Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
— Зате сатані великий прибуток, — зауважив де Брасі. — Ось що значить блюзнити ангелів і святих угодників і наказувати валити їхні зображення та статуї на голови мерзотникам йоменам!
— Ну і дурний же ти! — відповів тамплієр. — Твоє марновірство дорівнює безбожництву Реджинальда Фрон де Бефа. Обидва ви однаково безрозсудні: один — у своїй вірі, другий — у своєму невір'ї.
— Схаменися, сер лицар! — зупинив його де Брасі. — Прошу, не давай волі своєму язику. Клянуся Царицею небесною, я кращий християнин, ніж ти і члени твого ордену. Недарма кажуть, що в лоні найсвятішого ордену лицарів Сіонського храму є чимало єретиків, і сер Бріан де Буагільбер один із них.
— Тепер нам не до сварок, — сказав тамплієр, — подумаймо краще про те, як би відстояти замок… Ну, що ти скажеш про цих підлих йоменів, як вони б'ються на твоїй стороні замку?
— Б'ються, як сущі дияволи, — відповідав де Брасі. — Безліч їх підступила до мурів під проводом, здається, того самого шахрая, який виборов приз у стрільбі з лука, — я пізнав його ріг і перев'язь. Якби на мені не було непробивної броні, цей негідник сім разів підстрелив би мене так само холоднокровно, як великого оленя.
— Але ви все ж таки утримали за собою позицію? — запитав тамплієр: — Ми свою вежу втратили.
— Це серйозна втрата! — сказав де Брасі. — Під прикриттям вежі негідники можуть підступити до замку набагато ближче. Якщо пильно не стежити за ними, то вони от-от проберуться в якийсь незахищений кут чи у забуте віконце і заскочуть нас зненацька. Нас так мало, що неможливо відстояти кожен пункт. Люди й без того скаржаться, що тільки-но висунешся з-за муру, як на тебе одразу посиплеться хмара стріл. Ось і Фрон де Беф при смерті, значить, нічого очікувати допомоги від його бичачої голови та звіриної сили. Як ви гадаєте, сер Бріан, чи не домовитись нам через безвихідь з цими мерзотниками, видавши їм бранців?
— Що? — вигукнув тамплієр. — Видати наших бранців і стати загальним посміховиськом? Які доблесні вояки: зуміли вночі напасти на беззахисних подорожан і взяти їх у полон, а серед білого дня не здужали захистити міцний замок від збіговиська якихось бродяг і злодіїв під проводом блазнів та свинопасів! Соромно тобі давати такі поради, Морісе де Брасі! Нехай цей замок обрушиться на мене і поховає моє тіло і мою ганьбу, перш ніж я погоджуся на таку ницу і безславну угоду.
— Ну що ж, підемо захищати мури, — мовив де Брасі безтурботно. — Ще не народилася та людина, будь вона хоч турком або тамплієром, яка б менше за мене цінувала життя. Але, гадаю, немає нічого ганебного в тім, що мені хотілося би мати тепер під рукою чоловік сорок бійців із моєї хороброї дружини. О мої браві воїни! Якби ви знали, у якій скруті сьогодні ваш начальник, то я незабаром побачив би свій прапор над вашими списами! І тоді ми миттю б упоралися з цими підлими бунтівниками!
— Мріяти можеш про що завгодно, — сказав тамплієр, — але подумай, як краще налагодити оборону з тими воїнами, яких ми маємо. Це переважно слуги барона Фрон де Бефа, що заслужили ненависть місцевого населення безліччю зухвалих вчинків.
— Тим краще, — сказав де Брасі, — значить, ці раби будуть захищатися до останньої краплі крові, аби уникнути помсти селян. Ходімо ж і будемо битись, Бріане де Буагільбер. Чи залишусь я живий, чи помру — побачиш, що сьогодні поведінка Моріса де Брасі буде гідною родовитого й шляхетного дворянина.
— На місця! — вигукнув тамплієр.
І вони пішли на мури, щоб зробити все можливе для оборони фортеці. Обидва лицарі вважали найнебезпечнішим місцем ворота навпроти тієї передової вежі, яку встиг захопити супротивник. Щоправда, цю вежу відокремлював від замку глибокий рів із водою, і підступитися до мурів та атакувати ворота можна було, тільки подолавши цю перешкоду. Проте і тамплієр, і де Брасі гадали, що коли обложники діятимуть за тим планом, який вже виявив їхній проводир, то вони шаленим натиском намагатимуться залучити до цього пункту головні сили захисників замку, а тим часом вживуть усіх заходів, аби скористатися з найменшої помилки обложників в інших місцях. Через нечисленність захисників замку лицарі могли тільки розставити по всіх мурах вартових, щоб вони у разі несподіваного нападу негайно зняли тривогу. Було вирішено, що де Брасі візьме на себе оборону воріт навпроти передньої вежі, а тамплієр набере у резерв чоловік із двадцять, готових захищати будь-яке місце замку, що опиниться під загрозою нападу.
Утрата передньої вежі погіршила становище обложених ще й тому, що, хоча мури замку були набагато вищі за цю вежу, захисники не могли, як раніше, спостерігати за рухом ворога. Розкидані по лузі дерева й чагарники так близько підступали до бічних воріт вежі, що обложники мали змогу непомітно для супротивника провести туди скільки завгодно людей. Тому де Брасі і тамплієру важко було здогадатися, де саме розгорнеться головний наступ, і їхні воїни, попри свою відвагу, весь час перебували під гнітом тривожної невідомості.
Тим часом володар обложеного замку лежав на смертельній постелі, зазнаючи тілесних і душевних мук. У нього не було звичайної розради всіх ханжів того марновірного часу, що сподівалися заслужити прощення та спокутувати свої гріхи щедрими пожертвуваннями на церкву і в такий спосіб притамувати свій страх. Серед усіх пороків Фрон де Бефа, людини грубої і жадібної, переважало користолюбство: він волів знехтувати церквою та її служителями, ніж купити собі відпущення гріхів ціною золота і земельних угідь. Тамплієр, безбожник зовсім іншого типу, неправильно розумів свого приятеля, кажучи, що Фрон де Беф не в
