Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун
Але якщо взаємовідносини гетьмана з довкіллям укладалися, так би мовити, непогано, то турбував його несприятливий клімат у Солуні. В городі було страшенно сиро, а восени і взимку дошкульний вітер пронизував до костей. Влітку тут тривали спеки й кидалися всякі хвороби. Гетьман боявся за здоров’я свого сина й жалував, що забрав його зі собою, бо Михайло був дуже тендітний і часто хворів. Навіть гетьманський секретар, капітан де Клюар, загартований вояк і ветеран Карлових кампаній, нарікав на поганий клімат. Проте всі себе потішали тим, що їхній побут у Солуні буде лише тимчасовий і вкоротці вони переїдуть до Царгороду. Поселившися в Солуні, гетьман Орлик і не сподівався, що йому доведеться прожити в тому городі цілих дванадцять років і що там він похоронить свого сина Михайла, який помер одного літа в часі грізної епідемії, що навістила була Солунь.
Аскер-паша — Мировський застав гетьмана Орлика в ліжку. Гетьман здорово застудився, й вірний Кароль приносив йому часто гарячий чай із медом та обтуляв гетьмана теплим ліжником. Орлик зрадів прибуттям Мировського і звелів запровадити його негайно до своєї спальні.
— Вітаю із приїздом, приятелю. Сідай і розповідай, як Бог тебе милує і що доброго чи злого привіз ти мені, — нетерпеливився гетьман.
— Слава Богу, ще тримаюся, Ваша Милосте, хоч утомлений неабияк далекою дорогою, — почав Мировський, сідаючи у вигідне крісло напроти гетьманського ліжка, — Новин є багато, Ваша Милосте, — й добрих, і злих. Але зачну свою реляцію з ab ovo[40]. Отож, як Вашій Милості відомо, був я в Англії, висланий туди Портою. Крім справ турецького державного характеру, говорив я, де тільки можна було, і про справу нашої козацької нації. Англійський двір не любить москалів, а ще більше царя Петра. Про це заявив мені одверто лорд Гартфорд у довірочній розмові. Отже, Англія нас підтримуватиме дискретно. А втім, це було видно теж і на бравншвайгському конгресі. Ваша Милість пригадують собі?
Орлик мовчки хитнув головою.
— У Франції, де я забарився дещо довше, східньоевропейська політика йде двома шляхами. Деякі державні кола хотіли б зближення Франції з Московією, але регент Филип II, князь Орлеану, є проти цього. Така ситуація в теперішньому часі і в нашу користь, бо можемо користати з допомоги французької дипломатії і розвідки. До речі, всі наші французькі приятелі передавали їхній привіт Вашій Милості. Нав’язав я, так як це Ваша Милість рекомендували, контакт із маркізом д’ю Фре, й цей пан Черепашиного замку ставиться дуже прихильно до нашої справи та обіцяв нам свою допомогу. Коли брати до уваги його сильну позицію у французьких дипломатичних колах, то ця поміч нам вельми пригодиться. Із Франції я заскочив до Саксонії. В Галле проживає дипломат саксонського курфюрста Отто фон Герц. Це надзвичайно здібний, відважний та освічений чоловік. Вільнодумець. Французи накинули на нього око й хочуть завербувати його до своєї таємної служби. Коли б це вдалося, тоді була б можливість і нам мати свій причілок у Саксонії, чого ми не могли осягнути раніше. На всякий випадок, французькі приятелі писатимуть мені про те, як іде діло з фон Герцом, а незалежно від того я доручив нашим студентам у Галле — Зиновію Любовичеві й Богданові Метелиці — нав’язати знайомство з ним і сповіщати мене кожночасно про їхні заходи.
— Вони все ще вчаться в Галле?
— Так, Ваша Милосте. Славні хлопці. Добро нашої отчизни все лежить їм на серці, чого не можна сказати про двох других студентів — Марка Хуторного й Афанасія Квашу, яким зовсім байдуже до того, що діється в Україні.
Гетьман сумно похитав головою.
— Із Саксонії, після доволі небезпечної подорожі, — продовжував свою розповідь Мировський, — удалося мені, під видом болгарського купця, продістатися в Україну…
При згадці про Україну хворий гетьман мовби ожив. Його втомлені очі посвітлішали, а на лиці з’явилося велике зацікавлення.
— Бачився з Полуботком? Як він? Що переказував? Що тепер діється в Україні? — засипав він Мировського поквапливими питаннями.
— Що ж, Полуботок гетьманує, тобто й далі є наказним гетьманом. Петро не погодився, щоб в Україні відбувся вибір гетьмана, хоч генеральна старшина того домагалася. Цар відповів, що «поки що вибір гетьмана відкладається», мовляв, із причини його війни з персами. Старшина продовжує домагатися вибору й вислала знову своїх послів до царя аж в Астрахань. Невідомо, що вони звідтіля привезуть. Імовірно, цар поновно відмовить генеральній старшині. Що ж торкається Полуботка, то він хоче стати вибірним гетьманом, бо тоді матиме більше право й можливість відстоювати права козацької нації. Немає сумніву в тому, що він великий патріот. У цьому я впевнився під час зустрічі з ним. Полуботок упертий і одвертий. Ваша Милість знають, що з царем Петром не можна бути одвертим. Звичайно, справуючи уряд тільки наказного гетьмана, Полуботкові нелегко справлятися з усім, тим більше, що в Україні господарює Малоросійська Колегія, тобто Вельямінов робить, що хоче. Люди нишком жалкують, що не стали з Мазепою проти царя. Полуботкові, з яким я зустрівся секретно у Свято-Дмитрівському манастирі, переказав про все — як і що ми діємо на Заході, а також говорив і про наші пляни. Він прохав запевнити Вашу Милість, що буде боронити права й вольності козацької нації до свого останнього віддиху. Йому нелегко…
— Йому нелегко, — повторив і собі тихо хворий гетьман. — Знаю, знаю… Щоб тільки навіжений Петро не згладив його, бо тоді Україна може залишитися зовсім без гетьмана, а все вхопить у свої руки Малоросійська Колегія. Правда,
