Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Клянуся образом святого Христофора, що в мене на перев'язі, — вигукнув йомен, — якби ішлося тільки про порятунок вірного слуги, бідолахи Вамби, я б не пошкодував своєї руки чи ноги, аби жоден волос не впав з його голови!

— І я також, — сказав пустельник. — Хіба так можна, сери! Я певен, що дурень — такий дурень, який ні в чому не винен, та ще й майстер свого діла і вміє додати смаку кожній чаші вина, — такий дурень, кажу я, завжди може покладатися на розумного ченця. — По цій мові він завертів над головою своїм важким дрюком, немов це був легкий пастушачий ціпок.

— Діло говориш, святий паламарю! — вигукнув Чорний Лицар. — Ну, добрий мій Локслі, чи не час шляхетному Седрикові прийняти на себе командування і вести нас на приступ?

— Ні, я не візьмуся, — заперечив Седрик. — Я не навчений ні мистецтва облоги, ні оборони тих твердинь, які споруджували норманські тирани. Битися я готовий у перших лавах. Але мої чесні сусіди знають, що я не солдат.

— Якщо так, шляхетний Седрику, — мовив Локслі, — я охоче візьмуся командувати стрільцями. І повісьте мене на тім дубі, під яким зібралася моя ватага, якщо хоч один із захисників замку, що показався з-за мурів, не буде обсипаний такою безліччю стріл, скільки буває часнику в різдвяному окості.

— Добре сказано, бравий йомене, — відповідав Чорний Лицар. — Якщо ви вважаєте мене підхожою людиною для командування і якщо серед цих сміливих молодців знайдеться достатня кількість охочих іти за справжнім англійським лицарем, яким я сміливо можу себе вважати, я з радістю пропоную своє мистецтво і бойовий досвід — і атакую мури замку.

Розподіливши в такий спосіб ролі, вожді пішли на приступ, результат якого вже відомий читачеві.

Коли чільну вежу було захоплено, Чорний Лицар послав радісну звістку про це йоменові Локслі; водночас він просив Локслі якомога уважніше спостерігати за обложеними і не дати їм зосередити свої сили для раптової атаки, щоб відбити взяте в них укріплення. Для лицаря було надто важливо не допустити вилазки з боку противника: він знав, що погано озброєні і зовсім не навчені добровольці, якими він командував, не зможуть витримати натиску досвідчених воїнів, що складали почет норманських лицарів.

Лицар скористався часом затишшя, наказавши спорудити плавучий міст, чи, точніше, довгий пліт, за допомогою якого він сподівався перебратися через рів. Коли пліт був готовий, Чорний Лицар звернувся до обложників з такою промовою:

— Більше нема чого чекати, друзі мої. Сонце схиляється на захід, а в мене є таке діло, яке не дозволить мені провести з вами ще один день. До того ж станеться диво, якщо на допомогу супротивникові не приспіє кіннота з Йорка. Нам треба квапитись. Один із вас піде до Локслі і скаже йому, щоб він починав стрільбу з луків із протилежного боку замку і посувався вперед, ніби ідучи на приступ. А ви, стійкі англійські молодці, залишайтеся зі мною і приготуйтеся спустити на воду пліт, як тільки відкриють ворота вежі. Сміливо ідіть слідом за мною по дошках і допоможіть мені розбити ось ті ворота в головному мурі фортеці. Ті з вас, хто не бажає брати участь у цьому ділі або не має підхожої зброї, нехай займуть вершину передньої вежі, гарненько натягнуть луки і стріляють у кожного, хто з'явиться на протилежній стіні замку. Шляхетний Седрику, ти візьмеш на себе командування тими, хто залишається?

— Е ні! — відповідав Сакс. — Командувати я не вмію! Але нехай потомство проклинає мене в могилі, якщо я не стану битися в перших лавах, куди б ти нас не повів. Адже це моя кровна справа, і тому мені належить іти перед усіма.

— Подумай, однак, шляхетний Саксе, — заперечив лицар, — на тобі немає ні панцира, ні кольчуги, ти в одному легкому шоломі, а замість ратного обладунку, в тебе тільки щит та меч.

— Тим краще, — відповідав Седрик. — Тим легше буде мені лізти на цю стіну. І — не вважай за похвальбу, сер лицар, — я тобі покажу сьогодні, що саксонець з оголеними грудьми так само сміливо йде в бій, як норман у сталевому панцирі.

— Ну, тоді з Богом! — сказав Чорний Лицар. — Розчиняйте ворота і спускайте на воду плавучий міст.

Ворота, що вели з передньої вежі до рову і знаходилися навпроти воріт для вилазок у головній стіні замку, раптово розчинились. Пліт зіштовхнули на воду. Він утворив упоперек рову слизький і небезпечний перехід, на якому вміщалося не більше двох чоловік уряд. Добре усвідомлюючи, наскільки важливо захопити ворога зненацька, Чорний Лицар, а за ним і Седрик сплигнули на плавучий міст і швидко перебралися на протилежний берег. Тут лицар став завдавати міцних ударів сокирою по воротах замку. Від стріл та каміння, що сипалися зверху, він був дещо захищений рештками підйомного моста, знищеного тамплієром під час відступу з передньої вежі. Частина настилу цього моста разом із підйомними блоками так і залишилась прикріпленою до верхнього виступу порталу, утворюючи щось подібне до навісу над Седриком та лицарем. Люди, що перейшли плавучим мостом слідом за лицарем, не мали цього прикриття. Двоє, простромлені стрілами, були вбиті наповал, двоє інших упали в рів, решта поспіхом сховалась у вежі.

Становище Седрика і Чорного Лицаря стало справді небезпечним. Воно було б ще гіршим, якби не допомога стрільців, котрі засіли в передній вежі: вони безперестанку обсипали стрілами бійниці на стінах, відволікаючи увагу захисників замку і заважаючи їм обрушувати на обох вождів метальні снаряди, що могли знести навіс над їхніми головами. Проте небезпека, яка загрожувала Чорному Лицареві, зростала з кожною миттю.

— Чи не соромно вам! — кричав де Брасі своїм солдатам. — Які ж ви стрільці, якщо ці два пси хазяйнують під самими мурами замку! Ламайте зубці з вершини стіни і валіть їх униз! Беріть ломи, важелі і виверніть ось цей зубець! — він показав