Українська література » Пригодницькі книги » Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Читаємо онлайн Тінь гори - Грегорі Девід Робертс
бенгальський заварний крем у маленьких глиняних горщичках.

Карла знову закрила контейнер і витрусила сумочку, висипавши на ковдру дві фляги, портсигар і золоту запальничку з невеличким годинником, умонтованим у задню стінку. Стрілки годинника показували двадцять три хвилини по півночі.

— Годинник на твоїй запальничці зупинився,— мовив я,— тягнучись по нього.

— Не звертай уваги,— мерщій порадила вона.— Мені так подобається.

— Карло, я повернуся за тиждень, і...

— Дозволь мені сказати першій...

— Гаразд.

— Я інвестую частину грошей у бізнес Дідьє і Навіна. Вони збираються збільшувати детективну справу, і я гадаю, на них чекає успіх.

— Гаразд, але я взагалі-то думав про франшизу на чорному ринку. У мене є знайомі, я можу купити їхнє фінансування, а може й відданість. Я можу нас непогано забезпечити.

— У мене є кошти.

— І ти маєш залишити їх собі.

— Не відомо, скільки ще часу ми будемо в Бомбеї,— зауважила вона, відпиваючи з фляги й передаючи її мені.— Насолоджуймося цією поїздкою, поки можемо, і зробімо її якомога безпечнішою.

— Детективний бізнес не входить до десятки найбезпечніших професій. Я певен, що і в сотні його теж немає.

— Шантараме, це все одно краще, ніж злочин і кара.

Злочин і кара. Як часто впродовж останніх кількох днів я чув чи подумки промовляв цю фразу, яка є відлунням сміху Долі? Скільки треба тих разів?

— Карло, я не бачу себе в цьому рівнянні.

— Ти — мовчазний партнер,— пояснила вона.— Як і я.

— Справді?

— Що мовчазніший, то краще.

— Мовчазний?

— Ти спілкуватимешся з людьми, до яких не зможуть достукатися Дідьє з Навіном. Якщо нам доведеться з ними спілкуватися, то хто це зробить краще за тебе чи мене? Чому не ми обоє?

— Карло,— посміхнувсь я, жадаючи зняти її одяг разом зі своїм і припинити цю розмову.— Я не можу перейти від вчинення злочинів до їхнього розкриття. Мої таланти лежать у галузі лиходійства.

— Ми будемо спеціалізуватися,— сказала Карла, роблячи ще один ковток,— на зниклих особах.

— Карло,— засміявсь я.— Ми з тобою і є зниклими особами.

Вона приєдналася до мене.

— Справи, на яких поставили хрест копи,— розтовкмачила вона.

— Якщо копи ставлять хрест, то, мабуть, для цього є вагома причина.

Вона вибрала косяк з портсигара і запалила його.

— Не обов’язково. Інколи вони хочуть лише викинути справу, та ще й таку, яка могла б вирішитись. А інколи їм платять, щоб дивилися в інший бік. Чоловіки-втікачі, зниклі наречені, марнотратні сини. Ми станемо останньою соломинкою для втраченого кохання.

— Карло, я не бачу в цьому особливих прибутків. Здається, що я стану твоїм утриманцем.

— Прибутків дійсно не буде. Не одразу. Справа коштуватиме більше, аніж приноситиме грошей. Але особиста охорона й розшук ще розквітнуть у цій країні. Це вдала ставка. І на щастя, в мене є достатньо фішок, щоб довго грати в цю гру. Якщо це тебе турбує, то веди підрахунки; розрахуєшся, коли справи підуть угору.

— До речі про зниклих осіб, є якась інформація про Ранджита?

— Ще ні. Промайнула чутка, що його помітили на яхті десь біля Мальдів. Я намагаюся її підтвердити. Наразі головування за дорученням від нього перетворило мене на серйозного гравця. Добре, що він був паршивим босом, а я — ні. Мені в пошуках допомагає уся його інформаційна імперія. Іронічно, еге ж?

— Ти ще мешкаєш у «Таджі»?

— Так. Там принаймні зараз безпечно. У них добра охорона внизу, а я організувала ще кращу охорону нагорі.

— Ти бачилася з Дідьє?

— Він зависає зі мною. Його дуже налякали метальники кислоти. Ти ж знаєш, який він марнославний.

— Він не вважає це марнославством. Він вважає це гарним смаком, а я думаю, що ми обоє маємо рацію.

— Так чи так,— сказала вона,— я усуну цю жінку з переліку моїх перешкод.

Карла все відсунула вбік і лягла на ковдру, заклавши одну руку за голову.

— Тож, Шантараме, тепер ти дізнався про мої плани, станеш учасником?

Доля веде тебе до бажаних речей, а Час обирає найбільш невдалу мить. Чи міг я брати участь у її плані детективного агентства, що займатиметься пошуками втраченого кохання? Ні. Я не міг працювати з копами і не міг нікого їм здавати, що робило мене нікчемним детективом.

Карла про це знала. Вона бачила це в моїх очах і в моєму диханні — у важких подихах неспокою, бо наші шляхи розходились у різні боки від гори.

— Не думай зараз,— попросила вона.— Завтра дуже схоже на тебе. Ніколи не приходить вчасно.

Вітер у місячному сяйві малював на її шкірі мереживо з листяних тіней. Кохання присутнє в усіх минулих життях, щоразу як ми кохаємо і втрачаємо одне одного: зоряне сяйво на сонному обличчі. Тієї ночі на моєму небі не було зірок, не було світла, яке б могло стати орієнтиром у морі того, ким ми були і не були. Але мені було байдуже. Карла заснула в моїх обіймах, і я вже плив додому.

Частина VIII



Розділ 46

Я не приєднався до Карли, Навіна і Дідьє та їхнього «Бюро втраченого кохання». Назвіть мене впертим. Навін так і робив. Назвіть мене навіженим. Дідьє так і робив. Назвіть мене вільною душею. Карла так не робила. Вона взагалі зі мною не розмовляла. І навіть не відповідала на листи, але сама надіслала звісточку з Навіном, щоб я тримався подалі, доки вона не охолоне. Натомість розпаливсь я і придбав у Дідьє його злочинне портфоліо, присвячене чорному ринку. Він став законослухняним бізнесменом — партнером у «Бюро втраченого кохання», за двоє дверей від моїх, і вирішив повернутися спиною до чорного бізнесу. Я відмовився від його афер з наркотою та дівчатками за викликом і зосередився на операціях з валютою. Потрібен був час, аби розібратися з усіма деталями. Я купував білі гроші, які стали чорними, знову перетворював їх на білі завдяки чорному банку і отримував невеличку щотижневу націнку на високому щоденному грошовому обороті: пан або пропав. Це було неначе на фондовому ринку, тільки без обману й корупції.

Коли Карла нарешті відповіла, по обіді другого дня після повернення з гори, я погнав на зустріч з нею

Відгуки про книгу Тінь гори - Грегорі Девід Робертс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: