Том 12 - Леся Українка

великих прихильників Виспянського, як і взагалі польської модерни (вважаючи її значно погіршеним виданням модерни німецької, котру ставлю високо), але спеціально «Смерть Офелії» мені досить подобається в Вашому перекладі (в оригіналі я її не знаю) і я б радо умістила її, за Вашим дозволом, до того збірника на користь українських засланців у Вологді, до якого прошено мене збирати матеріали. Може, з огляду на мету збірника Ви згодитесь, щоб я передала туди і переклад Ваш, і оригінальні вірші, які, на мою думку, зовсім не гірші від перекладу, бо в них більше щирості й свіжості, ніж у зманерованого «великого чоловіка» польської модерни. Для українського читача було б відповідніше, якби Ви дозволили зукраїнізувати деякі Ваші слова й наголоси, на наш слух занадто «галицькі», наприклад: словечком (у нас — словечком), могли (се,

вдається, у Вас просто lapsus *), остати (у нас — остатися); ще здається мені зайвим слово «ким» в строфі «як перелякані ким серни» (я б сказала: «Як переляканії серни»), але се все як до Вашої волі, бо й так у Вас не дуже багато є до можливої зміни.

Ще раз пробачте, що й на другий Ваш лист я не зараз відповіла,— всьому винен клопіт, що я мала остатнього часу.

З правдивою пошаною

Леся Українка

96. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

І березня 1907 р. Колодяжне 16. II. 1907. Колодяжне

Любая Лілеєнько! Сподіваюся, що сьогодні буде хоч картка від тебе і Тюсіні. Чогось я тепера за всіх боюся, і мені неприємно, що від вас нема звістки. Чи вже у вас поселився той панич, що Микось находив у квартиранти? Я, зрештою, не стільки боюся різних нападів на вас, скільки за твоє здоров’я, бо щось у тебе такий був утомлений і вимучений вид перед нашим виїздом, що аж прикро було. На мене зробило враження, що тепер і Михаля можна б везти сюди, настільки захисно в вагонах в сьому поїзді, а кіньми їхати так недовго, що, закутавши Люнь-ку, можна б «у дух» перехопитися.

Я не встигла тоді написати до Орловського] про гроші, але все одно він може і так тобі оддати, якщо він їх має, коли ти йому скажеш, що я просила віддати тобі до рук. Коли ж ти його не побачиш або він хутко грошей віддати не може, то пошли т[ьоті) Саші 25 р. з тих, що маєш на хазяйство, і сповісти мене, тоязараз же пошлю тобі чек на цю суму туди, де лежать мої гроші. А ще пришли мені адресу т[ьоті] Саші, я хочу їй написати (я вже тут усім понаписую).

Ну, от знов папа не дає писати, наганяє — загорілось їхати! Будь здорова. Чи бачила Кв[ітку], як він мається? Цілую тебе, Утоньку, Дору й Микуньку.

Твоя Леся

97. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

2 березня 1907 р. Колодяжне 17. II 1907

Любая Ліліє! Пишу тобі, сидячи на пошті. Тільки що відправила телеграму Кльоні, бо вже дуже турбуюся: обіцяв щодня писати хоч по два слова, а тим часом як написав ще 12.11, то досі не озивається. Ти пишеш, що бачила його 13-го, але ж сьогодні вже 17-те... Починаю жалувати, нащо виїхала з Києва, бо так все одно не буде ні відпочинку, ні поправки. Коли краще, щоб я вернулась, то телеграфуй, я виїду в той же день. Я через те не так часто писала, що папа не щодня посилав на пошту. Турбувались ми дуже і за вас, та вже після твого листа спокійніше буде. Ми здорові, я тільки мучуся тривогою.

Твоя Леся

Мамі я не писала з деяких причин, про які потім розкажу.

98. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

3 березня 1907 р. Колодяжне 18/11 1907, Колодяжне

Любая Лілеєнько!

Отримала я тільки що листа і картку від Кльоні, але не можу сказати, щоб заспокоїлась: пише, що озноб щовечора і що 16-го було 39,5°... Додає, правда, що 17-го t° знизилась сливе до нормального, але ж чи не гірше се — отакі скачки,, ніж стале підвищення? Я так сим стривожена, що думала було спакуватись і назад в Київ їхати, але боюся, що се буде помилкою і може зробити погане враження на Кльоню. Я все-таки думаю, що, може б, можна вибрати якийсь день поліпшення і щоб Кльоня виїхав сюди — тут і погода добра (рівна і м’яка, трошки морозна), і всі умови кращі від київських. Тільки Максим Іванович казав, що Кльоні небезпечно їхати самому, та тепер, може, воно ще й трудніше, ніж раніш, бо, певне, він ослаб від хороби й лежання, то чи не згодився б хто із знайомих студентів бути йому «попутчиком» до Ковля. Папа каже, що студент Скиба і ще якийсь ковельський панич завжди їздять на масницю додому; чи не могла б Дорочка переговорити з ким із сих паничів (вона, папа каже, з обома знайома і ніби знає ще якихсь ковельчан-студентів), може б, вони не відмовились дотримати Кльо-ні компанію в дорозі — адже з ним клопоту не буде, аби тільки не сам їхав. Якби я знала, що, наприклад, Володя прийняв би від мене «возмещение» коштів подорожі, то я б його попросила, але боюся, що він не схоче, а завдавати йому втрату чи хоч клопіт з діставанням білета я не хочу, бо й так він для нас багато любезностів робить. Якби йому не було прикро пробути в нас і пополювати пару днів і якби він вмовився тим, що з мого боку було б тільки справедливо, а може, навіть і не досить еквівалентно вернути йому кошти сеї подорожі, найбільше бажаної для мене, то, може, переговори з ним від мого імені про се. Але, може, тобі ніяково чи трудно з ним про се говорити, то я можу і написати, тільки сповісти, як ти про се думаєш. Я тепер така знервована, що якось про другорядні речі нерішуче думаю і боюся наробити помилок. Хоч я розумію все-таки, що се не резон, щоб звалювати свої клопоти на тебе (адже тобі і свого клопоту й своїх нервів досить), і через те не ображуся ніскільки, якщо ти напишеш: рішай сама. Се, зрештою, було б і не трудно зовсім, якби