Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

— Т-так, — промовив по хвилині кардинал Дубоа, — всі ми співчуваємо хороброму козацькому народові, що опинився в московській неволі. Прикра ця справа, ще й тим, що наша союзниця Швеція вийшла переможеною у довголітній війні, та що на конгресі у Ніштадті на виразну вимогу Росії не було включено в пересправи комплексу козацької нації, бо москалі заявили, що, мовляв, цей комплекс є внутрішньою справою російської імперії. Знесилена війною Швеція не противилась, а на бравншвайгському конгресі Росія вже мала багато прихильників, і там не вдалося підняти українського питання…

— Чи наші достойні представники намагалися підняти козацьке питання на конгресі? — прищулився маршал Беавіль.

— В тому немає сумнівів, дорогий маршале, — звів брови вгору кардинал, — абсолютно немає сумнівів, адже все й записане як слід у наших актах.

— Дозвольте, Еміненціє, і мені сказати декілька слів, — заговорив кардинал Флері.

— Просимо, Еміненціє, просимо, — склонився кардинал-канцлер.

— Кожний конгрес — це довгі, часто безплідні балачки, мої панове. Так воно було й на бравншвайгському конгресі, а не інакше. Дійсність, одначе, сьогодні така, що Росія влізла й розсілася вигідно на узбережжях Балтику. Її кораблі снуються на Балтійському морі, вона хазяйнує в Польщі, мов у своїй власній провінції, вона зазіхає на Крим, зганяючи сон із очей турецького султана. На наших очах Росія виростає у велику східньоевропейську потугу, з якою Европа в майбутньому матиме чимало клопоту…

— Вже має, — докинув маркіз Гізот.

— Дозвольте мені докінчити, — продовжував кардинал Флері, — я за те, щоб підтримати козацьку націю і заступитися за нею. Звичайно, що воювати з Росією не будемо, але наше слово, як великої західньоевропейської держави має таки свою питому вагу в Европі. Навіть цар Петро, якого вважають варваром, чого я не заперечую, рад не рад, мусить йому прислухатися. Пропоную, щоб ми порозумілися в тій справі з Англією, з якою завдяки Його Еміненції, — тут він склонився легко в сторону кардинала Дубоа, — уклалися тепер добросусідські взаємини, а коли від таких потуг-держав, як Франція і Англія, буде зроблений натиск на Петра, то Росія повинна б злагіднити свою політику супроти козацької нації.

— Я перший за пропозицією Його Еміненції, — підняв руку маркіз Гізот.

— Я також, — заявив маршал Беавіль.

— І я, — підняв руку граф Торсіє.

— Бачу, що достойні панове згідні, щоб ми натиснули Росію, — посміхнувся кардинал Дубоа, — що ми й вчинимо. Звичайно, дипломатично, але твердо. А тим часом я доручу нашому амбасадорові у Лондоні порушити там згадану справу на дворі милостивого короля Юрія, який, як мені відомо, ставиться прихильно до Його Милости вашого батька, — звернувся він до графа Орлика, — й будемо поволі діяти в цій справі. Я перекажу перебіг нашої наради Його Світлості, нашому регентові, а вас, достойні панове, запрошую тепер на вечірній концерт, — підвівся кардинал Дубоа.

Всі йому вклонилися.

— Ліпше щось, як нічого, — нахилився до графа Орлика маркіз Гізот, крокуючи поруч нього блискучим паркетом розмальованого коридору версальської палати, — з кардиналом не легка справа, як самі знаєте, він не хоче дразнити Росії. Але, побачивши нашу однозгідну поставу, сьогодні він не дуже спротивлявся.

— Але, чи справді кардинал поробить потрібні заходи? — сумнівався граф Орлик.

— Про те будьте спокійні. Рішення королівського консиліюму зобов’язує канцлера держави. А втім, від чого ж ми?! Будемо допильновувати тієї справи. Ага! Щоб я не забув. Мій агент зустрівся у Кенігсберзі з Аскер-пашею. Цей шибайголова передав вам листа. Ось він, — подав маркіз графові малюського листа. — Подивляю вас, козаків, що маєте таких відданих людей справі свого народу, — говорив маркіз.

Повз них проходив коридором повагом кардинал Флері і від-клонився їм із приязною усмішкою на їх уклін.

— Майбутній канцлер Франції, — сказав маркіз Гізот, услід проходячому кардиналові.

— Думаєте?..

— Не маю сумніву. Регент хворіє і довго не проживе. Після його смерти владу вже твердо перебере наш юний король. Кардинал йому, наче другий батько. Я певен, що Людовік найменує його канцлером.

— Було б непогано, — сказав ніби до себе граф Орлик.

— Авжеж, — притакнув маркіз, — кардинал Флері — це не Дубоа…

Граф Орлик засміявся, зрозумівши натяк.

Маркіз і собі засміявся.

За хвилину вони загубилися в натовпі пишно одягненого, напудреного й напарфумованого панства, яке вливалося широкими дверима до палатної концертної залі.

Молодий граф Орлик не збирався йти на концерт. Він зійшов униз широкими сходами до розкішного вестибюлю, уклонився галантно знайомим дамам, котрі підіймалися сходами на перший поверх до концертної залі, і, вийшовши на палатне подвір’я, подався до своєї карети.

— До «Чайки», Пилипе! — кинув він козакові-візникові.

Проїхавши не без труднощів просторе подвір’я, заглощене вщерть каретами й повозами, Орликова карета жваво покотилася шляхом до Парижа, залишивши позаду весело освітлений Версаль, грайливі водограї і п’янкий запах розквітлих квітів.

Козацька старшина Орликового полку сходилася, як звичайно, в гостинниці «Чайці», старого Климентія, ветерана Полтавського бою. Проворний сотник, що мав, як говорили козаки «жидівську голову», почав іще на Молдавщині займатися торгівлею. Згодом побував декілька років у Туреччині, а переїхавши до Парижу, пан Климентій купив не дуже то зугарний, але просторий домище, відновив його й заклав гостинницю. В Парижі завжди було чимало різного люду зі слов’янських країв — купців, студентів, ремісників, а всі вони, знаючи, що в гостинниці пана Климентія можна смачно поїсти своїх, або подібних до своїх страв, та й заночувати в потребі, — загощували радо до його гостинного двору.

Статечний пан Климентій був усім радий, а найпаче радів приходом своїх земляків.

Коли ж сформувався королівський кінний полк із козаків-волюнтарів, що його полковником став молодий граф Григорій Орлик, тоді гостинниця пана Климентія завжди повнилася козаками, бож де інде, козаки могли поїсти смачного борщу, поласувати вареників чи галушок, як не у гостинниці свого ввічливого земляка.

Для старшини Орликового полку пан Климентій мав окрему, невелику кімнату, прибрану на козацький лад, із образами, прикрашеними вишиваними рушниками, розмальованою печею, дубовими