Збірка творів - Вільям Шекспір

ДЖУЛІЯ

Він грає фальшиво, батьку мій.

ГОСПОДАР

Як-то? Він грає не на тих струнах?

ДЖУЛІЯ

Ні, не те; але він грає так фальшиво, що надриває струни мого серця.

ГОСПОДАР

Ви маєте надто ніжне вухо.

ДЖУЛІЯ

О, я волів би оглухнути! Така гра — справжні тортури для мого серця.

ГОСПОДАР

Бачу я, що ви не любите музики.

ДЖУЛІЯ

Навпаки; але я не люблю її, коли вона фальшива.

ГОСПОДАР

Послухайте лишень, які чудові варіації, як міняються голоси.

ДЖУЛІЯ

Так-так, ось саме ці швидкі зміни мене й дратують.

ГОСПОДАР

Та невже ж ви хотіли б, щоб вони все тієї ж самої грали?

ДЖУЛІЯ

Я тільки хотів би, щоб один із них завжди грав на один мотив. Скажіть, одначе: часто цей Протей навідує оту вельможну панну?

ГОСПОДАР

Я скажу вам те, що чув від Ланса, його слуги: той синьйор закохався в неї шалено.

ДЖУЛІЯ

А де Ланс?

ГОСПОДАР

Пішов по собаку; завтра, за наказом свого господаря, він має віднести того собаку до цієї панни; то їй такий дарунок від синьйора Протея.

ДЖУЛІЯ

Цитьте! Тихо! Відійдімо трохи вбік; ці панове розходяться.

ПРОТЕЙ

Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь!

Я хитро так облагоджу це діло,

Що ви здивуєтесь.

ТУРІО

А де ми з вами

Зустрінемося?

ПРОТЕЙ

Біля джерела

Григорія святого.

ТУРІО

То бувайте.

Туріо та музиканти виходять.

Вгорі, край свого вікна, з’являється Сільвія.

ПРОТЕЙ

Вітаю вас, шляхетна синьйорино.

СІЛЬВІЯ

Спасибі вам за музику, панове;

А з ким я розмовляю?

ПРОТЕЙ

З тим, синьйоро,

Чий голос вам давно знайомий став би,

Коли б його ви оцінили вірність.

СІЛЬВІЯ

Синьйор Протей?

ПРОТЕЙ

Атож, синьйор Протей

І ваш слуга покірний.

СІЛЬВІЯ

То чого ж

Бажаєте, синьйоре?

ПРОТЕЙ

Вам коритись.

СІЛЬВІЯ

Чудово! Тож ловлю на слові вас.

Цю ж мить додому забирайтесь спати!

О ти, підступний, зраднику лукавий!

Облудний чоловіче! Ти гадаєш,

Така вже я нікчемна й нерозумна,

Що дамся на підмову я негайно,

Поваблюсь на слова твої лестиві,

Що ними ти вже інших одурив?

Вертай, вертай назад, — мерщій покайся

Перед тією, що її кохав ти!

А я клянусь, облеснику лукавий,

Клянусь царицею блідою ночі,

Що я — глуха до всіх твоїх благань.

Твої запобігання зневажаю!

Мені вже й зараз сором криє щоки,

Що я марную час на балачки

З таким, як ти.

ПРОТЕЙ

Не потаю від вас,

Що я любив колись одну синьйору,

Але вона померла.

ДЖУЛІЯ (вбік)

Я могла б

На чисту воду вивести тебе,

Коли б заговорила: ту синьйору

Ще не покладено у домовину.

СІЛЬВІЯ

Нехай і так, але ж твій Валентин,

Твій друг, — живий; а знаєш добре ти,

Що ми заручені, — й тобі не сором

Його чуття так тяжко зневажати?!

ПРОТЕЙ

Подейкують, що й Валентин помер.

СІЛЬВІЯ

Ну, то вважай, що й я також померла,

Бо з ним поховано й моє кохання.

ПРОТЕЙ

Дозвольте, люба, викопать його!

СІЛЬВІЯ

Йди з цим проханням до могили тої,

Котру кохав ще за її життя,

А ні, то поховай із нею разом

Твою любов.

(вбік)

ДЖУЛІЯ

Цього не чує він.

ПРОТЕЙ

О синьйорино, згляньтесь наді мною!

