Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Ну, це йому не вдасться без боротьби, — мовив Айвенго, підвівшись на постелі, — якщо хоч один вірнопідданий знайдеться в Англії. Я буду битися за Річарда з найхоробрішим серед його супротивників.

— Але для того, щоб ви могли це зробити, — сказала Ревека, доторкнувшися до його плеча, — ви повинні насамперед слухатися мене і лежати спокійно.

— Правда, правда, — погодився Айвенго, — так спокійно, як тільки можливо в ці неспокійні часи… ну, так що ж там Седрик та його домочадці?

— Щойно був у нас його дворецький, — сказала єврейка. — Прибіг до мого батька по гроші, які батько винен Седрикові за вовну. Від цієї людини я довідалась, що Седрик і Ательстан Конінгсбурзький пішли з дому принца Джона у великому гніві.

— А чи була з ними якась дама на цьому бенкеті? — запитав Уілфред.

— Леді Ровена, — відповідала Ревека з більшою визначеністю, ніж було поставлене питання, — леді Ровена не поїхала на бенкет до принца і тепер, за словами того самого дворецького, відбула до Ротервуда разом зі своїм опікуном. Що ж стосується вашого вірного зброєносця Гурта…

— Ах! — вигукнув лицар. — Ти знаєш його ім'я?.. Та й як тобі не знати, — додав він одразу, — коли ще вчора він одержав від тебе сотню цехінів, — як я тепер переконався, тільки завдяки твоїй великодушності та щедрості!

— Не говори про це! — сказала Ревека, сильно почервонівши. — Я сама бачу, як легко язик виказує таємниці, які серце воліло б приховати!

— Але що стосується цих грошей, — сказав серйозно Айвенго, — честь зобов'язує мене повернути їх твоєму батькові.

— Роби як хочеш, — сказала Ревека, — але дочекайся, поки мине вісім днів, а до тих пір не думай і не говори ні про що таке, що могло б сповільнити твоє одужання.

— Гаразд, добра дівчино, — погодився Айвенго, — з мого боку було б невдячністю суперечити твоїм велінням… Ще одне слово про долю бідного Гурта, і я більше ні про що не буду тебе розпитувати.

— На жаль, я мушу тобі сказати, сер лицар, що його взято під варту за наказом Седрика, — відповідала єврейка. Але, помітивши, що ця звістка справила на Уілфреда тяжке враження, вона негайно додала: — Утім, кравчий Освальд казав мені, що у тому разі, якщо Гурт нічим не викличе хазяйського гніву, Седрик простить йому, бо Гурт — вірний слуга, завжди мав найкращу репутацію і тепер тільки тим і завинив, що довів свою відданість синові Седрика. До того ж, за його словами, якщо слуги помітять, що Седрик продовжує гніватися на Гурта, то всі вони, насамперед блазень Вамба, допоможуть Гуртові втекти дорогою.

— Дай Боже, щоб це їм вдалося! — сказав Айвенго. — Мені наче на роду написано приносити нещастя всякому, хто відчуває прихильність до мене. Бачиш сама, якого носія злої долі здумалося тобі лікувати й рятувати. Схаменися, дівчино, відпусти мене, перш ніж нещастя, що гоняться слідом за мною, мов гончаки, наздоженуть і тебе.

— Ні, — одказала Ревека, — твоя слабкість і смуток, сер лицар, змушують тебе неправильно тлумачити волю Провидіння. Ти повернувся до себе на батьківщину в такий час, коли вона найбільше потребує сильної руки і вірного серця. Ти здолав пиху твоїх ворогів і брата твого короля в ту мить, коли вони особливо хизувалися своєю перевагою. Щоправда, ти тяжко постраждав при цьому, але Бог надав тобі і допомогу, і лікаря, хоча обрав його із середовища найзневаженішого племені. Тому не занепадай духом і вір, що Провидіння зберегло тебе для чудесного подвигу, який ти здійсниш для свого народу. Прощавай! Прийми ліки, які я тобі надішлю через Рейбена, а потім постарайся гарненько заснути, щоб набратися сил для завтрашнього переїзду.

Айвенго поступився цим доводам і підкорився розпорядженню Ревеки. Заспокійливе питво, що приніс Рейбен, допомогло йому заснути міцним сном, який його освіжив. Уранці його лагідний лікар побачив, що хворий цілком позбувся усіх ознак лихоманки і здатен перенести тяготи стомливої подорожі.

Айвенго поклали на кінні ноші, у яких його привезли з турніру, так, щоб йому було зручно і спокійно. Тільки в одному відношенні навіть благання Ревеки не могли забезпечити достатньої уваги до зручностей пораненого лицаря. Знаючи, що і буйні норманські дворяни, і відважні саксонські розбійники охоче поживилися б за його рахунок, Ісаак боявся їх як вогню. Тому всю дорогу гнав коней, зупиняючись тільки на дуже короткий час. Зрештою йому вдалося перегнати Седрика й Ательстана, які виїхали на кілька годин раніше, але затрималися в дорозі через тривалий бенкет в абатстві святого Вітольда. Але такою була цілюща сила бальзаму старої Міріам чи таким дужим організм Айвенго, що він не постраждав від швидкої їзди, як того побоювалася добра дівчина, котра його лікувала.

Але все ж таки надмірна квапливість Ісаака мала фатальні наслідки. Його наполегливі вимоги їхати швидше викликали невдоволення провідників. Погодившись супроводжувати Ісаака в надії поласувати за його рахунок, вони були надзвичайно розчаровані, коли виявилось, що той ніде не дозволяє зупинятись. Провідники протестували проти швидкої їзди, побоюючись загнати коней. Врешті-решт Ісаак зовсім посварився з ними через кількість вина та пива, що вони поглинали під час кожної трапези. Таким чином, коли справді настала тривожна хвилина, Ісаак був покинутий незадоволеними найманцями.

Саме в цей час, як уже відомо читачеві, Ісаака наздогнав Седрик, а слідом за тим вони всі разом потрапили до рук де Брасі та його товаришів. Спочатку ніхто не звернув уваги на кінні ноші. Однак де Брасі в пошуках леді Ровени здумав зазирнути туди. На його превеликий подив, замість леді Ровени він побачив у ношах пораненого лицаря! Гадаючи, що його взяли в полон саксонські розбійники, і сподіваючись на популярність свого імені серед саксонців, Айвенго поспішив назвати себе.

Суворі поняття про лицарську честь, які ніколи остаточно не полишали де Брасі, забороняли йому вчинити якесь насильство над лицарем, що перебував у безпорадному стані.