Збірка творів - Вільям Шекспір

ТУРІО

Якої думки панна про мій рід?

ПРОТЕЙ

Відомо їй давно, що ви людина

Високого коліна.

ДЖУЛІЯ (вбік)

Ведете

Ви рід свій від вельможців аж до блазня.

ТУРІО

А панна чула про моє багатство?

ПРОТЕЙ

О так, і вас шкодує.

ТУРІО

А чому?

ДЖУЛІЯ (вбік)

Тому, що все воно ослу належить.

ПРОТЕЙ

Адже ж маєтки ваші у заставі.

ДЖУЛІЯ

Іде пан герцог!

Входить герцог.

ГЕРЦОГ

Туріо! Протею!

Ну, як ся маєте, мої синьйори?

Хто з вас синьйора Егламура бачив?

ТУРІО

Не бачив я.

ПРОТЕЙ

І я його не бачив.

ГЕРЦОГ

А донечку мою?

ПРОТЕЙ

Не зустрічав.

ГЕРЦОГ

Тоді втекла вона до Валентина,

Й до неї приєднався Егламур.

Так, — певно це, бо їх брат Лоренс бачив,

Проходячи по лісі, де моливсь він.

Він знає Егламура й запевняє,

Що з ним була й вона, хоч не впізнав

Під маскою її лиця. Збиралась

Вона до брата Патріка на сповідь;

Але ж у брата не було її!

Тож певен я, що справа тут нечиста.

От і прошу: без зайвих слів, панове,

Сідлайте коней і скачіть мерщій

Туди, де шлях здіймається на гору,

До Мантуї. Я там чекать вас буду.

Вона напевне ту обрала путь.

Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!

(Виходить)

ТУРІО

Яке ж дурне дівчисько й непокірне!

Тіка від щастя власного, коли

Воно само за нею так женеться!

Помчу їм навздогін! Для того лиш,

Аби на Егламурові помститись,

А зовсім не з кохання до того

Шаленого дівчиська!

(Виходить)

ПРОТЕЙ

Я ж подамся

Лиш доганяти Сільвію кохану,

На Егламура зовсім я не серджусь.

(Виходить)

ДЖУЛІЯ

За ними я подамсь лише для того,

Щоб перешкодити його коханню,

Однак не мстити за її кохання.

(Виходить)

Сцена 3

Ліс. Входять розбійники з Сільвією.

1-Й РОЗБІЙНИК

Ходім, ходім!

Терпіння! Ми повинні відвести вас

До нашого отамана.

СИЛЬВІЯ

Я звикла

До лиха так, що й це знесу терпляче.

2-Й РОЗБІЙНИК

Веди її.

1-Й РОЗБІЙНИК

Де дівся той синьйор, що був із нею?

3-Й РОЗБІЙНИК

Він прудконогий і утік, але

Біжать Валерій з Мозесом за ним.

Веди її на західне узлісся:

Там наш отаман; ми ж — за втікачем;

У лісі повно наших! Ми — впіймаєм!

1-Й РОЗБІЙНИК

Ходім, я відведу вас до печери

Отамана; не бійтесь, має він

Шляхетне серце й жінки не покривдить.

СИЛЬВІЯ

О Валентине, все терплю за тебе!

Виходять.

Сцена 4

Інша частина лісу. Входить Валентин.

ВАЛЕНТИН

Як швидко в нас народжується звичка!

Ці сутінки дрімливі, пуща ця

Мені миліша гомінкого міста.

Тут можу я сидіть на самоті,

Ніхто тут не пасе мене очима,

І можу я до пісні солов’я

Й мою тужливу пісню приєднати.

О ти, що тут живеш в моєму серцї,

Не покидай надовго свій притулок,

Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,

Не обернулась ця оселя в пустку!

О Сільвіє! Прийди, утіш мене.

Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!

Чути гамір.

Що там за гамір? Знов мої хлоп’ята

Здіймають бучу, взявшись за грабунок!

Їх воля — їм закон! Когось полюють.

