Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Ревека, зайнята різними розпорядженнями, вже не слухала його, але Ісаак схопив її за рукав і напівголосом з жахом сказав:

— Праведний Аароне! А що, коли юнак не виживе? Якщо він умре під нашим дахом, нас звинуватять у його смерті, і юрба розірве нас на шматки.

— Не умре він, батечку, — відповідала Ревека, обережно вивільнивши свій рукав із пальців батька. — Він залишиться живий, якщо ми підберемо його, але коли ми цього не зробимо, то воістину відповідатимо за його загибель перед Богом і людьми.

Однак побоювання Ісаака не були даремні. Шляхетний і великодушний вчинок Ревеки на зворотному шляху до Ашбі привернув до неї увагу хижого Бріана де Буагільбера. Тамплієр двічі повертав коня, щоб ще і ще раз помилуватися прекрасною єврейкою, і ми вже бачили, яке враження справили на нього її принади.

Ревека, не гаючи часу, провела хворого до будинку, який тимчасово займав її батько, і власними руками обмила і перев'язала рани Айвенго. У ті, як то кажуть, темні часи жінки були обізнані з таємницями лікарської науки, і нерідко траплялося так, що за пораненими лицарями доглядали красуні, чиї погляди завдавали серцям воїнів невигойних ран. Але євреї, як чоловіки, так і жінки, зналися на медичній науці в усіх її різновидах так, що у разі тяжких ран чи хвороб тодішні монархи і могутні барони часто зверталися по допомогу до зневажуваного племені. Єврейські лікарі нітрохи не втрачали від тієї обставини, що серед християн існувало тоді переконання, нібито єврейські рабини мають глибокі знання з чаклунства та особливо з кабалістики[36], сама назва якої походить від таємничої науки ізраїльських мудреців. Рабини й не спростовували чуток про свої стосунки з надприродними силами, бо, з одного боку, така поголоска нічого не додавала до тієї ненависті, яку відчували до їхньої нації, зате, з іншого боку, за це до них ставилися з меншим презирством. Єврейського чарівника можна було ненавидіти не менше, ніж лихваря з євреїв, але не можна було поводитися з ним так само презирливо. Утім, зважаючи на деякі дивні випадки зцілення ними від різних хвороб, можна припустити, що євреї дійсно мали таємниці лікування, які передавали з роду в рід.

Прекрасна Ревека ґрунтовно навчалася всього, чого могли навчити її одноплемінники; її природні здібності та сила розуму допомогли їй усе це запам'ятати, впорядкувати і розвинути самостійним мисленням. Відомості з медицини та лікарського мистецтва вона дістала від жінки похилого віку на ім'я Міріам, дочки одного зі славнозвісних єврейських рабинів та лікарів. За чутками, вона передала дівчині всі таємні знання, що здобула від свого мудрого батька. Міріам стала жертвою марновірства та бузувірства тих часів. Але її лікарські секрети одержала у спадок талановита учениця. Ревека, відома не тільки своєю вродою, а й великими знаннями, мала надзвичайну повагу серед свого народу; її вважали майже рівною тим обдарованим жінкам, про яких згадується у Святому Письмі. Сам батько її, віддаючи мимовільну данину захоплення її талантам, що не заважало йому любити ЇЇ безмежно, надавав їй незрівнянно більше свободи, ніж було у звичаї серед євреїв, і не тільки часто звертався до неї за порадою, але часом діяв, зважаючи на її думку більше, ніж на власну.

Коли Айвенго принесли до житла Ісаака, він усе ще був непритомний, бо втратив багато крові. Ревека, оглянувши рану і приклавши до неї свої ліки, сказала батькові, що коли у хворого не почнеться лихоманка, а бальзам старої Міріам не втратив своєї цілющої сили, то не буде підстав хвилюватися за життя їхнього гостя, і він зможе наступного дня вирушити з ними до Йорка. Ісаака трохи збентежила така звістка. Він охоче залишив би пораненого християнина в Ашбі, доручивши його піклуванню тих євреїв, у яких зупинився. Але Ревека рішуче висловилася проти цього, навівши цілу низку вагомих заперечень. Насамперед вона навідріз відмовилася передати в інші руки склянку з дорогоцінним бальзамом, побоюючись, що таким чином відкриється важлива лікарська таємниця. Крім того, нагадала батькові, що Айвенго — улюбленець Річарда Левине Серце. А тому у разі повернення Річарда до Англії Ісаак, який постачав бунтівного принца Джона грошима, матиме сильну потребу в могутньому заступникові перед королем.

— Ти маєш рацію, Ревеко, — у роздумі вимовив Ісаак. — Гріх викривати секрети блаженної Міріам. А що стосується Річарда Левине Серце, то мені краще потрапити в лапи ідумейського лева[37], ніж до його рук, якщо він дізнається про мої грошові угоди з його братом. Тому я послухаюся твоєї поради і візьму цього юнака до Йорка. Нехай наш дім буде його домом, доки він не вилікується від своїх ран. І коли той, хто зветься Левиним Серцем, повернеться до Англії, про що вже ходять чутки, тоді Уілфред Айвенго послужить мені кам'яною стіною, щоб укритися від королівського гніву. Він добрий юнак і гарна людина.

Вечір уже переходив у ніч, коли Айвенго став усвідомлювати те, що відбувалося довкола. Якийсь час він ніяк не міг зв'язно чи послідовно уявити собі події вчорашнього дня. Юнак відчував велику слабкість та біль від ран. У його голові безладно тіснилися неясні спогади про удари мечів та списів, про жорстокі сутички й напади, а у вухах лунали бойові вигуки і брязкіт зброї. Нарешті з великим зусиллям пораненому вдалося відіпнути завісу своєї постелі.

На свій подив, він побачив, що знаходиться в кімнаті, розкішно прибраній у східному стилі; в першу хвилину йому навіть здалось, що він перенесений під час сну назад у Палестину. Це враження ще посилилось, коли важка драпіровка трохи піднялась і в кімнату прослизнула жінка в багатому східному вбранні. Слідом за нею ввійшов смаглявий прислужник.

Поранений лицар зібрався було звернутися до цього чарівного видіння, але вона, приклавши тонкий пальчик до рубінових вуст, наказала йому мовчати. Слуга, підійшовши до ліжка, розкрив пораненого,