Майстер реліквій - Крістофер Баклі

— Курфюрст наказав переказати вам його братську любов. Він дуже засмучений і хоче знати причину таких — якщо дозволите — вражаючих обвинувачень.

— Якщо дозволите, я страшенно розчарований своїм колись любим братом.

— Це зрозуміло з вашого листа. Мені доручено моїм володарем дізнатися, чому ваше преосвященство покладає на курфюрста відповідальність за які б там вони не були злодіяння.

Альбрехт зневажливо посміхнувся.

— Майстре Спалатине, давайте не будемо вдавати невинність.

Кардинал зробив знак монсеньйорові і той дістав з шухляди складене лляне полотно. Він поклав його на довгий стіл і розгорнув у навіть більш зневажливій манері, ніж торговець розкладає третьорядний товар.

«Усе ясно, — подумав Спалатин. — Саме вона».

І перехрестився.

— Ні-ні-ні,— сказав Альбрехт. — Ми обидва знаємо, що у цьому немає необхідності.

Спалатин подивився на плащаницю. Вона була чудова. Він відчував, як очі Альбрехта свердлять його потилицю, наче штопор.

— Вона чудова, — сказав Спалатин. — Вітаю, ваше високопреосвященство.

— Я дуже задоволений, що вам подобається. Скажіть, чи не вважаєте ви, що права рука нашого Господа особливо прекрасна?

Спалатин придивився. Спочатку нічого не помітив. А тоді — ось же він, рубіновий перстень у пащі у… Боже милосердний, це ж підпис Кранаха? Якого біса?..

Він підняв очі на Альбрехта.

— Мушу визнати, я розгублений, ваше преосвященство.

— Ви не впізнаєте підпис свого двірського живописця, майстра Кранаха?

— Так, але тим паче.

Альбрехт постукав указівним пальцем по поруччю свого трону.

— Не жартуйте зі мною, майстре Спалатине. Бережіться, бо земля під вашими ногами розверзнеться, і ви опинитесь у нашому підземеллі, підвішений поруч із вашим напарником по змові.

Спалатин намагався зібрати все докупи. Кранах автор плащаниці? Підпис, безперечно, його. Але навіщо те Кранаху?..

Ба більше: чому Альбрехт купив плащаницю, так відверто підписану?

— Ваше високопреосвященство, ви мусите вірити мені, коли я кажу, що для мене це таємниця. Як і для курфюрста, якщо б він тут опинився.

— Отже, ви просто все заперечуєте. Ганьба, майстре Спалатине. Вас шанують за розум та освіченість. І все, що ви можете зараз зробити, — це знизати плечима? Напевне, вам не терпиться приєднатися до вашого приятеля внизу?

Погроза?

— Чи може ваше преосвященство дати відповідь на одне запитання, перш ніж зневажати?

— Продовжуйте.

— Я засвідчую підпис майстра Кранаха. Або його дуже якісну підробку. Але чому ваше преосвященство придбали це?

— Спочатку підпису не було. Потім у святилищі сталася пожежа. Внаслідок сильного жару підпис вашого двірського живописця проявився. Так було викрито вашу змову. Вочевидь, планувалося, що підробка зробиться очевидною за деякий час. Можливо, коли плащаниця була б виставлена вселюдно. Щоб якомога сильніше принизити мене і послабити моє прагнення притягти єретика Лютера до суду.

Альбрехт відкинувся на спинку крісла.

— Пожежа, звісно, була послана Богом, щоб захистити мене від вашої інтриги.

«Повна нісенітниця, — міркував Спалатин. — Маячня. І все ж, це знак Кранаха». Раптом його вразило: що, як Альбрехт сам поставив знак, щоб висунути звинувачення Фрідріхові і змусити його боронитися, послабивши захист Лютера? Така недоброчесність властива Альбрехтові. І все ж, це безвихідь…

— Я повертаюся у Віттенберг, щоб про все доповісти курфюрстові.

— Що ж ви, — лестиво проказав Альбрехт, — покидаєте нас так швидко? Лишайтеся. Будьте нашим гостем. У нас досить вільного місця. Майстер Дісмас буде радий вашому товариству.

— Ваше преосвященство погрожує?

— Ні, майстре Спалатин. Демонструю гостинність.

Спалатин витяг зі свого плаща аркуш, складений вчетверо, і передав його Альбрехту.

— Курфюрст висловив побажання, щоб наші переговори відбувалися на умовах привітності і взаємної поваги. Але якщо ви погрожуєте, мені доручено повідомити вашому преосвященству, що тисяча таких листівок уже віддруковані і чекають розповсюдження по всій Імперії.

Альбрехт прочитав:

«КАРДИНАЛЬСЬКИЙ ГРІХ

СОРОМ МАЙНЦА

АЛЬБРЕХТ КУПИВ КАДИНАЛЬСЬКИЙ КАПЕЛЮХ

ЗА ДУКАТИ ФУГГЕРА,

А ЩЕ ПІДРОБКУ РЕЛІКВІЇ СВЯТОГО ПЕТРА,

А ТЕПЕР ОТРИМУЄ ХАБАРІ,

ЗА ЙОГО КУРФЮРСТСЬКИЙ ГОЛОС

ІСУС ПЛАЧЕ

СВЯТІ ВОЛАЮТЬ ДО ПРАВОСУДДЯ».

Він відірвав погляд від аркуша і подивився на Спалатина, його щоки пашіли.

— Це підлість!

— Згоден, ваше високопреосвященство. Немає кращого слова, щоб описати такі дії. Не дуже добре обдурювати віруючих з човном, заявляючи, що він належав тому самому святому Рибалці. Але ще гірше бути розпорядником трону Карла Великого, який бере хабарі за свій голос. Це дійсно підлість.

Обличчя в Альбрехта побагровіло. Він зіскочив зі свого трону. Якоїсь миті Спалатин подумав, що той зараз накаже кинути його до підземелля і підвісити на гачки поруч з Дісмасом.

Потім увесь гонор з нього зійшов. Він гепнувся назад на трон.

— Дуже добре, майстре Спалатине. То ж як будемо діяти?

15. Щось не так?

Спалатин повернувся у Віттенберг через тиждень. Переговори з Альбрехтом надали йому змогу повертатися менш виснажливим темпом.

Війну було призупинено. Допити Дісмаса перевели у підвішений стан, а його самого — у не підвішений, тобто зняли з гачків «Малої Маріонетки». До вирішення справи він мав залишатися «гостем» Альбрехта. Було вирішено, що його рани доглядатиме особистий хірург кардинала. Спалатин також попередив Альбрехта: якщо Дісмас помре, — справжнє диво, що він досі не помер, — листівки будуть негайно поширені. Втім, не факт, що Дісмаса звільнять і Альбрехт заспокоїться. Він і досі