Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська

— Земляків побачити.

Незнайомець дивився тепер в обличчя полковникові і, не приховуючи, широко і відверто посміхався, показуючи якось дивно скорочені, ніби стерті залізом передні зуби. Полковник Гарріс схопився з свого крісла.

«Зуби!..» Якийсь неясний спогад ворухнувся в Гаррісовій свідомості. Де це він чув нещодавно: «Зуби, перетерті вірьовкою»? Але думка так і вислизнула, не встигнувши стати ясною йому самому. Гарріс махнув рукою джемадару.

— Одведи…

— Слухаю, полковнику-саїбе!

— Подвійну варту, — сказав полковник. — Відповідаєш ти!

— Слухаю, полковнику-саїбе!

Ще не пізно було піти у будинок офіцерського зібрання. Полковник натягнув свіжий кітель. «Завтра допитаю ще раз», — вирішив він.

Ходсон уже був у великій вітальні зібрання. його знали в усьому Пенджабі, від Пешавара до Лахора. Довгий, худий, вузькоплечий, «худий саїб», як називали його індійці, офіцер Ост-Індської компанії Ходсон на своєму швидкому верблюді об'їздив усі шляхи Верхньої Індії.

— Верблюд мій кривий, зате я добре бачу на обидва ока, — хвалився Ходсон.

Він завжди привозив найсвіжіші новини.

Перед Ходсоном поставили склянку міцної пальмової горілки, офіцери кинули карти, усі слухали гостя.

— Не той ворог страшний, якого бачиш, а прихований! — говорив Ходсон, неквапливо оглядаючи співрозмовників пильними світлими очима. — Чи знаєте ви, джентльмени, що в Індії з початку цього року вже йде війна? Війна підпільна, яка робиться сотнями невидимих рук. Хто бачив хлібець, який переносять із селища в селище? Він мандрує з незрозумілою швидкістю. Сьогодні знають шість сіл, завтра — сто. Мої люди пробували кришити ці хлібчики, різати їх на шматки, розмішувати у воді,— нічого. Ми не змогли розгадати їхньої мови.

— Коли вже ви не змогли, дорогий Ходсоне, — значить, ніхто не зможе!..

Гарріс розвів руками.

— Так. Якщо не я, — значить, ніхто, — поблажливо ствердив Ходсон. — Я розставив своїх людей по базарах і молільнях, по банях і торгових місцях. Я знайшов одного факіра в Нузірабаді. Надзвичайний факір! Старий не мився з самого народження — років з шістдесят— і не підстригав волосся, і не зрізав нігтів ні на руках, ні на ногах. Він спав на дошках з гострими цвяхами, а в свята підвішувався на кілька годин до стовпа над жаровнею з гарячим вугіллям. Народ ходив дивитися на нього і дивувався його святості. За десять рупій старий приніс мені цілу паку перехоплених листів. Але я не зміг прочитати жодного. Незрозумілий східний шифр, таємні натяки, недомовки. «Закриті очі Вішну… Язики полум'я над жертовною чашею… Тисячорука Калі, богиня помсти…» Сам сатана зверне собі шию у цьому індійському чортовинні!…

Ходсон потягнувся до горілки, ковтнув.

— Я спіймав кількох чоловік, які душили дітей і палили вдів. Але все це дрібниці. Стара Індія. Небезпека в іншому, джентльмени. Нова Індія страшна — та, яка йде на зміну старій. Не фанатизму боятися треба нам у цій країні, а народного повстання.

Ніби мурашки поповзли по спині Гарріса. Він одсунув від себе склянку з ромом.

— Війна вже почалася. Уже ллється кров, — говорив далі Ходсон. — Таємна змова серед селян, умовні знаки передаються від села до села, сипаї шепочуть незрозумілі слова, чекають слушного часу… Люди різних каст, багато століть розділені між собою, тепер приходять одні до одних у хати, сідають поруч, їдять з однієї миски. О, ця таємна змова, ця кругова порука, якою зв'язані всі, хто йде проти нас! Про неї й уяви не мають в Європі.

— Треба розбити цю змову! — втрутився Гарріс.

— Спробуйте! — посміхнувся Ходсон.

— Мусульман нацькувати на індусів. Нехай чубляться між собою, — запропонував лейтенант Франк.

— Старий спосіб, — спокійно відповів Ходсон. — Але він не завжди допомагає. Борючись проти нас, вони стараються діяти разом — мусульмани й індуси. «Бхай банд» зветься це у них, — «брати одного дихання»…

Маленькою нервовою рукою Ходсон накреслив на столі коло й замкнув його міцним рішучим рухом.

— Бхай банд!.. Брат за брата!.. Кругова порука!.. На катування йдуть, на страту, а один одного не виказують. Згадайте хоч би ту історію в Барракпурі. Один сипай стріляє, другий його не виказує, а третій весь полк закликає до непокори. І всі троє назвалися одним іменем: Панді. Один — Мунгал-Панді, другий — Інсур-Панді, а третій — Баджонат-Панді. Спробуй розбери, хто головний бунтівник. У кожному полку не менше десятка Панді, як у нас Джонсонів або Джексонів. Панді — родове індуське ім'я. Та ось що дивно: взяли трьох Панді, а повісили тільки двох. Третій зник невідомо куди. Сталася якась індійська плутанина: здається, стратили якогось іншого Панді, не того, кого треба було, або хтось за нього добровільно пішов на смерть, — розібрані не можна. Відомо тільки, що цей третій Панді втік, можливо, він і був головний бунтівник. Він зубами перетер вірьовку, — так, так, уявіть собі, дуже тверду вірьовку з пальмових волокон! — і втік. І тепер ходить по селах, по військових станціях, каламутить райотів, солдатів… Розповідають, що тільки днів з п'ять тому бачили його в Міруті. Каналію легко впізнати по зубах, зуби в нього…

— Зуби!

Легкий плетений стілець полетів у куток. Полковник Гарріс зірвався з місця і побіг до дверей.

— Що трапилось, полковнику?

Гарріс не відповідав.

— Це він!.. Панді… Головний Панді!.. — бурмотів полковник, збігаючи зі східців тераси.

Задихаючись, він біг до солдатських ліній. Сержант-англієць вискочив до нього назустріч.

— Джонсон?!.

— Так, сер!..

— Скоріше, Джонсоне!.. Тягніть до мене того волоцюгу!

— З вашого дозволу, сер… Я хотів повідомити, сер…

Переляканий сержант ледве ворушив губами.

— Потім повідомите. Тягніть мерзотника сюди…

— Він утік, сер!..

— Утік?! — Кров ударила полковникові в обличчя. Він схопився за пістолет. — Як він