Том 12 - Леся Українка

Тільки що просила Зорю про «Чуд[ацькі] думки» — казав, що у його нема, але що, здається, їх можна тепер дістати в магазині «Киевской старины» і він сьогодні про се довідається, купить, коли можна, і пошле тобі.

У Ковель я все-таки збираюся їхати. Мороз не такий вже великий (може, в Полтаві більший), щоб не можна

було 12 год. залізницею і 8/4 год. кіньми проїхати, а вже приїхавши на місце, то в Колодяжне мені менше риску простуди, ніж тут, бо там я можу виходити з хати на мороз тільки тоді, коли се мені буде вигідно і приємно, а тут часто мушу виходити, невважаючи ні на що, і се не завжди корисно для мене. Не думаю, щоб папі Федіна сім’я могла настільки замінити його рідних дітей, щоб мій приїзд був уже для нього зайвий. Для мене ж самої дуже важно виїхати з Києва хоч на пару тижнів, бо вже починаю почувати перевтому, а тут, знаю добре, не стане видержки сидіти тихо, та хоч би й стало, то все одно люди не дадуть. Лиха мені, я певна, з сеї подорожі ніякого не буде, а можливо, що буде й користь. Мене тільки смущає, як тут Ліля з Дорою остануться, і се може бути причиною, що моя подорож розстроїться, як розстроїлась, напр., подорож на Буковину (єдино через се!), але для мого здоров’я се буде дуже погано, я се виразно почуваю.

Чи у вас уже відомо, що «Літературно-науковий віст-ник» закрила адміністрація? Quod erat demonstrandum1, можу сказати... Думають, що «Нова громада» воскресне, але се ще не напевне. Нова редакція «Ради» справжній лебідь, рак та щука — співробітники одно на одного важким духом дишуть, і се, здається мені, одбивається і на самій роботі: газета виходить щось уже занадто «безпартійною»...

Коли гроші Квітці ще не послані, то і не треба їх посилати в Іванків, бо Квітка вже не там: саме він приїхав у Київ, як прийшла телеграма, що він переведений в м. Малин, то він вже й не вертався в Іванків, а поїхав у Малин (се містечко теж Радомишльського повіту у Київщині). Можливо, що його ще не раз переганятимуть, то, може, краще передати гроші колись при побаченні, а то ще за-блукаються. Зрештою, як уважаєте.

Наше маленьке вже ходить, так, що його тільки за одну ручку водять, і дуже воно любить ходити — все «ди-ди» каже, то має значити «йди-йди». Але все-таки говорити дуже мало береться, так більше все несвідомі комбінації звуків. Має три зуби, а четвертий от-от буде. Стало дуже гладкеньке (8/4 пуда важить), і рожевеньке, і бистреньке, їсть молоко, кашу, яйця, коржики-печенья, кисіль, компот, апельсини, яблука печені і мається дуже добре.

Кривинюк позавчора поїхав у Прагу. Поки що нас «охраняє» Володя (Микось таки ні), бо ми стали побоюватись уночі, відколи так близько від нас порізано людей (на розі Караваївської і нашої вулиці, як ти, певне, читала). Певне, згодом сей нервовий настрій мине і ми знов перестанемо боятись, але поки що охвітніше, щоб більше було людей в хаті. Бачила я недавно Людю, кланялась вона тобі, дуже вона затомлена газетною роботою, казала, що, певне, хутко покине, бо нестає сили фізичної.

В суботу має тут бути Кримський (уже возвістив свій приїзд листом до мене); він вже раз пролітав на свята, але я його мало бачила, бо то ж саме починалась Ліліна слабість, то я боялась пускати людей в хату.

Чому ти не написала мені тепер своєї адреси? Чогось я не люблю писати з передачею.

Шкода, що так невиразно стоїть діло з дитячим журналом, тим більше, що й матеріал єсть,— се може розхолодити співробітників.

Коли ж ти в Київ?

Бувай здорова, цілую тебе міцно. Мій привіт п[ану] Дмитрієву. Нехай лишень пошукає там книжок. Ще раз цілую.

Твоя Леся

94. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

27 лютого 1907 р. Колодяжне 14/11 1907

Любая Лілія!

Пишу оце картку, бо папа не схоче ждати, поки допишу листа. Доїхали ми, звичайно, добре. Тут я поміщаюся у великому домі, бо той біленький дуже захаращений речами П., та і папі, видимо, скучно було б, якби ми вечори просиджували нарізно. В великому домі, вказується, зовсім не темно, коли дерева стоять без листу. Почуваюся я тут краще, ніж у Києві, і якби не відома тобі тривога, то було б зовсім добре. Якщо буде їхати сюди Кльоня, то передай через нього забуту мною руко-пись про Італію і купи оповідання Мартовича і теж перешли (хоч як ніколи або трудно, то не купуй), гроші я тобі верну. Дуже мені скучно без утяті, страх як!

Цілую вас всіх і Тюсіньку.

28 лютого 1907р. Колодяжне 15—28 /II1907

Шановний добродію!

Даруйте, що я не відписала Вам свого часу, отримавши Вашого листа з віршами. Сталося так, що Вашого листа забрали добрі люди раніше, ніж я встигла затямити собі Вашу адресу, і я вже не мала способу відповісти Вам, аж поки Ви самі знов озвалися до мене з Черновець. Ще, на щастя, добрі люди не забрали Ваших віршів, що случайно лежали окремо від листа, і таким способом Ваші твори, сподіваюся, хутко дістануться до друку. Тільки Ви трохи помилилися в справі з тим збірником: я нічого не збиралася видавати вкупі з моєю матір’ю та п. Стешенком; п. Стешенко сам видає від* часу до часу книжки перекладів з класичних або знаменитих європейських авторів (досі видав тільки «Орлеанську діву» Шіл-лера в своєму перекладі), і до того видавництва я маю дати свій переклад «Каїна» з Байрона — тим і кінчається моя участь у сій справі. Коли хочете, можу передати і Ваш переклад д. Стешенкові, хоча він, здається, дрібних речей не приймає (хіба якби їх було більше, і то одного автора) і Ваш переклад міг би залежатись, тому що Вис-пянський не дуже популярний автор у нас і, певне, не хутко набереться перекладів з нього стільки, щоб стало на цілу книжку, а «Смерть Офелії» замала, щоб її видавати окремо. Хоча я теж не належу до