Збірка творів - Вільям Шекспір

ФЕНТОН

Ну, є, то й що?

СПРИТЛІ

Та багато чого. Анна дуже весела дівчина, такої світ не бачив. Але голову даю на відруб, що чесна. Ми якось цілу годину гомоніли з нею про ту родимку. Ох, ні з ким так не насмієшся, як із Анною! Хоч сама вона більше сумна й малахолічна. Може, й за вами, сер, тужить.

ФЕНТОН

Я сьогодні ж таки побачуся з нею. Ось вам гроші. Тільки помагайте мені. Якщо побачите її раніше, то не забудьте нагадати про мене.

СПРИТЛІ

Нагадати про вас? Неодмінно нагадаю, будьте певні! А коли ми знов зустрінемося, то я ще більше розповім вашій милості, і про вашу родимку, і про решту залицяльників нашої любої Анни.

ФЕНТОН

Ну добре, прощавайте, я тепер дуже поспішаю. (Виходить)

СПРИТЛІ

Прощавайте, ваша милість. Ось хто справжній джентльмен! Та Анна його не любить. Я ж бо не згірше за інших знаю, що в неї на серці. А хай їм усім! Що я мала зробити? Геть забула! (Виходить)

Дія друга

Сцена 1

Перед домом Пейджа.

Входить пані Пейдж із листом.

ПАНІ ПЕЙДЖ

Ти диви! Я не отримувала любовних листів, коли була в розповні молодості й краси, а тепер мені їх шлють! Ану, що тут написано?! (Читає) «Не питайте в розуму, чому я вас кохаю, бо хоч розум добрий лікар для кохання, воно не бере його собі в порадники. Ви вже не молоді, та й я не молодий — оце й підстава для взаємного почуття. Ви веселі, і я веселий, ха-ха! Це ще більше притягає нас взаємно. Ви любите винце, і я люблю — чого ще треба для взаємності? Хай це буде, пані Пейдж, запорукою того, що я кохаю вас, якщо не досить слова вояка. Я не прошу: зглянься наді мною, бо така мова не личить воякові, я прошу: кохай мене.

Повір,

Я рицар твій,

Що в будь-якій

Пригоді злій

Помчить як стій

За тебе в бій.

Джон Фальстаф».

Ох ти ж, Іроде іудейський! Ох безбожний, розпусний світе! Старе луб’я, що от-от розсиплеться в порох, а корчить із себе молодого джигуна! Що я, в біса, такого нерозважного вчинила, що цей фламандський п’янюга насмів так писати мені? Таж він і трьох разів не був у моєму товаристві. Що він такого міг від мене почути? Господи, та я ж не була при ньому ні надто грайлива, ні надто весела. Ій-богу, я подам у парламент петицію, щоб витруїли весь чоловічий рід! Яку б йому придумати помсту? Не я буду, коли не помщуся, присягаюся тим пудингом, що ним він напхав своє черево за моїм столом!

Входить пані Форд.

ПАНІ ФОРД

Пані Пейдж! А я оце саме йду до вас.

ПАНІ ПЕЙДЖ

А я, пані Форд, збиралася йти до вас. Ви часом не хворі? Бо у вас такий вигляд, наче вам погано.

ПАНІ ФОРД

Ні, в мене вигляд гарний, я маю доказ цьому.

ПАНІ ПЕЙДЖ

А мені здалося, що поганий.

ПАНІ ФОРД

Може, й здалося, але ж, кажу, я маю доказ, що вигляд у мене квітучий. Ох, пані Пейдж, мені потрібна ваша порада.

ПАНІ ПЕЙДЖ

Що сталося, голубко?

ПАНІ ФОРД

Ох, люба моя, якби не одна дрібничка, я могла б доскочити великої честі!

ПАНІ ПЕЙДЖ

Не зважайте на дрібнички й доскакуйте честі. Та цур їм, тим дрібничкам, — у чім річ?

ПАНІ ФОРД

Якби я хоч на часину перестала боятись гріха, то могла б попасти в рицарський стан.

ПАНІ ПЕЙДЖ

Що за безглуздя! Аліса Форд — і рицарський стан? Який із вас рицар? Мечем махатимете, чи що? Ким були, тим і лишайтеся, голубко.

ПАНІ ФОРД

Ми тільки гаємо час. Нате ось, читайте, самі побачите, як я могла попасти в рицарі. Поки очі мої будуть здатні дивитись на чоловіків, я на жодного товстуна навіть не гляну. А він же так пристойно поводився, так вихваляв жіночу скромність і ганив розпусту! Я ладна була заприсягтися, що в нього слова не розбігаються з ділом. Насправді вони так ліпляться докупи, як сотий псалом із пісенькою про зелені рукавчики. І що за буря викинула на наш віндзорський берег цього череватого кита, з якого можна було б натопити кілька діжок лою? Як мені провчити його? Найкраще, мабуть, буде — подавати йому надію, нехай смажиться у власному салі на жару своєї хіті. Ви коли бачили таке?

ПАНІ ПЕЙДЖ

Слово в слово, тільки замість «Пейдж» написано «Форд»! Оце й уся різниця. Щоб ви не журилися, буцімто ненароком не так повелися й чимось дали привід до залицяння, ось вам такий самий лист, близнюк вашого. Але синівськими правами хай користується ваш, мій на них не претендує. Я певна, що той розпусник заготував з тисячу таких листів, тільки лишив порожнє місце на ім’я, і ці наші, либонь, не перші. Він їх, мабуть, скоро друкуватиме, бо йому байдуже, що класти під прес, коли вже він замахнувся на нас. Та я радше стала б велеткою і лягла б під гору Пеліон. Їй-богу, легше знайти двадцять розпусних голубок, ніж одного цнотливого чоловіка!

ПАНІ ФОРД

Той самий лист, та сама рука і однакові слова. Якої він про нас думки?

ПАНІ ПЕЙДЖ

Не знаю. Я вже ладна засумніватися у своїх власних чеснотах. Видно, я сама себе досі не знала. Бо якби він не помітив якихось моїх вад, що про них я не мала й гадки, то не зважився б так зухвало брати мене на абордаж.

ПАНІ ФОРД

Ви називаєте це «брати на абордаж»? Тоді на мою палубу він не попаде.

ПАНІ ПЕЙДЖ

І на мою також. Якби він закрався до мене в трюм, мій корабель миттю пішов би на дно. Треба йому за це помститися. Призначмо йому побачення, втішмо його надією, а потім будемо зволікати й дурити його, доки він не позакладає всіх своїх шкап господареві «Підв’язки».

ПАНІ ФОРД

Щоб провчити того нахабу, я готова на хоч би яку витівку, аби тільки вона не заплямила нашої честі. Ох, якби мій чоловік побачив цього листа! Він потім довіку ревнував би мене.

ПАНІ ПЕЙДЖ

Гляньте, он він іде! А з ним і мій старенький. Він такий далекий від ревнощів, як я від думки зрадити його. Думаю, що ця відстань безмежна.

ПАНІ ФОРД

Ви