Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард
— Друзі мої, — відповів він, — ось про що я довідався. Це там сидять три величезні статуї, звані у нас Мовчазними, яким Твала хотів принести в жертву Фулату. Це там, у величезній печері глибоко в горах, ховають наших королів. Там тепер можна побачити мертве тіло Твали, що сидить з тими, хто пішов з життя раніше од нього. Там же знаходиться якнайглибший колодязь, який вирили давно померлі люди, щоб добути собі каміння, про яке ви говорите. Коли я жив у Наталі, я чув від людей, що такі колодязі є в Кімберлі[53]. Так само у Чертозі Смерті знаходиться тайник, який був відомий тільки Твалі й Гагулі. Але Твала, котрий знав про нього, мертвий, я ж не знаю ні тайника, ні того, що в ньому знаходиться. У нас в країні існує легенда про те, що багато поколінь тому біла людина подолала наші гори. Якась жінка повела його в цей тайник і показала йому заховані там скарби. Але перш ніж він устиг їх узяти, вона виказала його, і того ж дня король вигнав його з країни в гори, і відтоді жодна людина туди не потрапляла.
— Це, напевно, так і було, Ігнозі. Адже ми знайшли в горах білу людину, — сказав я.
— Так, ми бачили її. А тепер, оскільки я обіцяв вам, що, коли ви знайдете цей тайник і коли там дійсно є каміння…
— Алмаз на твоєму чолі доводить, що копальні існують, — увірвав я його, показуючи на величезний камінь, який я зірвав з лоба мертвого Твали.
— Можливо, — сказав він. — Якщо каміння там, ви візьмете стільки, скільки зможете винести з собою звідси, якщо насправді схочете покинути мене, брати мої.
— Передовсім ми повинні знайти тайник, — сказав я.
— Тільки одна людина може показати його вам — це Гагула.
— А якщо вона не схоче?
— Тоді вона помре, — суворо відказав Ігнозі. — Тільки для цього я зберіг їй життя. Заждіть! Вона сама повинна зробити вибір — жити їй чи померти.
І, покликавши слугу, він наказав привести Гагулу. Через декілька хвилин двоє стражників увели стару відьму, яка обсипала їх прокльонами.
— Облиште її, — наказав їм король.
Як тільки вони вийшли, ця мерзенна стара купа ганчір’я, бо вона була схожа саме на вузол старих лахів, звідки палали двоє яскравих, злих, як у змії, очей, впала на підлогу, як безформна маса.
— Що ти хочеш зі мною зробити, Ігнозі? — засичала вона. — Ти не смієш мене чіпати! Якщо ти мене торкнешся, я знищу тебе на місці. Бережися моїх чар!
— Твоє чаклунство не змогло врятувати Твалу, стара вовчице, і не може заподіяти мені шкоди, — відповів він. — Слухай, ось що я хочу від тебе: ти покажеш тайник, де знаходиться блискуче каміння.
— Ха-ха-ха! — засміялася стара відьма. — Ніхто цього не знає, я ж нічого тобі не скажу. Білі дияволи підуть звідси з порожніми руками.
— Ти мені все скажеш. Я примушу тебе сказати.
— Яким чином, королю? Ти сильний, але чи може вся твоя могуть вирвати правду з вуст жінки?
— Це важко, але все-таки я це зроблю.
— Як же ти це зробиш, королю?
— Якщо ти не скажеш, то помреш страхітливою смертю.
— Помру? — завищала вона з жаху і люті. — Ти не смієш мене чіпати! Людино! Ти не знаєш, хто я. Скільки, ти гадаєш, мені років? Я знала ваших батьків і батьків ваших батьків! Коли країна була молода, я вже була тут, коли країна постаріє, я все ще буду тут. Я не можу померти. Мене лише можуть випадково убити, але ніхто не посміє цього зробити!
— Все ж таки я уб’ю тебе. Слухай, Гагуло, мати зла, ти така стара, що не можеш більше любити життя. Що може дати життя такій відьмі, як ти, що не має ні людської подоби, ні волосся, ні зубів — нічого, окрім ненависті й злих очей? Я зроблю тобі послугу, якщо уб’ю тебе, Гагуло.
— Ти дурень! — знову завищала жінка. — ¦ Проклятий дурень! Ти думаєш, що життя солодке тільки для молодих? У такому разі, ти нічого не знаєш про людське серце! Молодята Іноді вітають смерть, бо вони вміють відчувати. Вони люблять і страждають, вони страждають, коли їхні кохані йдуть у світ тіней. Але старі позбавлені цих почуттів, вони вже не кохають, і — ха! ха! — вони сміються, коли бачать, як інші йдуть у морок. Ха-ха! Вони радіють, коли бачать зло, котре існує під сонцем. Все, що вони люблять, — це життя, тепле-тепле сонце і солодке-солодке повітря. Вони бояться холоду — холоду і мороку. Ха-ха-ха! — І стара відьма судомно і дико зареготала, качаючись по підлозі.
— Припини своє злобне шипіння і відповідай мені! — гнівно сказав Ігнозі. — Чи покажеш ти місце, де заховане каміння, чи ні? Якщо ні, то ти помреш негайно ж! — І, схопивши списа, він здійняв його над нею.
— Я не покажу вам це місце, ти не смієш мене вбивати, не смієш! Той, хто мене уб’є, буде навіки проклятий!
Ігнозі поволі опустив спис, і його вістря вкололо купу ганчір’я. З диким вищанням Гагула схопилася на ноги, потім впала і знову почала качатися по підлозі.
— Я згодна показати це місце! Згодна! Тільки дозволь мені жити! Дай мені погрітися на сонці й мати шматок м’яса, щоб його смоктати, і я все тобі покажу.
— Гаразд. Я знав, що знайду спосіб напоумити тебе. Завтра ти відправишся туди з Інфадусом і моїми білими братами. Стережися обдурити мене, бо тоді ти помреш повільною смертю. Я
