Тінь гори - Грегорі Девід Робертс
— Яка саме?
— Доміна[148] у сарі зі шкірозамінника. З каталогу секс-шопу.
— А потім що?
— Потім його зафільмували у приватній кабінці — як він підкоряється доміні.
— Ви з Кавітою зняли його на камеру?
— Не лише його. Ми також зафільмували суддю, політика, бізнес-магната і копа.
— Ти все це підлаштувала?
— У нас із Кавітою була знайома серед організаторів.
— Хто?
— Організаторка.
— Хто саме?
— Діва,— зізналася Карла.
— Діва, наша Діва, яка перебуває за стіною, з Рендаллом?
— Наша Діва, яка вже поїхала з Чару й Парі, поки ти спав,— розповіла вона.— Приїхало кілька автомобілів, щоб забрати їх додому. Охоронці вибивали двері. Джасвант вирішив, що зомбі намагаються прорватись усередину. Ми відсунули барикаду, і...
— Стривай-но, я все це проспав?
— Звісно, солдате,— мовила вона.— Діва сказала, що ти був милий.
— Діва сказала що?
— Вона хотіла поговорити зі мною, доки Чару й Парі збиралися. Цим дівчатам абсолютно на все потрібен час. Діва зайшла до мене, і ми посиділи на ліжку.
— Поки я спав?
— Так. Вона мала рацію: коли ти спиш, то набагато миліший. На щастя, я не можу встояти радше перед тим, хто не спить.
— Скільки Діва була тут?
— Ми викурили косяка,— розповіла Карла.
— Так довго?
— І випили по келиху вина.
— Поки я спав?
— Так, вони зайшла, щоб розповісти мені про нового таємничого шанувальника Кавіти, і що та поводиться трохи навіжено.
— Кавіта і є трохи навіжена,— сказав я.— У неї були стосунки з Лайзою, і це не могло минутися так. Вона розумна і здібна, але зі мною також якось навіжено поводиться. Гадаю, що саме тому її вподобала мадам Жу. Вони варті одна одної.
— Кавіта прокрутила все це разом з нами, Ліне,— сказала Карла.— Вона брала участь на кожному етапі.
— А ти зробила її наступним кандидатом на керівника головної щоденної газети.
— Я не дозволю тобі обмовляти її,— заявила вона.— Я нікому не дозволю обмовляти її чи будь-кого з моїх друзів. Я так само не дозволю і тебе обмовляти.
— Гаразд. Справедливо. Але я вважаю своїм завданням попереджати тебе про загрози.
— Твоїм завданням? — хихикнула вона.
— Так, а твоє завдання — попереджати мене,— посміхнувсь я.— Тож Діва поїхала з дівчатами?
— Охорона провела їх додому. Їм ще пояснювати свою відсутність цілу ніч.
— І я все це проспав?
— Так і було. Ми допомогли Джасванту поставити барикаду назад, я прийняла душ, повернулась у ліжко, і ти дуже зрадів мене побачити. До речі, дівчата переказували вітання.
Я почувався якось дивно. Я завжди прокидався перший, незалежно від того, який був зморений, і якщо в когось у сусідній кімнаті впала ручка на підлогу, то мій глибокий сон відразу переривався. Але якимось чином я проспав цілу розмову на власному ліжку.
Це було незвичне почуття, воно збивало з пантелику, доповнювалося повільним пульсом і розмитою свідомістю, а змагатися з ним було неначе ходити по палубі корабля, що розхитувався на хвилях. Мені знадобився час, щоб збагнути: я почувався спокійно.
«Спокій,— сказав мені колись Ідрис,— це ідеальне прощення і є протилежністю страху».
— Ти слухаєш, Шантараме? — посміхнулася Карла, трусячи мене за підборіддя.
— Я уважно слухаю, Карло.
— Добре,— розсміялася вона.— То на чому ми зупинилися?
— Ти розповідала мені, як ви з Кавітою все це організували,— нагадав я, тримаючи її близько.
— Кавіта, Діва і я. Зараз, Діва — найзаможніша дівчина Бомбея, тож коли вона влаштувала вечірку для фетишистів, багатії вишикувались у лімузинах.
— Але ж Діви там не було.
— Ми підлаштували, щоб її завернули на блокпосту і відіслали в місто: це пристойна відмовка за будь-яких непередбачених подій під час вечірки.
— Щоб захистити її активи.
— Щоб захистити її активи,— підтвердила Карла, ляскаючи мене по грудях на знак згоди.
Це вперше вона таке зробила: цей легенький жест цілком розслабленої у коханні жінки прошив мені шкіру.
— Тож ви влаштували ігри для фетишистів і камери?
— У нас було сім цілей, разом з редактором, але з’явилися лише п’ятеро.
— Цілі?
— Перешкоди на шляху прогресу, які ми хотіли перетворити на посудини змін.
— І тепер ці п’ятеро стали...
— Посудинами змін, і ми доможемося розселення нетрищ і ще більше уваги до прав жінок. Безпрограшний варіант у жіночому стилі.
Я сів на ліжку. Карла запропонувала мені рушника, просякнутого імбиром, і ми витерли обличчя й руки.
— Якщо ці хлопці справді великі цабе, Карло, то вони автоматично небезпечні. Це відео — бомба, і воно продовжуватиме цокати, доки існує.
— У нас є посередники,— зізналася вона, знову обіпершись на мою руку.
— Вони мають бути куленепробивними.
— Так і є,— сказала вона.— Ми попросили велосипедних убивць бути нашими представниками.
— Оце додає ситуації здорового глузду. Велосипедні вбивці?
— Я не маю жодних безпосередніх контактів. Вони самі ведуть переговори з тою стороною.
— Як це відбулося?
— Ти справді хочеш знати?
— Звісно ж, я хочу знати.
— Ну,— здалася вона, сідаючи обличчям до мене в позу лотоса.— Ми з Рендаллом помітили, як велосипедні вбивці двічі слідкували за тобою, тож я послала Рендалла з’ясувати, чого їм треба.
— Він сам пішов на зустріч з велосипедними вбивцями?
— Без вагань.
— А він справжній охоронець,— посміхнувсь я.— Добре, що він з тобою.
— З нами,— виправила вона.
— Що ти про це думаєш, про Рендалла й Діву? Я знаю, що Навін божеволіє через неї і гадав, що вона теж добре до нього ставиться.
— Ми ж у ізоляції, Шантараме. Те, що відбувається в ізоляції, зостається в ізоляції. Краще не втручайся в це.
— Ти маєш рацію, мабуть. Повертаємось до велосипедних убивць.
— Тож Рендалл дізнався, що Абдулла найняв їх наглядати за тобою, а ще знайшов там кількох друзів.
— А коли ти дізналася, що їх можливо найняти, то так і вчинила.
— Так, і вони радо погодилися.
— Ага.
— Так, вони працюють над своїм іміджем. Вони б хотіли працювати в більш порядних галузях, ніж убивство людей за гроші.
— Щось на