Збірка творів - Вільям Шекспір

Ще й красять тебе, принаду

Надають тобі і честь.

***

З небесних зір не вмію я читати,

Проте астролог я, хоч про февральні дні,

Зарази, війни, біди й дорожні

Не вмію віщим духом провіщати.

Хоч не звіщу, чи завтрашній день

Дощ принесе чи бурю або град,

З знаків небесних теж не вмію розізнать,

Яку царям судьба готує долю.

Твої очиці — те сузір’я ясне,

В котрім я правду вичитав такую:

Коли ти синові все лишиш у наслідді,

То житиме краса і правда в світі;

А як не лишиш, то напевно пророкую,

Що враз з тобою і краса, і правда згасне.

***

Коли в солодкій тиші любих дум

Я спомини минулого збираю,

Чимало страт оплакує мій сум,

До давніх сліз новії доливаю.

І виступає на очах росиця

За другами, що смерті тьма пожерла,

І щедро знов перлиться сліз криниця,

І туга воскреса, що здавна вмерла.

Я важко мучуся минулим горем,

І жаль до жалю додаю раптово;

Колишній сум бушує новим морем,

Що сплачено давно, плачу наново.

Та як до тебе зверну свої мислі —

Всі страти віднайшов, всі смутки присли.

***

У моєї пані очі

Не такі, як сонце, ні,

І коралі червоніші

Від пурпури уст її.

Коли білий сніг, то певно,

Що смаглява в неї грудь;

Коли волос — дріт, то в неї

Дроти чорнії ростуть.

Бачив я всілякі рожі —

І червоні й білі теж,

Та таких на личку в неї

Рож ти певно не найдеш;

І багато розкішніших

Пахощів нам вироста,

Аніж ті, якими дишуть

Мої милої уста.

Я люблю її розмову,

Хоч докладно знаю сам,

Що музика приємніше

Гомонить моїм ушам;

Як богині ходять, сього

Я не бачив ані в сні;

Моя пані, як і всі ми,

Ходить просто по землі.

***

І як же щастя знов мені зазнати,

Коли пропали ліки супокою,

І муки дня не хоче ніч втишати,

День мучить ніч, а ніч його чергою;

Коли враги відвічні, ніч і день,

Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням;

День працею, ніч сумом і риданням,

І труд мій час розділює лишень?

Дню лестячись, кажу; який ти гарний,

Сум украша його, як стане хмарний,

І ніч лещу: як в небесах не стрітиш

Ні зірки, сам ти всю її освітиш!

Та кождий день мій біль довжить, не спинить,

І кожда ніч його ще тяжчим чинить.

***

У твоїй груді всі серця заперті,

Які оплакував я, мов мерців,

В ній зміст любові і любовних снів.

Тих другів, що я мав за здобич смерті.

Чимало сліз жалібних і святих

Любов сердечна з моїх віч вточила,

Як дань мерцям, що їх земля покрила, —

А се їх ти у грудях крив своїх.

Тому ти гріб живучої любові,

Обвішаний вінцями мого жалю,

І кождий дав тобі часть мого паю,

І всі паї — твої тепер…

Всі, кого я любив, живуть у тобі,

А з ними всіми ти живеш у мні.

***

Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача,

Як всіх тих, що краса жорстокими зробила;

Бо добре знаєш, що моя душа гаряча

Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила.

Дехто в лице твоє загляне й обізветься:

«Чого б його зітхать і мучиться так гірко?»

Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься,

Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!»

Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє

Та тисяча зітхань при згадці про твій вид.

Хто хоче, білий цвіт над все най величає;

У мене чорний — верх над усіма держить.

Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе!

І відси, думаю, і йдуть всі поговори.

Примечания

1

Коротко кажучи (перекруч. ісп.).

2

Пробачте мені (іт.).

3

Викупися з полону якнайдешевше (лат.).

4

Від усього серця можу сказати: це дуже доречно (іт.).

5

Ласкаво просимо в нашу господу, вельмишановний наш синьйоре Петруччо (іт.).

6

Тут протікає Сімоїс; тут Сігейська земля; високий палац старого Пріама тут стояв (лат.).

7

Перш за все (лат.).

8

З єдиним правом друкувати (лат.).

9

В присутності (лат.).

10

Охоронця актів (калічена лат.).

11

Актів (калічена лат.).

12

Гербовий (калічена лат.).

13

Не розкидайтеся словами! (Калічена лат.)

14

Звичайно (калічена лат.).

15

Чи я не забув чогось? (фр.)

16

Дурнів (фр.).

17

Хай буде соромно тому, хто про це погано подумає (фр.) — девіз англійського ордену Підв’язки.

18

Геть!