Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

— Я й сам трохи порозпитував,— розповів він.— На батька Діви полюють принаймні два небезпечні й безпощадні угрупування, й обидва досить тісно пов’язані з поліцією.

— Твоя правда,— сказав Навін.

— Узагалі-то, одне з них і є поліцією,— провадив Дідьє.— Думаю, це може стосуватися пенсійного фонду поліції. Цей бізнес-магнат привабив монгольську орду ворогів. Він має зникнути з Бомбея, переїхати на якийсь безіменний острів. Звісно ж, йому вистане грошей його придбати.

— Він найупертіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічав,— прогарчав Навін.— Він хоче пересидіти бурю. Гадає, що його служба безпеки просто непробивна. І гаразд, він справді оточений зброєю вдень і вночі, але...

— Але що?

— Але в тому маєтку працюють два окремі охоронні підрозділи — копи та приватники. Наскільки я бачив, жоден з них не готовий упіймати кулю за найбагатшу і найнечеснішу людину Бомбея. Деякі з цих хлопців живуть у нетрищах, сподіваючись, що колись зможуть переселити свої родини в однокімнатні квартири завбільшки як його туалет. Гадаю, якщо копів відкличуть, то приватна армія просто розбіжиться. Я намагався його попередити, але чоловік не хоче нічого чути.

— Він таки тебе послухав,— зауважив Дідьє.— Залишив свою доньку на тебе.

— Учора він назвав мене сином,— сказав Навін.— Це було дуже дивно. Ми ж ледь знайомі.

Він підійшов до зачинених віконниць. Коли він відчинив одну віконницю, то неонові вогні театру «Метро» зарум’янили моє обличчя.

— Він сказав: «Тримай мою доньку близько до серця, в безпеці, та подалі від мене, синку».

— Це величезна відповідальність,— міркував Дідьє.

— І величезна робота,— додав я.— Діва — ще та штучка. Друже, вона має поїхати з міста.

— Цілком згоден,— мовив Дідьє.— І мерщій.

— Вона не поїде. Я її знаю. Якщо я відвезу її до аеропорту, навіжена верещатиме так, що аеропорт лусне.

— Якщо ти не можеш змусити Діву поїхати з Бомбея,— сказав я,— і якщо типи, які хочуть пришити її батька, здатні викрасти дівчину, то потрібно переховуватися, доки все не вляжеться. І нетрища — це єдине місце, в якому ніхто не здогадається шукати найбагатшу дівчину міста. Але, сподіваюся, ти маєш кращу пропозицію.

— Не маю,— повідомив він.

— Де вона зараз? — запитав я.

— На своїй щотижневій зустрічі. Вона щотижня зустрічається з кількома друзями в «Президенті».

— Справді? — поцікавився Дідьє.

— Це називається Клуб дівчачих пліток Діви,— пояснив Навін.

— Надзвичайно! — заявив Дідьє.

— Раз на тиждень вони рояться, неначе піраньї, і шматують яку-небудь дівчину, яка не входить до їхнього гуртка.

— Ти можеш дістати мені запрошення? — благав Дідьє, приєднуючись до нас.— Я мрію туди потрапити.

— Вона має звільнитися до десятої,— мовив Навін.— Ви, хлопці, хочете поїхати зі мною та забрати її?

— Я однозначно поїду,— заявив Дідьє, взуваючи черевики та зав’язуючи шнурівки.

— Ви обоє мені потрібні,— сказав Навін,— щоб переконати Діву покинути свій номер у «Магеші» й на тиждень переселитися до нетрищ. Вам обом доведеться її тримати, поки я лише намагатимуся пояснити їй нашу ідею.

— Ти впевнений, що варто це робити зараз? — поцікавивсь я.

— Немає миті, кращої, ніж ця,— посміхнувся молодий детектив, але очі в нього були серйозні.— Не знати, чи й встигнемо завезти її в нетрища та влаштувати там, перш ніж люди все рознюхають. Що про це думаєш?

— Дідьє готовий. Мерщій до клубу пліток!

Розділ 47

Ми знайшли Діву серед вереску інших Дів, у холі готелю «Президент». Усі троє замовкли, витріщившись на нас із добре награним приголомшенням.

Дідьє був у пожмаканому білому лляному піджаку і вицвілих блакитних вельветових штанах. Я був у чоботях, чорних джинсах, футболці й жилеті. Навін був у сірій формі й тоненькій коричневій замшевій сорочці. Він мав із собою важкого наплічника.

Гарненькі панянки чітко дали зрозуміти, що у нас не дуже презентабельний вигляд.

— Це що — він? — запитала одна з дівчат, обвинувачувально тицяючи в Навіна накладним нігтем.

— Во плоті,— вишкірилася Діва, нікого не представляючи.

— Мотоциклетний маніяк,— констатувала інша Діва, викреслюючи зі списку мене.

— Розбещений баболюб,— заявила перша, викреслюючи Дідьє.

— Пробачте, мадемуазель,— втрутився Дідьє.— Але я дідолюб.

— Розбещений дідолюб,— обурилася дівчина.

— А ще кінь,— розповіла Діва, викреслюючи й Навіна,— без Чарівного Принца.

Дівчата Діви загиготіли.

— Навіщо наплічник? — зажадала Діва.— Вирушаєш у Гімалаї, сподіваюся?

— Тільки з тобою,— зізнався Навін, не відводячи від неї погляду.

— О-о-о-о-о-ох! — знущалися Діви.— То в котика є кігті.

— Діво, нам уже час,— повідомив Навін.

— А може, котик залізе на дерево,— з норовом відповіла Діва,— і залишиться там?

Дівчата розреготалися.

Навін злився, бо справді був наляканий. Враховуючи загрозу для Дівії, він розумів, що дівчата безглуздо відкриті посеред добре освітленого фойє. Він очікував на вагон горлорізів, які могли увірватися щомиті й викрасти її.

І сильний упевнений Навій знав, що буде безсилим, аби це зупинити. Я досить добре його знав, і таки видно було, що хлопець не звик до цього почуття, і це було йому не до шмиги.

Дідьє урвав неприємну мовчанку, елегантно вклонившись дівчатам.

— Дозвольте представитися, шановні паняночки,— мовив він, роздаючи свої візитівки.— Моє ім’я — Дідьє Леві. Я приїхав з Франції, але вже багато років гостюю у вашому чудовому місті. Об’єднавшись із моїм партнером і добре відомим детективом — паном Навіном Едеїром, ми представляємо «Бюро втраченого кохання» і готові вам прислужитися, якщо з’явиться таємниця, яку необхідно буде розгадати.

— Ого! — здивувалася одна з дівчат, читаючи картку.

— Не існує занадто тривіальної справи,— провадив Дідьє,— і для «Бюро втраченого кохання» не існує занадто незначної плітки.

— Нам уже час,— повторив Навін, вказуючи на двері.

Діва поцілувала подруг і попрямувала з нами до дверей. Ми перетнули ґанок і попрямували до центральної вулиці.

Навін зупинився і поглянув на мене. Озирнувшись, я зрозумів, що Дідьє з нами немає. Я побіг до готелю, щоб відірвати його від дівчат.

— Побачимося наступного вівторка! — гукнув він, поки я відводив бідолаху.— Запевняю вас, я знаю такі плітки про знаменитостей, що ви насолодитеся ними більше, ніж оргазмом!

Діви аж зойкнули.

Ми приєдналися до Навіна з Дівою.

— Візитівки? —