Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Не хвилюйся, шляхетний лицарю, — умовляла його Ревека. — Чуєш, як все раптом стихло? Можливо, й не буде битви.

— Нічого ти не розумієш! — нетерпляче сказав Уілфред. — Це затишшя означає лише, що всі воїни зайняли свої місця на мурах і зараз чекають нападу. Те, що ми чули, було лише віддаленим передвістям штурму. За кілька хвилин почуєш, як він вибухне в усій своїй люті… Ах, якби мені якось доповзти до того вікна!

— Така спроба буде тобі на шкоду, шляхетний лицарю, — помітила Ревека, але, бачачи його надзвичайне хвилювання, додала: — Я сама стану біля вікна і, як умію, буду описувати тобі, що там діється.

— Ні, не треба, не треба! — вигукнув Айвенго. — Кожне вікно, кожен найменший отвір у стінах послужить ціллю для стрільців. Якась шалена стріла…

— От було б добре! — промурмотіла Ревека про себе, твердою ходою зійшовши на дві чи три сходинки, що вели до вікна.

— Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку.

Ревека одразу ж послухалася його вказівок і, загородивши нижню частину вікна старим щитом, так вдало укрилася під його захистом, що майже з цілковитою безпекою для себе мала змогу спостерігати все, що відбувалося за мурами замку. Місце, обране нею, було найпридатнішим для цієї мети, оскільки вікно знаходилося на розі головної будівлі, і Ревека могла бачити не тільки те, що відбувалося поза замком, а й передове укріплення, на яке, очевидно, намірилися насамперед напасти обложники. Це була невелика вежа, призначена для захисту бічних воріт, через які Фрон де Беф випустив Седрика. Вони відокремлювалися від усієї фортеці глибоким ровом, і, прибравши дощатий місток, легко було перервати сполучення між цим укріпленням і замком. Усередині передового укріплення були ворота, розташовані навпроти воріт у стіні самого замку, і все воно було обгороджене міцним частоколом. Судячи з кількості людей, відряджених на захист цього форту, обложені особливо побоювалися нападу з цього боку. Та й самі обложники зосередили проти нього свої головні сили, вважаючи його найслабкішим з усіх укріплень.

Ревека повідомила Айвенго всі ці подробиці, додавши:

— На узліссі суцільною стіною стоять стрільці, але вони в затінку, під деревами, далеко не всі вийшли в чисте поле.

— А під яким вони прапором? — запитав Айвенго.

— Я не бачу ні стягів, ні прапорів, — відповідала Ревека.

— Це дивно! — промурмотів лицар. — Іти на штурм такої фортеці — і не розгорнути ні стягів, ні прапорів! Чи не видно принаймні, хто їхні вожді?

— Усіх помітніше лицар у чорному обладунку, — сказала єврейка. — Він один з-поміж усіх озброєний з голови до ніг і, очевидно, всім розпоряджається.

— Який девіз на його щиті? — знову спитав Айвенго.

— Щось схоже на залізну смугу впоперек щита і на чорному тлі — висячий замок блакитного кольору.

— А що написано на щиті? — допитувався Айвенго.

— На такій відстані я ледве бачу девіз, — відповідала Ревека, — та й його видно тільки тоді, коли сонце вдаряє у щит.

— А інших вождів не помітно? — продовжував розпитувати поранений.

— Звідси я нікого не бачу, — доповіла Ревека, — але немає сумніву, що на замок наступають і з інших боків. Здається, тепер вони рушили вперед. Наближаються… Боже, помилуй нас! Яке страшне видовище! Ті, що йдуть попереду, несуть величезні щити і дощані загородження. Інші ідуть слідом за ними, на ходу натягуючи луки. Ось вони піднесли луки…

Її описи були раптово перервані сигналом до приступу. Обложники пронизливо засурмили в ріг, а зі стін залунали норманські труби та барабани, задерикувато відповідаючи на виклик ворога. Оглушливий шум підсилювався лютим лементом обложників і обложених.

Лютий натиск обложників зустрів запеклу відсіч з боку обложених. Стрільці, що звикли у своїх блуканнях лісами майстерно вправлятися з луком і стрілами, діяли так «єдинокупно»[40], що жоден пункт, в якому захисники замку хоч на мить показувалися назовні, не уникнув влучних стріл завдовжки у цілий ярд. Стрільба була такою частою і рівною, що стріли падали, мов град, хоча кожна з них мала свою особливу ціль. Вони десятками влітали в кожну бійницю чи амбразуру, у кожне вікно, де міг випадково знаходитися хтось із захисників замку, і невдовзі двоє чи троє з них були вбиті та кілька поранено. Але прихильники Реджинальда Фрон де Бефа та його союзники, цілком покладаючись на своє гарне озброєння та неприступність замку, виявили завзяття у захисті, що дорівнювало люті обложників. На хмару стріл, що безперервно сипалися на цих, вони відповідали пострілами зі своїх арбалетів, луків, пращ та інших метальних пристроїв. Обложники користувалися дуже слабким прикриттям і тому зазнавали набагато більших утрат, ніж обложені. Свист стріл і метальних пристроїв супроводжувався голосними вигуками, що відзначали будь-яку значну втрату чи успіх з того чи іншого боку.

— А я мушу лежати тут нерухомо, мов розслаблений чернець, — вигукнув Айвенго, — поки інші ведуть гру, від якої залежать моя свобода чи смерть! Подивися знов у вікно, добра дівчино, тільки обережно, щоб стрільці тебе не помітили! Виглянь і скажи мені, чи йдуть вони на приступ?

Підкріпивши себе безмовною молитвою, Ревека терпляче й сміливо зайняла своє місце біля вікна, прикрившися щитом