Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Фрон де Беф вивів його через хвіртку до рову, впоперек якого було перекинуто одну дошку. Перейшовши через рів, вони опинилися в невеликому барбікені, або зовнішньому укріпленні муру, звідки через добре захищені ворота для вилазок можна було вийти у чисте цоле.

— Тепер іди швидше, — сказав Фрон де Беф. — Але пам'ятай: якщо не виконаєш мого доручення, я з тебе здеру і рясу, і твою власну шкуру.

— Дозволяю тобі і те, і друге, — відповідав Седрик, вийшовши за ворота і радісно крокуючи чистим полем. — Можеш стратити мене, якщо наступного разу, коли ми зустрінемось, я не заслужу від тебе нічого кращого.

Повернувшися до замку, Фрон де Беф наказав покликати до нього Седрика та Ательстана Конінгсбурзького. Наказ було виконано, і полонених привели до збройового залу.

Насунута на самі очі шапка Вамби, його новий одяг і тьмяне мерехтливе світло, що проникало в зал крізь кольорові шибки, завадили грізному баронові через недостатнє знайомство із зовнішністю Седрика (котрий рідко виїжджав за межі свого маєтку і не товаришував зі своїми норманськими сусідами) помітити, що головний бранець утік.

— Ну, саксонські сміливці, — сказав Фрон де Беф, — як вам подобається гостювати в Торкільстоні? Чи зрозуміли ви тепер, що значить нехтувати гостинністю принца з дому Анжу? Клянуся Богом і святим Денисом, якщо ви не заплатите гарного викупу, я повішу вас за ноги на залізних ґратах ось цих самих вікон, і ви будете там висіти, доки шуліки та ворони не перетворять вас на. кістяки… Кажіть, саксонські пси, чи багато ви дасте за порятунок свого підлого життя? Що скажете ви, сакс із Ротервуда?

— Я й копійки не дам, — відповідав бідний Вамба, — а що стосується вашої обіцянки повісити мене за ноги, то це, мабуть, не погано. У мене, кажуть, мозок перевернувся догори ногами з тієї миті, як на мене наділи ковпак. Тож якщо мене повісять головою вниз — може, мозок і стане знову на місце.

— Пресвята Женев'єво, — вигукнув Фрон де Беф, — хто це зі мною говорить?

Він скинув шапку Седрика з голови блазня і помітив на його шиї фатальну ознаку рабства — срібний нашийник.

— Жилю! Клемане! Пси окаянні! — крикнув розлютований норман. — Кого ви до мене привели?

— На це, здається, я можу відповісти, — сказав де Брасі, який тільки-но ввійшов до залу. — Це кумедний дурень Седрика, той самий, що так мужньо вступив у змагання з Ісааком з Йорка на турнірі в Ашбі. щодо питання про те, кому посісти почесніше місце.

— Ну, це я за них вирішу, — сказав Фрон де Беф. — Повішу їх на одній шибениці, і нехай висять поруч, якщо його хазяїн та цей кабан із Конінгсбурга не викуплять своє життя дорогою ціною. Але одним викупом вони мене не позбудуться: нехай пообіцяють вивести із собою юрби бродяг, що оточили замок, підпишуть зречення від своїх прав і вільностей і визнають себе нашими васалами. Ідіть, — звернувся він до двох своїх прислужників, — приведіть мені справжнього Седрика. Цього разу я не стану карати вас за помилку, бо справді важко відрізнити простого дурня від саксонського Франкліна.

— Але ваша лицарська світлість незабаром дізнається, що серед нас дурнів залишилося набагато більше, ніж Франклінів, — сказав Вамба.

— Що за дурниці верзе цей шахрай? — мовив Фрон де Беф, дивлячись на слуг, котрі, переступаючи з ноги на ногу, несміло натякнули, що якщо це не Седрик, то вони не знають, куди той подівся.

— Хай Бог боронить! — вигукнув де Брасі. — Мабуть, він утік, переодягтися ченцем!

— Якого біса! — крикнув Фрон де Беф. — Виходить, я сам провів ротервудського кабана до воріт і своїми руками випустив його із замку! А ти, — звернувся він до Вамби, — своїми дурощами перехитрив ідіотів, ще більш безмозких, ніж ти, — я тебе висвячу в чернечий сан! Я звелю оголити тобі маківку за всіма правилами. Гей, хто там! Здерти йому шкіру з голови і викинути його з вежі за мури!.. Ну, блазню, подивимось, як ти далі будеш жартувати!

— Шляхетний лицарю, ваші вчинки кращі від ваших слів, — заскиглив бідолашний Вамба, який за звичкою не полишив дотепів навіть перед смертю. — Якщо ви дійсно вберете мене в червону шапочку, значить, із простого ченця я стану кардиналом.

— Бідолаха, — мовив де Брасі, — він вирішив до смерті залишатися блазнем! Фрон де Бефе, не страчуйте його, а подаруйте мені. Нехай він розважає мою вільну дружину. Що ти на це скажеш, шахраю? Чи згодний ти набратися духу та вирушити зі мною на війну?

— Хай так, тільки треба в хазяїна спитатись, бо бачиш, — відповів Вамба, показуючи на нашийник, — мені не можна знімати цей комірець без його дозволу.

— Ет, норманська пилка миттю розпиляє саксонський нашийник, — сказав де Брасі.

— Бач ти який, де Брасі, — мовив Фрон де Беф, — стоїш і слухаєш балаканину дурня, коли нам загрожує небезпека! Хіба не зрозумів, що вони нас перехитрили? Адже через цього самого блазня нам не вдалося зійтися з нашими союзниками. Чого ж нам очікувати, крім близького штурму?

— Тож ходімо до бійниць, — запропонував де Брасі. — Хіба ти бачив, щоб я був похмурим перед боєм? Поклич тамплієра, нехай він хоч вполовину так хоробро захищає власне життя, як бився заради слави свого ордену. Та й ти сам піднімайся на мур. Ручаюся тобі, що саксонським розбійникам не вдасться вилізти на стіни Торкілстона, так само як залізти на хмари. А якщо волієш почати переговори з бандитами, чому б не скористатися посередництвом цього поважного Франкліна? Гей, саксе, — продовжував він, звертаючись до Ательстана і простягаючи йому келих з вином, — промочи собі горлянку цим благодійним напоєм, наберися духу і скажи, що ти нам пообіцяєш