Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Художник ГЕННАДІЙ КУЗНЕЦОВ

Цю незвичайну, але правдиву історію, розказану АЛЛАНОМ КВОТЕРМЕЙНОМ, він із почуттям глибокої симпатії присвячує усім, хто прочитав її, хлопчикам — великим і маленьким.

Тепер, коли ця книга надрукована і невдовзі розійдеться по світу, я добре бачу її недоліки, як щодо стилю, так і щодо змісту. Торкаючись останнього, я тільки можу сказати, що вона не претендує бути вичерпним звітом про все, що ми бачили і зробили. Мені дуже б хотілося детальніше зупинитися на багато дечому, пов’язаному з нашою мандрівкою у Країну Кукуанів, про що я лише мимохідь згадую, як, наприклад: розповісти про зібрані мною легенди, про кольчуги, які врятували нас од смерті у великій битві при Луу, а також про Мовчазливих, або Колосів, біля входу в сталактитову печеру. Якби я дав волю своїм бажанням, я б розповів детальніше про відмінності, що існують межи зулуським і кукуанським діалектами, над якими можна серйозно замислитися, і присвятив би кілька сторінок флорі й фауні цієї дивовижної країни1. Є ще одна надзвичайно цікава тема, яка була мало зачіпана в книзі. Я маю на увазі чудову організацію військових сил цієї країни, яка, на мою думку, значно переважає систему, встановлену королем Чакою2 у Країні Зулусів. Вона забезпечує швидшу мобілізацію військ і не викликає необхідності застосовувати згубну систему насильницької безшлюбності3. І, нарешті, я лише мимохідь згадав про сімейні звичаї кукуанів, багато з яких надзвичайно цікаві, а також про їхнє мистецтво плавки й зварювання металів. Це мистецтво вони довели до досконалості, чудовим прикладом якого служать їхні толли — важкі металеві ножі, до яких із дивовижною майстерністю приварені леза з чудової сталі.

Порадившись із сером Генрі Куртісом і капітаном Гудом, я вирішив розказати простою мовою тільки наші пригоди, а про все інше поговорити якось Іншим разом, якщо, звичайно, це стане бажаним. Я з величезним задоволенням поділюся відомостями, які маю, зі всіма, хто цим зацікавиться.

Тепер лишилося тільки попросити читача вибачити мені за мій неотесаний стиль. На своє виправдання можу лише сказати, що я більше звик до рушниці, ніж до пера, і тому не можу претендувати на чудові літературні злети і пишність стилю, що зустрічаються у романах, які я іноді люблю почитувати. Певно, ці злети і пишність стилю бажані, але, на жаль, я зовсім не вмію ними користуватися.

На мій погляд, книги, написані простою і дохідливою мовою, справляють найсильніше враження і їх легше зрозуміти. А втім, мені не зовсім зручно висловлювати свою думку з цього приводу. Гострий спис, — каже кукуанська приказка, — не треба точити. На цій підставі я осмілююся сподіватися, що правдиву розповідь, якою б дивною вона не була, не потрібно прикрашати пишномовними словами.

Аллан Квотермейн

Може здатися дивним, що, доживши до п’ятдесяти п’яти років, я вперше беруся за перо. Не знаю, що вийде з моєї розповіді і чи вистачить узагалі в мене терпіння довести її до кінця.

Озираючись на прожите життя, я дивуюсь, як багато я встиг зробити і як багато мені довелося пережити. Напевно, і життя мені здається таким довгим тому, що надто рано я був полишений на самого себе. В тому віці, коли хлопчики ще навчаються в школі, я вже змушений був працювати, торгуючи всіляким дріб’язком у старій колонії4. Чим я тільки не займався відтоді! Мені довелося і торгувати, і полювати, і працювати в штольнях, і навіть воювати. І тільки вісім місяців тому я став багатою людиною. Тепер я володію великим багатством — я ще сам не знаю, яке воно велике, — але не думаю, що заради цього я погодився б знову пережити останні п’ятнадцять чи шістнадцять місяців, навіть якби заздалегідь знав, що все закінчиться благополучно і я так розбагатію. Я скромна людина, не люблю крові й насильства, і, відверто кажучи, мені страшенно набридли пригоди. Не знаю, навіщо я збираюся писати цю книгу: адже це зовсім не моя справа. Та й освіченою людиною я себе не вважаю, хоч і дуже люблю читати Старий заповіт5 і легенди Інголдзбі