Збірка творів - Вільям Шекспір
Ще й красять тебе, принаду
Надають тобі і честь.
***
З небесних зір не вмію я читати,
Проте астролог я, хоч про февральні дні,
Зарази, війни, біди й дорожні
Не вмію віщим духом провіщати.
Хоч не звіщу, чи завтрашній день
Дощ принесе чи бурю або град,
З знаків небесних теж не вмію розізнать,
Яку царям судьба готує долю.
Твої очиці — те сузір’я ясне,
В котрім я правду вичитав такую:
Коли ти синові все лишиш у наслідді,
То житиме краса і правда в світі;
А як не лишиш, то напевно пророкую,
Що враз з тобою і краса, і правда згасне.
***
Коли в солодкій тиші любих дум
Я спомини минулого збираю,
Чимало страт оплакує мій сум,
До давніх сліз новії доливаю.
І виступає на очах росиця
За другами, що смерті тьма пожерла,
І щедро знов перлиться сліз криниця,
І туга воскреса, що здавна вмерла.
Я важко мучуся минулим горем,
І жаль до жалю додаю раптово;
Колишній сум бушує новим морем,
Що сплачено давно, плачу наново.
Та як до тебе зверну свої мислі —
Всі страти віднайшов, всі смутки присли.
***
У моєї пані очі
Не такі, як сонце, ні,
І коралі червоніші
Від пурпури уст її.
Коли білий сніг, то певно,
Що смаглява в неї грудь;
Коли волос — дріт, то в неї
Дроти чорнії ростуть.
Бачив я всілякі рожі —
І червоні й білі теж,
Та таких на личку в неї
Рож ти певно не найдеш;
І багато розкішніших
Пахощів нам вироста,
Аніж ті, якими дишуть
Мої милої уста.
Я люблю її розмову,
Хоч докладно знаю сам,
Що музика приємніше
Гомонить моїм ушам;
Як богині ходять, сього
Я не бачив ані в сні;
Моя пані, як і всі ми,
Ходить просто по землі.
***
І як же щастя знов мені зазнати,
Коли пропали ліки супокою,
І муки дня не хоче ніч втишати,
День мучить ніч, а ніч його чергою;
Коли враги відвічні, ніч і день,
Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням;
День працею, ніч сумом і риданням,
І труд мій час розділює лишень?
Дню лестячись, кажу; який ти гарний,
Сум украша його, як стане хмарний,
І ніч лещу: як в небесах не стрітиш
Ні зірки, сам ти всю її освітиш!
Та кождий день мій біль довжить, не спинить,
І кожда ніч його ще тяжчим чинить.
***
У твоїй груді всі серця заперті,
Які оплакував я, мов мерців,
В ній зміст любові і любовних снів.
Тих другів, що я мав за здобич смерті.
Чимало сліз жалібних і святих
Любов сердечна з моїх віч вточила,
Як дань мерцям, що їх земля покрила, —
А се їх ти у грудях крив своїх.
Тому ти гріб живучої любові,
Обвішаний вінцями мого жалю,
І кождий дав тобі часть мого паю,
І всі паї — твої тепер…
Всі, кого я любив, живуть у тобі,
А з ними всіми ти живеш у мні.
***
Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача,
Як всіх тих, що краса жорстокими зробила;
Бо добре знаєш, що моя душа гаряча
Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила.
Дехто в лице твоє загляне й обізветься:
«Чого б його зітхать і мучиться так гірко?»
Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься,
Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!»
Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє
Та тисяча зітхань при згадці про твій вид.
Хто хоче, білий цвіт над все най величає;
У мене чорний — верх над усіма держить.
Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе!
І відси, думаю, і йдуть всі поговори.
Примечания
1
Коротко кажучи (перекруч. ісп.).
2
Пробачте мені (іт.).
3
Викупися з полону якнайдешевше (лат.).
4
Від усього серця можу сказати: це дуже доречно (іт.).
5
Ласкаво просимо в нашу господу, вельмишановний наш синьйоре Петруччо (іт.).
6
Тут протікає Сімоїс; тут Сігейська земля; високий палац старого Пріама тут стояв (лат.).
7
Перш за все (лат.).
8
З єдиним правом друкувати (лат.).
9
В присутності (лат.).
10
Охоронця актів (калічена лат.).
11
Актів (калічена лат.).
12
Гербовий (калічена лат.).
13
Не розкидайтеся словами! (Калічена лат.)
14
Звичайно (калічена лат.).
15
Чи я не забув чогось? (фр.)
16
Дурнів (фр.).
17
Хай буде соромно тому, хто про це погано подумає (фр.) — девіз англійського ордену Підв’язки.
18
Геть!
