Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

Військовий товариш Рак, діючи з намови городового писаря, навідався за кілька днів у город і, зайшовши до цехмайстра Гнилиці, став замовляти собі дорогі чоботи зі сірої замші. Цехмайстер зацінив дорого, вказуючи, що замша дорога, бож її треба спроваджувати з Києва. Рак не сторгувався зумисне з цехмайстром, вимовляючися, що, мовляв, цехмайстер цінить задорого і, зайшовши до шевського майстра Сильвестра Бороди, замовив собі чоботи зі замші по значно дешевшій ціні.

Коли ж чоботи були готові, Рак пішов тоді до цехмайстра Гнилиці й почав з ним сваритися за те, що цехмайстер порушує встановлені цехові ціни.

— Бачиш Гнилице, які гарні чоботи пошив мені Борода, — хизувався Рак новенькими чобітьми. — Й зробив краще ніж ти. І дешевше. Де твоя совість?!

— Робота нічого собі, — мовив ніби байдуже цехмайстер, — але матеріал нікудишній. За рік-два зовсім зітреться.

— Це ти вже неправду говориш, Гнилице, — накинувся на цехмайстра військовий товариш, — матеріял добрячий, хоч куди. І за роботу Борода взяв як Бог приказав. Ось, ке, ти лише скажи мені, як це ти міг порушити цехову таксу? Адже ж ціна за матеріял і роботу встановлена цехом. Як же ти одважився порушити таксу, га?!

— Я не порушив цехової такси, — боронився цехмайстер, — матеріял буває різний, один дорожчий, другий дешевший. Ти хотів чоботи з добрячої замші, а це дорогуватий матеріял. Тому я й поставив таку ціну.

— Не хочу і слухати, що ти верзеш, — впирався Рак, — подам тебе до магістрату за порушення такси. Ти мислиш, що як ти цехмайстер, тобі вільно порушувати цехові регулямени й чинити, що завгідно. Е, ні, голубе! І над тобою є власть…

Військовий товариш Рак, полаявшися з цехмайстром, справді подав Гнилицю до магістрату. Там на це тільки й ждали та оштрафували цехмайстра гривною.

За цехмайстром обстояв цех і подав відклик до сотника. Сотник потягнув за магістратом, а тоді цех зарекурсував[87] до полку. Справа опинилася в полковому суді. Цех програв. Цехмайстрові Гнилиці довелося заплатити грошову кару за порушення цехової такси. Цех мав заплатити всі судові кошти, а цеховим братчикам було суворо наказано, щоб вони не відважувалися порушувати встановленої такси на свої вироби, бо будуть «якь самоволци власти і праву противляся примкнені».

Хмелівські міщани — купці й цеховики, побачивши, яке лихо трапилося шевському цехові за те, що відважився виступити проти магістрату, притихли й уже не домагалися городового сходу.

Городовий отаман Біловід і писар Тодосій затирали руки з великого вдовілля, що провчили вражих цеховиків, а цехмайстер Гнилиця нишком лютував і кляв магістратських хапуг, безсовісну сотенну старшину та несправедливий полковий суд.

— Ще чашечку чаю?

— З приємністю вип’ємо, ваша достойносте.

Довге чорне кімоно хитнулося, наче проплило по кімнаті, а міцна, жилава рука, поклала легенько, майже нечутно, на столику чашки зі запахущим чаєм.

Аскер-паша не міг не зауважити дорогого персня на середньому пальці послової руки. На персні розкидалося щирим золотом сонце — символ далекого таємничого Ніппону[88].

На лиці посла, барона Йомути, не можна було нічого відчитати. Воно було жовте й непорушне. Голос барона був тихий, проте виразний і спокійний, без найменшого хвилювання.

«Важко збагнути цього нехриста, — міркував граф фон Герц, — ніяк не вловиш, що він мізгує. Але добре, що він не любить москалів».

— Нас, достойні каваліри, — мовив тихо барон, — єднає спільний інтерес — поборювати Московію, яка виростає на наших очах у великодержаву. Цар Петро намагається зробити її європейською потугою, але завойовування його військами щораз більших просторів азійської території та поневолювання волелюбних народів і племен вказує, що Московія хоче стати теж і азійською потугою. Вона експансує постійно й це турбує серйозно уряд нашого божеського мікада[89]. Ми не хочемо, щоб Московія стала сусідом країни сходячого сонця, бо тоді, хоч нас і розділятиме море, Ніппон буде почуватися загроженим…

— Розуміємо, — притакнув Аскер-паша, — а як Китай, ваша достойносте?

— Китай, це теж наша турбота, — продовжував барон Йомута, — це наш неприятель, до якого тепер залицяється Московія. Можливий альянс, нездорового під державним оглядом, але велелюдного Китаю та експансивної Московії може бути вельми загрозливий для Ніппону. Тому, як бачите, ми шукаємо союзників в Европі, щоб із їхньою допомогою погамовувати московську експансію.

— Що звичайно не легко дається, — замітив граф фон Герц.

— Так, це правда, — притакнув барон, — деякі європейські держави ставляться не тільки що прихильно до Московії, чи пак по-новому — Росії, а навіть захоплюються розмахом її модернізації. Інші легковажуть наростаючу нову політичну силу в Европі, яка, до речі, ніколи не буде на мою думку, ставитися прихильно до Европи. Цар Петро хоч європеїзує Московію, проте вона ніколи не буде духовно європейською і ніколи не сприятиме Европі…

Граф фон Герц немало дивувався, слухаючи барона. «Як цей ніппонець глибоко мислить? Все те, що він говорить, істинна правда, що її не все хочуть розуміти чи збагнути деякі європейські володарі».

— Радіємо, що Висока Брама збагнула підступну політику царя Петра й нас підтримує. Прошу переказати великому везірю мою вдячність, — нахилився барон до Аскер-паші. Цей мовчки легко вклонився.

— Доля козацького хороброго народу нам також не є байдужою, — продовжував барон Йомута. — Його прагнення жити вільним життям ми підтримуємо. Вам відомо, ефенді, ми підносили козацьку справу на французькому, англійському та австрійському дворах. Тут, у Прусії, ситуація не до гідна, бо занадто захоплюються Московією, або радше кажучи, забігають ласки у москалів. Ваш електор, достойний пане графе, вельми слухається царя Петра.

— На жаль, так, ваша достойносте, але його повірений граф фон Герц думає зовсім інакше про царя Петра й москалів як саксонський електор, — посміхнувся граф.

— З чого я вельми радію, — підхопив весело Аскер-паша.

— Я теж не менше, —