Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Що ти бачиш, Ревеко? — знову запитав поранений лицар.

— Тільки хмару летючих стріл. Вони мелькають так часто, що у мене в очах миготить і я не можу розгледіти самих стрільців.

— Це не може тривати довго, — сказав Айвенго. — Що ж можна зробити за допомогою одних тільки луків та стріл проти кам'яних мурів і веж? Подивися, прекрасна Ревеко, де тепер Чорний Лицар і як він поводиться, бо який проводир, такі будуть і його підлеглі.

— Я не бачу його, — відповідала Ревека.

— Підлий боягуз! — вигукнув Айвенго. — Невже він кине стерно, коли буря розігралась?

— Ні, він не відступає, не відступає! — крикнула Ревека. — Ось він, я його бачу: він веде загін до зовнішньої огорожі передової вежі. Високі чорні пера розвиваються на його шоломі, немов ворон над ратним полем. Вони прорубали пролом в огорожі… увірвались… Їх відтіснили назад. На чолі захисників — барон Фрон де Беф. Його величезна фігура височіє серед юрби… Знову кинулися на пролом і б'ються врукопаш… Бог Іакова! Точно два скажених потоки зустрілися й змішались! Два океани, якими рухають протилежні вітри!

Вона відсахнулася від вікна, мовби не маючи сили більше витримувати таке страшне видовище.

— Виглянь-но знову, Ревеко, — попросив Айвенго, неправильно зрозумівши причину її руху, — стрілянина з луків тепер, напевно, Стала меншою, раз вони почали рукопашний бій. Подивися ще, тепер не так небезпечно стояти біля вікна.

Ревека знову виглянула і майже одразу вигукнула:

— Святі пророки! Фрон де Беф зчепився з Чорним Лицарем! Вони б'ються один на один у проломі, а інші дивляться на них і кричать. Боже праведний, заступися за пригноблених і полонених! — тут вона скрикнула: — Він упав!

— Хто упав? — запитав Айвенго. — Заради Пресвятої Діви, скажи, хто упав?

— Чорний Лицар, — відповідала Ревека ледве чутно, але слідом за тим закричала з радісним хвилюванням: — Ні, ні! Він знову схопився на ноги і б'ється так, наче в одній його руці є сила двадцяти чоловік. У нього меч переломився навпіл… Він вихопив сокиру в одного з йоменів… Він тіснить барона Фрон де Бефа удар за ударом. Богатир хилиться і здригається, немов дуб під сокирою дроворуба. Упав!..

— Хто? Фрон де Беф? — закричав Айвенго.

— Так, Фрон де Беф! — відповідала єврейка. — Його люди кинулися йому на допомогу. На чолі їх став гордий тамплієр.

Спільними зусиллями вони змушують лицаря зупинитись. Тепер потягли Фрон де Бефа до внутрішнього двору замку.

— Отже, обложники прорватися за огорожу? — запитав Айвенго.

— Так, так, прорвалися! — вигукнула Ревека. — Притиснули захисників до зовнішнього муру! Дехто приставляє драбину, інші в'ються, мов бджоли, прагнучи вилізти нагору, плигають на плечі один одному. На них жбурляють каміння, колоди, стовбури дерев летять їм на голови. Поранених відтягають геть, і одразу ж на їхнє місце стають нові бійці. Боже великий, не для того ж ти створив людину за твоїм образом і подобою, щоб її так жорстоко спотворювали руки її братів.

— Ти не думай про це, — заспокоїв її Айвенго, — тепер не час віддаватися таким думкам… Скажи краще, чия сторона поступається іншій? Хто долає?

— Драбину повалено, — відповідала Ревека, здригаючись, — воїни лежать під нею, розпростерті, мов розчавлені черви!.. Обложені взяли гору!

— Допоможи нам, святий Георгію! — вигукнув лицар. — Невже ці зрадники йомени відступають?

— Ні, — сказала Ревека, — вони поводяться, як годиться відважним йоменам. Ось тепер Чорний Лицар зі своєю величезною сокирою підступає до воріт, рубає їх. Гул від його ударів можна почути крізь шум і гомін битви. Йому на голову кидають зі стін каміння й колоди. Але хоробрий лицар не звертає на них жодної уваги, немов це пух чи пір'я!

— Клянуся святим Іоанном, — радісно сказав Айвенго, підвівшися на лікті, — я думав, що в усій Англії тільки одна людина здатна на таке діло!

— Ворота подалися! — продовжувала Ревека. — Ось вони тріщать, розпадаються під його ударами… Вони кинулися крізь пролом, узяли вежу! О Боже, хапають захисників і кидають у рів з водою! О люди, якщо є у вас щось людське, пощадіть же тих, хто більше не може чинити вам опір!

— А місток? Місток, що з'єднує вежу із замком? Вони його теж захопили? — допитувався Айвенго.

— Ні, — відповідала Ревека, — тамплієр знищив дошку, коли вони перейшли через рів. Деякі із захисників врятувалися з ним у стінах замку. Чуєш ці крики й лемент? Вони сповіщають, яка доля спіткала інших.

— Що вони тепер роблять? — спитав Айвенго. — Подивися знову!

— Принишкли на час, — відповідала Ревека. — Наші друзі укріплюються в завойованій вежі.

— Наші друзі, — сказав Уілфред, — не відмовляться від свого наміру захопити замок, що так доблесно почали здійснювати. Я покладаю всі мої надії на доброго лицаря, який проломив своєю сокирою дубову браму і залізні скріпи… Дивно, — продовжував він бурмотіти, — невже є на світі ще один, здатний на таку божевільну відвагу? Окови і скріпи на чорному тлі… Що б це могло означати? Ревеко, ти не бачиш інших знаків, за якими можна було б пізнати цього Чорного Лицаря?

— Ні, — відповідала єврейка, — усе на ньому чорне як воронове крило. Нічого не бачу, ніяких знаків. Він кидається в битву, наче на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами — здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар. Це страшне й величне видовище, коли рука і серце однієї людини перемагають сотні людей.