Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Ревеці загрожувала набагато жахливіша доля, ніж леді Ровені. Якщо саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ґречність у поводженні, то єврейка не мала чого сподіватись, крім крайньої брутальності. Зате на її боці були природжена сила волі, гострий розум, і, крім того, їй уже доводилось боротися з небезпеками. Розкіш, якою оточував її батько і яку вона бачила в будинках інших багатих євреїв, не заважала їй чітко розуміти, наскільки непевними були умови, в яких вони жили. Подібно до Дамокла[22] на знаменитому бенкеті, Ревека завжди бачила серед усієї цієї пишноти меч, що висів на волоску над головами її одноплемінників. Такі міркування поступово виробили в неї тверезий погляд на життя і пом'якшили її характер, який за інших умов міг би стати пихатим та впертим.

Приклад та напучення батька привчили Ревеку до рівного і і чемного поводження з усіма. Щоправда, вона була не в змозі наслідувати його догідливість і низькопоклонство, тому що боягузтво було невідоме її душі. Дівчина трималася з гордовитою скромністю, мовби підкоряючись несприятливим обставинам, в які ставила її належність до зневажуваного племені, але водночас усвідомлювала себе гідною більш високого становища, ніж те, на яке прирікав її гніт релігійних забобонів.

Підготовлена таким чином до всіляких несподіванок, Ревека не розгубилася і тепер. Нинішнє її становище потребувало від неї цілковитого самовладання, і вона опанувала себе.

Насамперед Ревека ретельно оглянула кімнату і зрозуміла, що не можна сподіватись на втечу. Кімната не мала жодних потайних дверей і, очевидно, не сполучалася з іншими приміщеннями замку. Зсередини двері не зачинялися ні на ключ, ні на засувку. Єдине вікно відчинялося на огороджений зубцями верхній майданчик, але вона одразу переконалась, що звідти не було ходу в інші будівлі. Цей майданчик являв собою щось подібне до балкона, захищеного парапетом з амбразурами[23], де можна було поставити кількох стрільців для захисту вежі та для бічної оборони.

Отже, Ревеці залишалося тільки запастися терпінням і всю надію покласти на Бога.

Ув'язнена здригнулась і сполотніла, зачувши кроки на сходах. Двері тихо розчинились, і чоловік високого зросту, зодягнений так само, як усі бандити, що стали причиною її неіцастя, повільною ходою ввійшов до кімнати і причинив за собою двері. Насунутий на чоло капелюх приховував верхню частину його обличчя. Загорнувшися в плащ так, що не було видно нижньої частини обличчя, він мовчки стояв перед зляканою Ревекою. Здавалось, він сам соромився того, що збирався зробити, і не знаходив слів, щоб пояснити мету свого приходу. Нарешті Ревека сама зважилася почати розмову. Вона простягнула розбійникові два дорогоцінні браслети та намисто, які зняла із себе ще раніше, гадаючи, що, задовольнивши його користолюбство, вона може задобрити його.

— Ось візьми, друже мій, — сказала вона, — і, заради Бога, змилуйся наді мною та моїм старим батьком! Це коштовні речі, але вони ніщо порівняно з тим, що батько дасть тобі, якщо ти відпустиш нас із цього замку без кривди.

— Прекрасна квітко Палестини, — відповідав розбійник, — ці східні перлини поступаються в білизні твоїм зубам. Ці діаманти блищать, та їм не зрівнятися з твоїми очима, а я дав обітницю завжди цінувати красу понад багатство.

— Не бери на душу гріха, — мовила Ревека, — візьми викуп і будь милосердним. Золото тобі забезпечить всілякі радощі, а скривдивши нас, ти відчуватимеш муки сумління. Мій батько охоче дасть тобі все, чого ти запросиш. І якщо ти зумієш розпорядитися своїм багатством, то за допомогою грошей знову посядеш місце серед чесних людей.

— Добре сказано! — мовив розбійник французькою, очевидно, утруднюючись підтримувати розмову, яку Ревека розпочала саксонською. — Але знай, світла ліліє, що твій батько знаходиться в руках найвправнішого алхіміка. Цей алхімік зуміє перетворити на срібло та золото навіть іржаву решітку тюремної печі. Ісаака випарять у такому перегінному кубі, який витягне все, що є в нього коштовного, і без моїх прохань чи твоїх благань. Твій же викуп має бути сплачений красою та коханням. Іншої плати я не визнаю.

— Ти не розбійник, — відповіла Ревека також французькою, — жоден розбійник не відмовився б від такої пропозиції. Жоден розбійник у цій країні не вміє розмовляти твоєю мовою. Ти не розбійник, а норман, можливо, шляхетного походження. О, будь же шляхетним насправді і скинь цю жахливу маску жорстокості й насильства!

— Ти так добре вмієш угадувати, — сказав Бріан де Буагільбер, віднімаючи плащ від обличчя, — ти не проста дочка Ізраїлю. Я назвав би тебе Ендорською чарівницею[24], якби ти не була такою молодою і прекрасною. Так, я не розбійник, чарівна трояндо Сарона. Я людина, яка здатна скоріше обвішати твої руки і шию перлами та діамантами, ніж позбавити тебе цих прикрас.

— Так чого ж тобі треба від мене, — спитала Ревека, — якщо не багатства? Між нами не може бути нічого спільного: ти християнин, я єврейка. Наш союз був би однаково беззаконним з погляду вашої церкви і нашої синагоги.

— Цілком справедливо, — відповідав тамплієр, розсміявшись. — Одружитися з єврейкою! О ні, хоча б вона була царицею Савською[25]! До того ж хай буде тобі відомо,