Майстер реліквій - Крістофер Баклі
Крістофер Баклі — один з постійних лідерів «Бестселерів „Нью-Йорк Таймс“», «найсмішніший сучасний англомовний письменник», як називають його критики. Новий роман Баклі «Майстер реліквій» — справжній вихор запаморочливих подій, що розгортаються в Європі XVI століття: художник Альбрехт Дюрер і торговець реліквіями Дісмас вступають у змову з метою підробки плащаниці Христа, за яку у заможних клієнтів можна отримати величезні гроші. Серед цих клієнтів — курфюрст Саксонії Фрідріх Мудрий і кардинал Майнцький. На читача чекає купа найдивовижніших середньовічних пригод — смертельно небезпечних, фривольних і хитромудрих, а також безліч цікавих подробиць про мистецтво, релігію, політику і науку тих часів.
Крістофер Баклі
Майстер реліквій
Присвячується Грегу Зортіану
Якщо по-справжньому поклонятися собачому зубу, він рано чи пізно почне світитися. Шанований об’єкт наділений силою…
Айріс Мердок. «Море, море»
У наші корумповані часи чесноти понтифіка гідні похвали вже тоді, коли він не перевищує власним нечестям інших людей.
Франческо Гвіччардіні. «Історія Італії» (1561)
Рим, 2017
Погребальне полотно, знайдене у похованні XVI століття, за словами Папи, «може бути ідентичним» Туринській плащаниці
Ватикан, 28 серпня. Під час відбудовчих робіт на могилі папи Лева X у Римі, в базиліці Святої Марії над Мінервою, знайдене полотно, схоже на Туринську плащаницю — реліквію, яку багато хто вважає поховальною плащаницею Ісуса Христа.
Відкриття сталося два тижні тому. Досі Ватикан не зробив жодних заяв чи зауважень, що викликало багато домислів. Чутки почали поширюватися практично відразу, і зазвичай спокійна базиліка переповнилася юрбами паломників і цікавих.
Певні особи з Ватикану, які просили їх не називати, повідомили, що відкриття є «вкрай проблематичним». На додаток до дивовижної схожості із Туринською плащаницею, зазначило наше джерело, «постає питання — як воно опинилося у могилі Папи Лева?»
Лев X, представник родини Медічі, помер у 1521 році. Його понтифікат припав на часи протестантської Реформації, один із сучасних дослідників описує цього Папу як «істоту таку ж граціозну і ліниву, як персидський кіт». Через розквіт корупції і загальний занепад церква не дуже шанувала Лева X. Його нехтування протестом Мартіна Лютера проти продажу індульгенцій призвело до Реформації та затягнуло Європу у релігійні війни, що точилися півтора сторіччя.
Подейкують, що Папа Франциск був страшенно вражений тим, що в склепі його попередника знайшли ще одну плащаницю. Церква, як і завжди, зайняла неоднозначну позицію щодо своєї найвідомішої святині, ані підтверджуючи, ані спростовуючи її автентичність.
У 1988 році, після того, як радіовуглецевий аналіз засвідчив, що Туринська плащаниця насправді виготовлена між 1260 і 1390 роками від Різдва Христового, Ватикан офіційно заявив, що це підробка. У той же час церква оголосила, що плащаниця залишається вартою того, щоб продовжувати її вшанування «в якості ікони», та засвідчила численні дивовижні зцілення, приписувані реліквії.
Багато християн продовжують вірити в справжність Туринської плащаниці і наполягати на тому, що радіовуглецевий аналіз — хибний. Відкриття чогось на кшталт майже ідентичної плащаниці може виявитись для них таким же проблематичним, як і для церкви.
Конгрегація з канонізації святих Римської курії, що відповідальна за перевірку та збереження святих мощей, оголосила, що монсеньйору Сильвестру Прангу доручено здійснити «прискіпливе та ґрунтовне наукове дослідження» так званої «Плащаниці Лева».
Сильвестр Пранг — єзуїт, доктор клітинної та молекулярної фізіології Єльського університету. Ватикан заборонив йому робити будь-які заяви до оприлюднення його доповіді наступного року.
Частина перша
1. Базель, 1517
Дісмас, можливо, й придбав би кістку з пальця апостола Фоми, але там було щось не те з чолов'ягою, який виставив його на продаж.
По-перше, він запросив за неї дуже мало. За таку реліквію, як палець, яким обмацали рану від списа на грудях Христа після його воскресіння, можна виручити сорок або п'ятдесят гульденів. А той просив лише п'ятнадцять. Ще більше занепокоєння викликала відсутність аромату, коли Дісмас підніс його до ніздрів. Справжня реліквія завжди приємно пахне. Насамкінець, у цього чолов'яги була ціла купа предметів, що він їх мав на продаж: язик (цілий) святого Антонія Падуанського, грудне молоко Діви Марії у пляшечці, камінець зі святих сходів палацу Понтія Пілата, декілька соломинок зі Святих ясел у Віфлеємі і стружка з ланцюгів святого Петра. Підозріло широкий асортимент товарів.
Досвідчений у цій справі, Дісмас більше довіряв продавцям, які дотримуються конкретних галузей. Скажімо, мощі жертв Діоклетіана. Або предмети, які були у фізичному контакті зі Святим Сімейством. Так, наприклад, мощі святої Анни, матері Богоматері, на цей момент мали величезний попит.
Остаточне викриття: коли Дісмас подякував чоловікові й повернувся, щоб піти, той одразу знизив ціну на п'ять гульденів. У наші дні на ярмарку реліквій у Базелі така непорядна поведінка зустрічалася все частіше.
Дісмас стояв на ринковій площі перед новою ратушею з чудовими багатокольоровими аркадами. Він окинув оком простір, що гудів від торгівлі. Мабуть, більше трьохсот експонентів.
Він з цікавістю помітив два суміжні прилавки, кожен з яких рекламував колючки з Тернового вінця. Невдале розташування. Але ж як багато торговців цього разу — не пропхатися!
Легенький вітерець тріпав вивіски. Одна з них рекламувала Мандиліон[1], друга — сударіум[2], третя — стопу (цілу) Магдалини. На цілу кінцівку ціна завжди зростала.
На північному боці площі біля рибного базару, де і годиться, розташувався найпопулярніший експонат цього року: цілий човен, заявлений як той, що належав святому Петру в його доапостольські рибальські часи у Галілеї.
Завдяки високому статусу в колі знавців реліквій, Дісмасові було надане право попереднього огляду. Запитувана ціна — три тисячі гульденів — була безглуздою, навіть якби човен був справжнім, у чому Дісмас дуже сумнівався. На очах переляканого продавця Дісмас поліз під нього зі збільшувальним склом. Там він знайшов червоточини, схожі на ті, що залишає морський шашіль-свердляк.
Обтрушуючись, він із докором дивився на продавця. Дивно виходить — морські черви поточили прісноводне рибальське судно?
Торговець відкашлявся і промовив:
— Ну, бачте, перед тим, як, е-е, човен завантажили на корабель і доставили в Марсель, він деякий час простояв на якорі у Середземному морі, в Яффі.
— Хм… Ну, дякую, що дозволили подивитись.
Ганьба, думав Дісмас, але ця штуковина могла б стати відмінним центральним елементом в оздобленні подвір'я замкової церкви у Віттенберзі. Або монастиря при Майнцькому соборі. Хтось придбає човна — можливо, якийсь новоспечений дворянин із Богемії, потім пофарбує його в розляпуваті кольори і поставить у якийсь рівчак з водою. З часом