Том 5 - Леся Українка
Мій пан хотів собі пожартувати з рабині. Вдатний жарт!
(Сміється фальшивим сміхом.)
Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає.
(Не ждучи відповіді, подається йти.)
X у с а
Стій!
Сабіна спиняється.
Я... я ще подумаю про те, що ти казала.
Сабіна
Часу є доволі, тож Марція прибуде аж опівдні.
X у с а (дратуючись)
Я маю думати про се тепер?!
Сабіна
( спокійно)
Я маю Марцію вітати завтра?
X у с а
Ні, ти її сьогодні привітаєш!
Сабіна
Сьогодні ж має й думання скінчитись. X у с а
Ти вже мені розписуєш закони?
А знаєш ти, що я тобі закон?
Що я тебе скарати смертю можу за непокірність?
Сабіна (низенько вклоняється)
Панська воля й божа! Але рабиня мертва привітати гостей твоїх не зможе, і матрона не матиме належної пошани.
Ху с а
(дивиться пильно Сабіні в вічі, вона твердо видержув його погляд. Він відступає і, ходячи по світлиці, говорить
немов сам до себе.)
Ні, се нечувано... Якась рабиня...
Наложниця... непевного коліна...
Простачка родом...
С а б і н а
Ірод, наш тетрарх,— нехай йому господь продовжить віку! — походить від рабині, кажуть люди.
X у с а
Але його жона царської крові!
С а б і н а
Мій владар чей же у царі не важить?
X у с а (спиняється, зумівшись)
Ти розумієш те, що ти сказала?
С а б і н а
(з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя)
Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє.
X у с а (нишком, з острахом)
Єхидна самарійська!..
Увіходить раб.
Раб
Можний пане!
(Замовк.)
Ху с а
Раб
Там пані прибула...
X у с а
Хто? Марція?
(Заметушився.)
Раб
Ні...
X у с а Хто ж?
Раб
То... наша папі...
Дружина мого пана...
X у с а
Як?!.
Раб (падає на коліна)
Благаю!
Не покарай свого раба!
X у с а
(зміняє раптом гнівний тон на холодно-спокійний)
Устань.
Скажи, що жду її у цій світлиці.
(До Сабіни.)
Ти можеш відійти.
Раб і Сабіна виходять.
Увіходить Й о г а н н а, ще молода жінка, з слідами неабиякої вроди, але дочасно змарніла; убрана вбого, буйні коси, мідяного кольору з золотистими полисками, прикриті простим сільським покривалом. Вона спиняється у порога.
X у с а (непривітно)
То ти вернулась?
Й о г а н н а (тихо, покірно, але з захованням гідності)
Так, я вернулася.
X у с а
А де ж твій тесля? Йоганна Його розп’ято. Ти хіба не знаєш?
X у с а Ага, достукався!..
Пауза.
І ти так певна, що я тебе прийму?
Йоганна
Моя повинність — вернутися до тебе, а прийняти чи не прийняти жінку — сам ти зважиш.
X у с а
Як ти сьогодні дбаєш про повинність! Про що ж тоді ти дбала, як побігла за назаретським теслею?
Йоганна
Я, Хусо, повинності й тоді не забувала.
X у с а
Нівроку, бачу, стала жартівлива!
Сього давніш не знав я за тобою!
Йоганна
Вір чи не вір — я все тобі скажу: примусила мене повинність вища лишити дім мій і тебе.
Ху с а
Що плещеш?
Яка ж то в жінки є повинність вища, ніж вірність мужові?
Йоганна
Я не ламала
ніколи вірності.
Ти ще глузуєш?!
Ти думаєш, що я зовсім дурний?
Який же чоловік повірить жінці, що нібито вона ходила чесно, коли вона ганяла по світах за молодим іще і непоганим, проречистим, облесливим пророком? Адже се так? Для тебе ж він — пророк?
Йоганна Що він для мене — висловить несила.
X у с а (люто)
Безличниця!!
Йоганна
Ні, Хусо, не лютуй.
Я певна, що якби ти сам був з нами, ти мусив би...
X у с а
О, справді, дуже шкода, що не було мене там межи вами!
Йоганна
Я знаю, трудно вірити чесноті в зрадливім нашім світі, але там, в тім світі, звідки я тепер приходжу...
X у с а
То се ти з того світу прибула, як Самуїл-пророк? Моторна з тебе!
Йоганна (смутно і спокійно, хоч видимо ображена)
Даремне, Хусо, ти глузуєш з мене,— сього від тебе я не заробила.
X у с а
Не заробила?! Я тобі скажу, чого ти заробила! от чого:
прилюдно буть побитою камінням!
Ти перелюбниця!
Й о г а и н а
(складає руки на грудях і випростується одважно)
Каменувати мене ти можеш, та не маєш за що, бо я ніколи не жила так чисто, так чесно, навіть свято, як сей рік.
X у с а
Тиняючись по світу як повія?
Утікши, наче злодійка, з господи?
Й о г а н н а
Не бувши злодійкою, я могла б узяти з дому вдесятеро більше, ніж я взяла; та я не хтіла брати нічого, крім того, що залишилось у тебе з мого посагу.
X у с а
А, так?
То ти мені ще й очі вибиваєш своїм багатством?
Й о г а н н а
Хусо, я навчилась таку складати ціну всім багатствам, як пороху, що в нас попід ногами.
X у с а
Се хто ж тебе навчив? Отой пророк?
Йоганна мовчки потакує головою.
Проте ж він сам не жив по тій науці, бо підмовляв чужих жінок тікати не з голими руками.
Йоганна
Чоловіче!
До мене він і слова не промовив, щоб я пішла за ним!
Леся Українка з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Фото початку 90-х років.
Леся Українка з сестрою Ольгою та Оксаною Старицькою. Фото. 1896.
X у с а
Чого ж ти йшла?
Й о г а н н а
Я раз почула, як він говорив, іцо лиси нори мають, птахи — гнізда, йому ж нема де в світі прихилитись, ї я вже не могла в палатах жити, в добрі, в догоді,— я пішла за ним. Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, щоб міг він мати скрізь собі притулок, щоб голоду і холоду не знав, щоб мав гурток прихильних коло себе, мандруючи між людом непривітним. Було б і гріх покинути його!
То