вухо поваленому супротивникові.

— Здаюся в полон, — відповідав норман, переходячи від впертого й зухвалого тону до повної, хоча й похмурої покірності.

— Іди до чільної вежі, — владно наказав переможець, — і там очікуй моїх наказів.

— Спочатку дозволь доповісти тобі, — сказав де Брасі, — що Уілфред Айвенго, поранений і полонений, загине у палаючому замку, якщо не