Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Лист — формальний виклик на бій, — відповідав тамплієр. — Але, клянуся віфлеємською Богородицею, це найдивовижніший виклик, який будь-коли надсилали через підйомний міст баронського замку, якщо не вважати його за дурний жарт.

— Жарт! — вигукнув Фрон де Беф. — Хотів би я знати, хто наважився пожартувати зі мною в такий спосіб. Прочитай, сер Бріан.

Тамплієр почав читати вголос:

«Я, Вамба, син Безмозкого, блазень у домі шляхетного і знатного дворянина Седрика Ротервудського на ймення Сакс, і я, Гурт, син Беовульфа, свинопас…»

— Ти з глузду з'їхав! — перервав його Фрон де Беф.

— Клянуся святим Лукою, тут так написано, — відповідав тамплієр і став читати далі: «… я, Гурт, син Беовульфа, свинопас у маєтку вищезазначеного Седрика, за сприяння наших союзників і однодумців, що спільно з нами беруть участь у цій справі, а саме: хороброго лицаря на ймення Чорний Ледар і доброго йомена Роберта Локслі, на прізвисько Влучний Стрілець, повідомляємо вас, Реджинальде Фрон де Беф, і всіх ваших спільників і союзників, що ви без усякої причини хитрістю й лукавством взяли в полон нашого хазяїна і володаря, зазначеного Седрика, а також високородну дівицю, леді Ровену з Харготстандстида, а також шляхетного дворянина Ательстана Конінгсбурзького, а також і кількох вільнонароджених людей, що їм слугують, також якогось єврея Ісаака з Йорка з дочкою, а також заволоділи конями та мулами; зазначені високородні особи, зі своїми слугами і рабами, конями і мулами, так само як і зазначені єврей з дочкою, нічим не завинили перед його величністю, а мирно проїжджали королівським шляхом, а тому ми просимо й вимагаємо, щоби зазначені шляхетні особи зі своїми слугами, рабами, конями, мулами, євреєм і єврейкою, а також усе їхнє добро і пожитки були не пізніше як за годину по одержанні сього видані нам чи кому ми накажемо прийняти їх цілими і неушкодженими. Інакше повідомляємо вам, що вважаємо вас зрадниками і розбійниками, маємо намір битися з вами, чинити вам усілякі прикрощі та руйнування. Через це молимо Бога помилувати вас. Писано напередодні свята Вітольда, під великим Збірним дубом на Оленячому пагорбі; а писала ті слова праведна людина, служитель Господа, Богоматері і святого Дунстана, паламар лісової каплиці, що в Копменхерсті».

Під документом був надряпаний спочатку грубий малюнок, який зображував голову півня зі стоячим гребінцем і підписом, що це печатка Вамби, сина Безмозкого. Хрест, накреслений нижче цієї емблеми, позначав підпис Гурта, сина Беовульфа; потім значилися чітко й крупно написані слова: «Чорний Ледар»; а ще нижче досить вдале зображення стріли служило підписом йомена Локслі.

Лицарі вислухали до кінця цей незвичайний документ і здивовано переглянулися.

— Клянуся святим Михайлом, — сказав Фрон де Беф, — було б набагато краще, якби ти один відповідав за цю витівку, де Брасі! Ці людці не наважилися б звертатися до мене з таким нахабством, якби їм на допомогу не приспіли сильні розбійницькі зграї. У цьому лісі безліч бродяг. Усі вони лихим оком дивляться на мене, бо я суворо охороняю дичину. Гей, ти! — гукнув він одному зі слуг, — чи посилав ти дізнатися, скільки їх там зібралось?

— У лісі принаймні двісті чоловік, — відповідав слуга.

— Чудово! — вигукнув Фрон де Беф. — От що значить віддати свій замок у розпорядження людей, які не вміють тихенько залагоджувати свої справи! Дуже потрібно було дражнити цей осиний рій!

— Осиний рій? — перепитав де Брасі. — Просто трутні, у яких і жала немає. Адже всі вони — зледачілі раби.

— Жала немає? — заперечив Фрон де Беф. — Стріла з роздвоєним кінцем у три фути завдовжки, яка влучає в дрібну французьку монету, — гарне жало.

— Соромно вам це говорити, сер лицар! — вигукнув тамплієр. — Зберемо своїх людей і зробимо проти них вилазку. Один лицар і навіть один збройний воїн варті двадцяти таких вояків.

— Ще б пак! — сказав де Брасі. — Мені соромно виїхати на них із списом.

— Ви мали б рацію, — заперечив Фрон де Беф, — коли б це були турки, чи маври, сер тамплієр, чи боягузливі французькі селяни, доблесний де Брасі, але тут ідеться про англійських йоменів. Єдина наша перевага — лицарське озброєння та бойові коні. Але на лісових стежинах від них мало пуття. Ти кажеш, зробимо вилазку. Та у нас так мало народу, що ледве вистачить для захисту замку! Кращі з моїх людей — у Йорку; твоя дружина також уся там, де Брасі. У замку набереться хіба що чоловік із двадцять, окрім тієї купки людей, що брала участь у вашій божевільній витівці.

— Треба послати когось до Йорка, щоб відкликати наших людей назад, — сказав де Брасі. — Якщо ці бродяги не розбіжаться, побачивши мій прапор і моїх стрільців, я скажу, що вони найхоробріші з розбійників, які будь-коли пускали стріли в зелених лісах.

— А хто відвезе листа? — запитав Фрон де Беф. — Вони влаштують засідки на кожній стежині і спіймають гінця… От що я надумав, — додав він, трохи помовчавши. — Сер тамплієр, ти вмієш не тільки читати, а й писати… Аби оце нам відшукати письмове приладдя мого капелана, що вмер торік.

— Насмілюся докласти, — втрутився зброєносець барона, — стара Урфрида, здається, зберігає їх у себе на згадку про свого духівника.

— Тож іди і принеси що потрібно, Енгельгерде, — наказав Фрон де Беф, — а ти, сер тамплієр, напиши відповідь на їхній зухвалий виклик.

— Я б волів відповідати їм мечем, а не пером, — сказав Буагільбер, — та хай буде по-вашому.

Він сів до столу і французькою мовою склав листа такого змісту:

«Сер Реджинальд Фрон де Беф і шляхетні