Хоч я їм до душі, але ж як важко

У шори брати їхній буйний норов.

Сюди ідуть, — сховайся, Валентине!

(Зникає)

Входять Протей, Сільвія та Джулія.

ПРОТЕЙ

Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,

Хоч послуг ви й не ціните моїх —

Життям своїм я важив, щоб звільнити

Вас від негідника, який хотів

На вашу честь тяжкий зробити замах.

Невже ж не заробив я у віддяку

Хоч погляду ласкавого від вас?

Вже менше я не можу вимагати,

Та менш мені ви й дати не могли б.

ВАЛЕНТИН (убік)

Чи ж це не сон, що бачу я і чую?

Любове, дай мені терпіння знести

Такий удар!

СІЛЬВІЯ

Яка ж бо я нещасна!

ПРОТЕЙ

Нещасні ви були, допоки я

Щасливою вас не зробив, коли

Так вчасно нагодивсь.

СІЛЬВІЯ

Моє нещастя

У тім, що ти наблизився до мене.

ДЖУЛІЯ (вбік)

Й моє у тім, що він почав до вас

Підходить надто близько.

СІЛЬВІЯ

Горе, горе!

Коли б голодний лев мене схопив,

Радніша я померти в нього в кігтях,

Ніж почувати, що від злої смерті

Мене Протей невірний врятував!

Бог бачить, як люблю я Валентина.

Життя його для мене дороге,

Як і моя душа; але безмежна

До брехуна негідного Протея

Палка моя ненависть! Геть, облудо!

ПРОТЕЙ

Ладен я кинутись в обійми смерті

За погляд твій єдиний чарівний!

О, вічне то прокляття для кохання,

Як нас жіноче серце не цінує,

Й мене не любить та, яку люблю я!

СІЛЬВІЯ

Свою кохану сам ти не шануєш!

Згадай-но Джулію, кохання перше.

Ти ж присягався тисячі разів.

І клятви всі ганебно розтоптав,

Мене злочинно покохавши потім.

Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?

Та це ж удвоє гірше, ніж її

Не мати зовсім. Так, зламать дві клятви —

То гріх подвійний; а великий гріх —

Зламати і одну! Ти зрадив друга!

ПРОТЕЙ

Хто ж для кохання не зламає дружби?

СІЛЬВІЯ

Всі, тільки не Протей.

ПРОТЕЙ

Ну, то гаразд!

Якщо я навіть ніжним красномовством

Не можу привернути вас до себе,

То я доб’юся силою свого!

Брутально, як солдат, я вас примушу

Любить мене, хоч проти волі!

СІЛЬВІЯ

Небо!

ПРОТЕЙ

Я ґвалтома візьму тебе!

ВАЛЕНТИН (виходить наперед)

Стривай!

Негіднику, не смій її торкатись!

О підлий друг! Геть руки!

ПРОТЕЙ

Валентине!

ВАЛЕНТИН

О ти, фальшивий друже, що згубив

І вірність, і любов! Оце-то дружба!

Ти ошукав мої надії! Зрадив!

В твій підступ я ніколи б не повірив,

Коли б його тут не побачив сам!

Тепер я не наважуюсь сказати,

Що друга мав. На кого ж здатись можу,

Коли правиця власна може так

Облудно зрадить серце? О Протею,

Тепер мені чужий став цілий світ!

Незрима рана — то найглибша рана.

О ниций вік! Зітерто віру в порох:

Найближчий друг — мій найлютіший ворог!

ПРОТЕЙ

Мене вбивають сором мій і злочин!

О Валентин! Пробач мені! Якщо

Душевної гризоти буде досить,

Щоб гріх перед тобою мій покрити,

Прийми її! Моє страждання більше

За гріх, що я ганебно учинив.

ВАЛЕНТИН

Хай буде так! Цього для мене досить.

Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.

Той з нас, кого не може зворушити

Покута щира, гине сам; його

I небо відцурається, й земля,

Що всі гріхи дарують! Каяття

Зміняє