Якщо у вас таке жорстоке серце,

То, може, віддали б ви свій портрет

Мені на згадку — той, що зараз висить

У вас в кімнаті, панно; буду я

З ним розмовлять, зітхати перед ним

І гірко плакати; адже відтоді,

Як іншому себе ви оддали,

Я — тінь лише, не більш, і вашій тіні

Своє кохання вірне присвячу.

ДЖУЛІЯ

Щоб дівчина потрапила вам в руки,

Її напевне одурили б ви

І в тінь би обернули, як мене.

СІЛЬВІЯ

Буть ідолом — то втіха замала,

Та, бачу, встигли ви уже з брехнею

Так зжитися, що молитеся тіні

І любите подобу, отже, я

Дарую вам портрет. Тож завтра вранці

Пришліть когось по нього. На добраніч.

ПРОТЕЙ

Ніч довга жде мене, як тих нещасних,

Що мають завтра вранці йти на страту.

Сільвія відходить від вікна.

ДЖУЛІЯ

Господарю, ходімо й ми?

ГОСПОДАР

Отакої! Я таки добренько здрімнув.

ДЖУЛІЯ

Скажіть мені, де живе синьйор Протей?

ГОСПОДАР

А звісно, в моєму заїзді. Гляньте, ніби вже й світ благословляється.

ДЖУЛІЯ

Ще ні; з усіх ночей моїх безсонних

Ця ніч була найдовша і найтяжча.

Сцена 3

Там само. Входить Егламур.

ЕГЛАМУР

Синьйора Сільвія мене просила

О цій порі навідати її;

До мене, мабуть, має пильну справу.

Синьйоро, синьйорино!

Вгорі, у вікні, з’являється Сільвія.

СІЛЬВІЯ

Хто так кличе?

ЕГЛАМУР

Слуга і друг ваш вірний, що чекає

На ваш наказ.

СІЛЬВІЯ

Синьйоре Егламуре,

Бажаю тисячу вам добрих ранків!

ЕГЛАМУР

І вам, шановна панночко, так само!

Ви наказали, і з’явився я

Так рано перед ваші ясні очі,

Щоб запитать, чим можу бути вам

Корисний я.

СІЛЬВІЯ

О Егламуре милий,

Ти — справжній лицар гідний (присягаю,

Що я так думаю й кажу це щиро).

Ти мудрий, співчутливий і відважний,

І знаєш ти, що серцем і душею

Кохаю я вигнанця Валентина;

Тобі відомо теж, що батько мій

Віддати вирішив мене за Турйо,

За дурня, осоружного мені.

Ти й сам кохав; я чула, як казав,

Що то було твоє найтяжче горе:

Звабливицю чарівну покохавши,

Навіки поховав свою любов;

Заприсягнувся на її могилі,

Що ти її не зрадиш, навіть мертву.

О Егламуре, вирішила я

До Мантуї тікати звідси нишком,

Туди, де оселивсь мій Валентин;

Та на шляхах, яж кажуть, небезпечно,

Тому прошу, щоб ти мене провів:

На честь твою і вірність покладаюсь.

Не говори мені про батьків гнів!

Подумай про мою журбу глибоку,

Журбу жіночу, й сам ти зрозумієш,

Що маю право утекти із дому,

Щоб врятуватись від гидкого шлюбу,

Який і небо, й доля прокляли!

Благаю я тебе всім серцем трудним,

Де сум тяжкий лежить, немов пісок

На дні морському, о, поїдь зі мною,

І будь мені товаришем в дорозі!

Як ні, то обіцяй мовчать про те,

Що я тобі відкрила, і наважусь

У путь далеку вирушить сама.

ЕГЛАМУР

Мені болять страждання ваші, панно.

І, знаючи, що породило їх

Шляхетне й чесне почуття, я згоден

Із вами подорожувати разом;

Мені дарма, що станеться зі мною,

Аби послало небо щастя вам.

Коли ж збираєтесь в дорогу?

СІЛЬВІЯ

Нині.

Лише стемніє.

ЕГЛАМУР

Де я вас зустріну?

СІЛЬВІЯ

У келії, у Патріка-ченця.

До нього хочу я піти на сповідь.

ЕГЛАМУР

Я буду там в призначену годину.