Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
Ревека говорила єврейською, і звуки незнайомої мови справили на Айвенго таке чарівне враження, немов це були магічні заклинання якоїсь доброї чарівниці. Вони були незрозумілі для слуху, але м'якість голосу і лагідний вираз обличчя тієї, що говорила, тішили й зворушували серце. Лицар мовчки підкорився всьому, що вона вважала потрібним для нього зробити. Але коли все було закінчено і красуня, що була його лікарем, зібралася йти, він не міг більше противитися цікавості і сказав, звертаючись до неї арабською (цю мову він вивчив під час своїх мандрів Сходом і гадав, що вона краще за інші підходить для дівиці, що стояла перед ним у тюрбані і східному вбранні):
— Прошу вас, люб'язна дівице, будьте такі ласкаві… — але вона перервала його з мимовільною посмішкою, що на мить опромінила її обличчя, зазвичай замислене і сумне.
— Я живу в Англії, сер лицар, — сказала вона, — і говорю англійською мовою, хоча за одягом і походженням належу до іншої країни.
— Шляхетна дівице… — почав було Айвенго, але Ревека знов поспішила його перервати.
— Сер лицар, — сказала вона, — не величайте мене шляхетною. Краще одразу довідайтесь, що ваша служниця — не більше ніж бідна єврейка, дочка того самого Ісаака з Йорка, якого ви щойно взяли під свою опіку. А тому і він сам, і всі його домочадці повинні оточити вас найдбайливішим доглядом та піклуванням.
Невідомо, чи задоволена була б прекрасна Ровена, якби дізналася, з яким почуттям її вірний лицар дивився спершу на красиві риси обличчя та блискучі очі чарівної Ревеки; блиск цих очей був так пом'якшений і немов затінений густою бахромою шовковистих вій, що який-небудь менестрель, певно, порівняв би їх з вечірньою зіркою, що блищить крізь переплетені гілки. Але Айвенго був надто щирим католиком, щоб зберегти ті самі почуття до єврейки. Ревека сама передбачала це, тому й поквапилась назвати ім'я свого батька. Однак прекрасна і мудра дочка Ісаака була не позбавлена жіночих слабкостей, і вона сумно зітхнула, побачивши, як швидко в Айвенго шанобливе захоплення і навіть ніжність поступилися місцем холодному і не дуже глибокому почуттю вдячності за несподівану допомогу. Сказати правду, і раніше в поводженні Айвенго не було помітно нічого, крім природного для кожного юнака схиляння перед красою; але в тім, що одне слово могло подіяти, як магічне заклинання, і позбавити Ревеку заслуженого шляхетного поклоніння, було щось принизливе не тільки для неї самої, а й для її пригнобленого народу.
Утім, Ревека завдяки своїй м'якості та неупередженості і не подумала звинувачувати Айвенго в тому, що він поділяв загальні забобони того часу і свого віросповідання, хоч і боляче було їй бачити, що лицар ставиться до неї як до представниці відкинутого племені. Навпаки, прекрасна єврейка продовжувала так само терпляче й віддано доглядати за хворим. Вона повідомила йому, що їм необхідно якнайшвидше виїхати до Йорка і що Ісаак вирішив і його взяти з собою і піклуватися про нього, поки його здоров'я не буде остаточно відновлено. Айвенго рішуче відмовився від цього плану, посилаючись на те, що зовсім не бажає завдавати своїм благодійникам подальшого клопоту.
— Хіба немає в Ашбі, — сказав він, — або десь в околицях якого-небудь Франкліна чи хоча б багатого селянина, який погодився б узяти під свою опіку пораненого земляка, поки той не зможе знову носити зброю? Невже немає поблизу саксонського монастиря, куди б мене прийняли?
— Поза всяким сумнівом, — відповідала Ревека із сумною посмішкою, — і гірший із перелічених вами притулків був би для вас пристойнішим житлом, ніж дім знехтуваного єврея. Однак, сер лицар, якщо ви не бажаєте позбутися свого лікаря, вам треба їхати з нами. Як вам відомо, євреї вміють лікувати рани, хоча й не завдають їх. А в нашій родині до того ж ще з часів царя Соломона зберігаються деякі лікарські секрети. Цілющу силу одного з цих засобів ви вже на собі відчули. Жоден назареянин… пробачте, я обмовилась, сер лицар… жоден християнський лікар у межах чотирьох британських морів не в змозі поставити вас на ноги скоріше, ніж через місяць.
— А як швидко ти можеш це зробити? — нетерпляче запитав Айвенго.
— Через вісім днів, якщо будете терпляче й слухняно виконувати всі мої приписи, — відповіла Ревека.
— Я без подальших вагань і запитань довіряюся твоєму мистецтву, — відповів Айвенго. — А тепер, мій добрий лікарю, скажи мені, чи не знаєш ти чогось нового про шляхетного саксонця Седрика, про його домочадців? Про ту вродливу даму… — він затнув-ся, мовби не зважуючись вимовити ім'я Ровени в домі єврея. — Про ту, що була обрана королевою турніру?
— Про ту, яку ви ж і обрали, сер лицар, — сказала Ревека. — Ваш вибір заслужив не менше схвалення, ніж ваша доблесть.
Хоча Айвенго втратив дуже багато крові, обличчя його спалахнуло яскравим рум'янцем від розуміння того, що, намагаючись приховати свої почуття до Ровени, він тільки більше їх виявив.
— Я хотів говорити не про неї, а про принца Джона, — сказав він. — Крім того, мені хотілося б знати, куди подівся мій вірний зброєносець і чому він тепер не при мені.
— А я скористаюся своєю владою лікаря і накажу вам мовчати, — відповіла Ревека. — Будь ласка, уникайте всіляких тривожних думок, я постараюся повідомити вам усе, що ви бажаєте знати. Принц Джон перервав турнір і поспіхом вирушив до Йорка разом зі своїми дворянами, лицарями і прелатами, зібравши стільки грошей, скільки вони могли вичавити з тих, хто вважається в цій країні багатіями. Кажуть, що він має намір заволодіти короною свого брата.
