Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
і кличуть теплі дні, як шепчуться зірки на дальнім небозводі промінням золотим в небесній глибині.

Тоді розкритий я для вічності дихання.

Хоч я — маленький світ, але усі світи вбираю в себе я, як музику світання, коли зоря вбира в перлини рос цвіти.

Дощ одшумів, пройшов... Мовчать листки промоклі, і срібло крапельок свій зупинило біг, неначе дивляться в малюсінькі біноклі на мене очі їх...

27. VII. 1960

Дерева зеленіють весною й голим віттям тремтять восени. Хочу я, щоб в коханні з тобою ми не знали журби, як вони.

І не тільки у пісні я хочу бути юним, як вітер весни, щоб синіли завжди твої очі так, як вперше синіли вони.

І хоч впала уже сивиною на волосся нам осінь сумна, — хочу я, щоб в коханні з тобою усміхалась нам вічна весна.

Ірпінь, 29. VII. 1961

* * *

Вже по-осінньому шепочуть між собою й хитають вітами в тривозі дерева, і хмари в вишині похмурою юрбою кудись пливуть — картина не нова.

Вона повторюється з кожним роком...

Та по-новому серце відчува осінніх днів наближення жорстоке — їх не прийма душа моя жива.

Вона не хоче буть як листя жовте, розтанути, як хмарка молода.

О співе мій! Невже в життя прийшов ти, щоб продзвеніть і зникнуть без сліда?

24. VIII. 1960

* * *

Сонце впало за сині могили, щось шепоче квіткам вітерець, де вечірня зоря загубила у траві золотий гребінець.

На човні зеленавому літо одпливло вдалину, в небеса...

Ой ви, квіти, осіннії квіти, запізнілого щастя краса!

Дні холодні полинуть за днями догорать горобини вогнем...

Буде вітер зітхати над вами, буде небо ридати дощем.

Київ, 2. IX. 1961

* ' * *

Сади багряніють навколо, замовкли давно журавлі, і сонця любов охолола до нашої нені-землі.

Пташок голосистих немає, — не чую я їх за вікном, — і тихо під небом зітхає осіння земля перед сном.

Той сон одлетить за водою в зеленому шумі дібров, — і знов до землі молодої прокинеться сонця любов.

Київ, 7. IX. 1961

* * *

Листок осінній у задумі, як синій вечір, охолов, та у листків веснянім шумі я шум його почую знов.

Тож не тулись до ніг з журбою! Під теплим сонцем весняним своєю смертю золотою ти юнь даси листкам отим.

Хай вітру хижого пориви тебе женуть у даль доріг, — весну вітаючи щасливу, ти будеш жити у других.

Холонуть сині небокраї...

Вмирає все, щоб жити знов.

І тільки пісня не вмирає, коли звучить у ній любов.

Київ, 9. IX. 1961

* * *

Я бачу в золоті осіннім весни зеленої красу.

Палає спів душі горінням, що я в людські серця несу.

Пливуть, пливуть мелодій звуки — їх безліч в серці розцвіло.

Я чую в холоді розлуки нової зустрічі тепло.

Цілують землю після ночі зорі вишневої вуста, так після сліз сіяють очі й з печалі радість вироста.

Київ, 11. IX. 1961

* * *

Я пісню про щастя складаю, про щастя — відраду сердець, і зелень весни не зміняю на осені злото й багрець.

Весною душа вся співає, співають земля й небеса... Лиш жаль у мені викликає осіннього суму краса.

Я пісню про щастя складаю, про щастя — відраду сердець, і зелень весни не зміняю на осені злото й багрець.

Київ, 5.IX. 1961

Ми йдемо з тобою... В серці — співні рими про молодість далеку, про бої...

І сонечко вустами золотими цілує щоки радісні твої.

Ще сніг кругом... Та сонце дужче гріє, пташиний голос чути де-не-де.

Ще сніг кругом, та все кругом весніє, як і поета серце молоде.

Ми в ліс ввійшли... Забризкав промінь віти, бадьоро шле у жили серце кров.

Воно ніяк не може постаріти, як і моя незгаслива любов.

Та і нащо?.. Я бути юним хочу не тільки в пісні! Значить, можу я не лиш співать про рідні сині очі, а й цілувать їх, юносте моя!

Пташиний голос будить тишу зрану, між віти промінь тепло загляда... Цілую з сонцем разом я кохану!

Моя любов, як спів мій, — молода.

9. II. 1960

Із збірки “Якби помножити любов усіх людей” (1963)

РАЙДУГА

Любов як райдуга. У ній, мов кольори прекрасні, живуть у величі своїй чуття людські незгасні.

Як цвіт весняної пори — світань ясні перлини, любов до батька і сестри, до матері, до сина

і до дочки, немов дібров зітхання солов’їне, і до коханої любов, любов до Батьківщини.

Це — щастя струни. В майві піль вони од бур не рвуться.

1 жити райдузі, докіль серця любов’ю б’ються.

[1961]

Ти для мене така ж, як колись, як весни неповторної тої, коли в сяйві зорі золотої наші душі крилами злились.

Як сіяли донецькії ріки, слало сонце билинам тепло!

Й моє серце навіки, навіки свою пісню тобі віддало.

Хай над нами осіннєє небо і замовкли пташки у гаю, — та коли я дивлюся на тебе, сивину забуваю свою.

1 серця починають розмову, як колись... І здається тоді, що землею донецькою знову ми йдемо молоді, молоді...

1961

•к к ★

Повні жалю вітру звуки, в хмарах далі голубі.

І берізка білі руки заломила у журбі.

Де весна її зелена, зорі теплі угорі?..

Не забути їй про клена, що зрубали на зорі.

Вже гіллям на вольній волі не обнятися їм знов.

І співає вітер в полі про берізчину любов.

1961

Як біло скрізь!.. Не клич тепло — дарма, насунь лиш шапку нижче ти на скроні. На землю сніг розсипала зима із тихої й печальної долоні.

Але в душі моїй журби нема, усім єством весни я буду ждати, як сонечка метелик волохатий...

Як біло скрізь!.. На вулицях зима.

1961

* * *

Простягни долоні, усміхнись мені!

Хмар багряні коні мчать у вишині.

В даль од них лякливо утікає мла, і зоря їм гриви кров’ю облила...

Я в твоїм полоні, як в солодкім сні...

Простягни долоні, усміхнись мені!

1961

* * *

Осінній сад, жоржин печаль багряна, стрясають їх пориви вітру злі, і дерева жаліються туманам, що вже так мало листя на гіллі.

Розриви хмар — неначе ополонки, немов замерзло небо в вишині.

І профіль твій так чітко і так тонко мені зоря малює на вікні.

Листопад, 1961

Давно, давно над древньою рікою в даль журавлів одлинув караван.

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: